ДОДАТКОВІ ВІДОМОСТІ:

Особовий склад ВДАІ налічує - 5 чоловік

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВТОІНСПЕКЦІЇ:

    Транспорт існував іще до винайдення колеса: вантажі переправлялися річками, іншими водними шляхами. Після того людство ще кілька тисячоліть проїздило на різноманітних колісницях, возах, в екіпажах, каретах... І лише за останню сотню років вулиці й дороги, здається, безповоротно заполонив автомобіль у всіляких його різновидах.

     Чи були в ті давні часи якісь правила безпечного руху? Безперечно, були. І ґрунтувалися вони на так званому звичаєвому праві: візники, судноплавці усно передавали з покоління в покоління свої правила поведінки на суходільних дорогах, водних шляхах. Про те, які то були правила, ми вже навряд чи де-небудь прочитаємо. Про своєрідний етикет судноплавців на Дніпрі міг розповісти хіба що останній живий лоцман, який проводив судна через пороги, коли вони ще не були затоплені водами каскаду гідроелектростанцій.

     На ті часи звичаєвого права було цілком досить, щоб уникнути зіткнень та інших неприємностей під час руху: транспортні засоби були не такі швидкі, як тепер, та й було їх набагато менше.

     Відтоді рух поодиноких повільних транспортних засобів розвинувся у бурхливі транспортні потоки. Можна тільки уявити собі, що було б, якби й сучасні водії у своїх узаєминах керувалися тільки звичаями, традиціями, усними домовленостями між собою. Які б то були купи металу на дорогах, не кажучи вже про згублене здоров'я та втрачені життя! Та й самий рух без писаних правил не був би настільки швидкий, як хотілось би його учасникам, — бо вони більше заважали б одне одному та розбиралися між собою, ніж їздили.

     Так виникла неминуча потреба в керуванні транспортними потоками. І тепер ми можемо нарікати лише на якісь недосконалості в організації та регулюванні руху транспортних засобів, на певні складності у формулюваннях Правил дорожнього руху — не більше. Адже серйозно вимагати «спрощення життя» — скасування «всіх цих умовностей» — може хіба що божевільний.

     Щоправда, правила теж змінюються. Але, на жаль, — тільки в бік ускладнення. А хто може стверджувати, що наше життя спрощується? Отож і правила, що його регламентують, простішими не стають. Зате про що можна подбати — так це про психологію сприймання: щоб складні умови життя не відлякували, щоб у них можна було легко, спокійно й безпомилково орієнтуватися.

     І все-таки цікаво та корисно інколи проглянути давні Правила дорожнього руху, коли й дорожніх знаків було удвічі — втричі менше, ніж тепер, і багато що в тодішньому житті видається простішим. Ностальгія за минувшиною, звісно, не може бути керівництвом до дії в бурхливому сьогоденні. Але погляд у минуле може допомогти зрозуміти — звідки і як ми прийшли до нинішніх часів, чого можемо очікувати від майбутнього.

Iсторiя Державтоiнспекцiї МВС України бере свiй початок з 14 квiтня 1997 року, коли Кабiнет Мiнiстрiв затвердив "Положення про Державну автомобiльну iнспекцiю Мiнiстерства внутрiшнiх справ". А взагалi започатковано цю службу в далекому 1936 роцi, коли її було включено до складу Головного управлiння Робiтничо-Селянської мiлiцiї НКВС СРСР. 3 липня того ж року РНК СРСР ухвалила постанову "Про затвердження Положення про Державну автомобiльну iнспекцiю Головного управлiння Робiтничо-Селянської мiлiцiї НКВС СРСР".

    У першi роки дiяльностi молодої Державтоiнспекцiї, коли ще бракувало квалiфiкованих кадрiв та не було досвiду роботи, а спiвробiтники не мали анi патрульних автомобiлiв, анi радiозв'язку, завдання, якi вони отримували, майже вiдповiдали вимогам сьогодення, а саме:

    -боротьба з аварiями та хижацьким використанням автотранспорту;
    -розроблення технiчних норм та параметрiв експлуатацiї автотранспорту;
    -спостереження за пiдготовкою та вихованням шоферських кадрiв;
 кiлькiсний та якiсний облiк автопарку.

    Пiд час Великої Вiтчизняної складнi завдання лягли на плечi Державтоiнспекцiї. Багато спiвробiтникiв стали її учасниками, а тi, хто залишився в особовому складi, проводили мобiлiзацiю автотранспорту на фронт, пiд час бомбардування нiмецької авiацiї, знаходячись на посту, слiдкували за дотриманням правил свiтломаскування, гасили пожежi та рятували людей з-пiд уламкiв.

    У пiслявоєнний перiод з армiї в народне господарство надходить велика кiлькiсть автомобiлiв та мотоциклiв, вони починають iнтенсивно використовуватися на дорогах, якi ще неповнiстю вiдновленi та оснащенi технiчними засобами регулювання руху. Крiм органiзацiї та контролю, працiвники ДАI беруть безпосередню участь у вiдновленнi автомобiльного парку країни. В серединi 50-х рокiв випуск вiтчизняних автомобiлiв перевищив довоєнний рiвень у 2, 5 рази. Вже в цей час постає гостре питання попередження та профiлактики дорожньо-транспортного травматизму.

    У першiй половинi 60-х рокiв набирають чинностi єдинi в тодiшнiй країнi Правила руху вулицями та дорогами. Розпочинається застосування iндикаторних трубок для виявлення водiїв у станi алкогольного сп'янiння, споруджуються першi стацiонарнi пости для здiйснення нагляду на замiських дорогах.

Освоюється виробництво екзаменацiйних апаратiв для оцiнювання теоретичних знань кандидатiв у водiї. В 70-х роках значно покращується технiчна база ДАI. Для нагляду за дорожнiм рухом починають використовувати радiолокацiйнi вимiрювачi швидкостi транспортних засобiв, гелiкоптери та патрульно-санiтарнi автомобiлi.

    В кiнцi 1990-х рокiв з переходом до ринкової економiки значно збiльшується кiлькiсть автотранспорту та iнтенсивнiсть його використання, стан безпеки дорожнього руху помiтно ускладнюється. Значно зростає кiлькiсть пригод та загиблих, все частiше з'являються повiдомлення про трасову злочиннiсть. Всi цi обставини продиктували необхiднiсть посилити контроль зi сторони Державтоiнспекцiї, укрiпити та розширити її структуру. За останнє десятирiччя незалежної України дорожня мiлiцiя проходить процес модернiзацiї та структурної перебудови.

    Сьогоднi Державтоiнспекцiя МВС України нараховує майже 23 тисячі працiвникiв, з яких 19,6 тисяч - атестованi та 3,3 тисяч - вiльнонайманi. Нинi в ДАI, як i iнших службах Мiнiстерства внутрiшнiх справ, вiдбувається реформування структури, головна мета якого - налагодження партнерських стосункiв мiж учасниками дорожнього руху, захист їх законних прав та iнтересiв, ефективне запобiгання аварiйностi та протидiя трасовiй злочинностi.

Водночас вiдбувається й технiчне переоснащення пiдроздiлiв Державтоiнспекцiї: запроваджуються новiтнi системи нагляду за дорожнiм рухом, з розшуку викрадених автомобiлiв, реєстрацiї транспортних засобiв, дiагностики автомобiлiв тощо. Також значна увага придiляється пiдвищенню професiйного рiвня працiвникiв ДАI. Зокрема, у майбутньому в службi працюватимуть фахiвцi, якi матимуть освiтнiй рiвень не нижче "бакалавра".

    За останнi роки в Українi значно збiльшилася кiлькiсть автомобiльного парку. Сьогоднi ця цифра сягає вже бiльше 9 млн. В таких умовах поряд з позитивними факторами знаходять свiй вияв i негативнi - зниження рiвня безпеки та рiст аварiйностi. В середньому щорiчно реєструється 40-45 тис. ДТП, в яких гинуть майже 7 тисяч та отримують травми рiзної ступенi тяжкостi до 50 тис. людей. Рiвень соцiальних та економiчних втрат пов'язаний з цими процесами, досить великий та безупинно росте, що обумовлює актуальнiсть та необхiднiсть змiни законодавства у сферi безпеки дорожнього руху.

    Управління Державтоiнспекцiї виконуючи завдання, поставленi Мiнiстерством внутрiшнiх справ України вiдповiдно до компетенцiї бере участь в пiдготовцi законопроектiв та контролює хiд виконання нормативних актiв у сферi гарантування безпеки дорожнього руху, розробляє новi навчальнi програми та проводить активну роботу з профiлактики дитячого дорожньо-транспортного травматизму (цього року в м. Ялта вже вiдбувся XXVIII злiт юних iнспекторiв руху).

Як i ранiше, прiоритетними завданнями Державтоiнспекцiї є гарантування безпеки дорожнього руху, боротьба з трасовою злочиннiстю, надання допомоги всiм учасникам дорожнього руху, розшук викрадених транспортних засобiв, попередження аварiйностi.

Дорожньо-патрульна служба

         На формування цієї служби з підрозділів дорожнього нагляду певний вплив справило вивчення досвіду роботи дорожньої міліції, яка була створена в 1950 році для обслуговування автомобільної дороги Москва — Сімферополь, значна частина якої проходить територією України, та деяких інших доріг. Структура цієї служби мала струнку систему: в цілому її очолював спеціальний відділ, розташований у Москві; дорогу було розбито на відрізки, котрі обслуговувалися відділеннями; до складу відділень входили дільниці дорожньої міліції.

У 1954 році відділ дорожньої міліції було розформовано, дільниці передано в підпорядкування місцевих органів внутрішніх справ, при цьому вони в більшості своїй збереглися й послужили в подальшому базою для створення сучасних стройових підрозділів дорожньо-патрульної служби (ДПС).

          Таким чином, розрізнені сили дорожньо-патрульної служби, що залишилися від скасованої в 50-х роках дорожньої міліції, у 1967 році були зведені у стройові підрозділи, які обслуговували території окремих міст і міських магістралей, автомобільні дороги загальнодержавного та республіканського значення або інші найважливіші дороги.

          У ході праці було виявлено недоліки у структурі й організації стройових підрозділів, передусім в управлінні наявними силами та засобами, тому за погодженням із Держпла-ном СРСР і Міністерством фінансів СРСР в червні 1969 року було затверджено нові типові штати зазначених підрозділів. Передбачалося створення чергових частин, запровадження посад працівників для дізнання й розшуку зниклих водіїв, інспекторів для обліку й аналізу дорожньо-транспортних пригод та з адміністративної практики, а також для пропаганди Правил дорожнього руху. У столицях союзних республік та в низці великих міст були створені ескортні підрозділи.

           Відтоді дорожньо-патрульну службу, службу технічного нагляду та службу пропаганди й масової роботи образно називають «трьома китами», на яких тримається Державто-інспекція.
 Організовувалися середні спеціальні школи для підготовки й перепідготовки інспекторів дорожньо-патрульної служби, в тому числі на території України — школа в місті Донецьку.
           Дорожньо-патрульну службу було зміцнено чисельно й оснащено сучасними оперативно-технічними засобами. Службі постачалися патрульні автомобілі та мотоцикли, радіостанції різного призначення, вимірювачі швидкості «Фара», «Бар'єр». Було розроблено, виготовлено й поставлено в підрозділи ДПС 31 патрульно-санітарний автомобіль, 21 спеціальний автомобіль ДАІ РАФ-22036, обладнаний стереофотограметричною апаратурою і призначений для виїзду на місця дорожньо-транспортних пригод.
            У 1970 році ДАІ УВС Московського облвиконкому стала вперше застосовувати на автомобільних дорогах Підмосков'я вертолітне (гелікоптерне) патрулювання (згодом було створено спеціальне відділення вертолітного патрулювання). У подальшому цей досвід поширився в інших регіонах. У 1980 році 57 органів внутрішніх справ орендували на постійній основі в Міністерстві цивільної авіації СРСР 81 вертоліт різних типів для гелікоптерного патрулювання.

           У 1982 році в колишньому Радянському Союзі налічувалося 4 полки (в Києві, Тбілісі, Ташкенті, Московській області), 197 дивізіонів і 542 окремі взводи дорожньо-патрульної служби.

           У 1986 році було внесено зміни до структури стройових підрозділів (запроваджено батальйони, роти). До кінця 1990 року в дорожньо-патрульній службі було 4 полки, 78 окремих батальйонів, 141 окрема рота. У підрозділах ДАІ МРВВС було створено 568 мотовзводів і 1924 групи інспекторів ДПС.
           У незалежній Україні дорожня міліція знову відродилася, але не на тривалий час.

           Перші роки утвердження незвичних для багатьох демократичних свобод відкрили можливості поїздок за кордон, ввезення в Україну іноземної автотранспортної техніки, підприємницької діяльності, що супроводилося, на жаль, і тіньовою стороною Так, на початку 90-х років зросла загальна злочинність на дорогах (пізніше утвердився термін «трасова злочинність»), почастішали розбійні напади на водіїв з метою незаконного заволодіння транспортними засобами, вантажами, іншими цінностями.

          15 липня 1993 року міністр внутрішніх справ України генерал-полковник внутрішньої служби А. В. Василишин видав наказ № 488 «Про створення дорожньої міліції на автомагістралях». Додатками до наказу було затверджено «Положення про дорожню міліцію Державтоінспекції МВС України», «Інструкцію про особливості організації служби дорожньої міліції Державтоінспекції МВС України», деякі інші норми. Дорожня міліція ДАІ МВС України розпочала роботу з 1 січня .1994 року. До 1 березня того ж року її підрозділи мали бути оснащені персональними комп'ютерами.

           У 1998 році на розширеному засіданні колегії Міністерства внутрішніх справ було ухвалено рішення щодо оптимізації структури та функцій органів внутрішніх справ. На виконання цього рішення міністр внутрішніх справ України генерал-полковник міліції Ю. Ф. Кравченко 21 березня 1998 року видав наказ № 171 «Про реорганізацію дорожньої міліції в дорожньо-патрульну службу УДАІ та внесення доповнень до наказів МВС України».

          Так після чотирьох років існування дорожньої міліції в колишньому Радянському Союзі закінчилося друге її чотириріччя вже в незалежній Україні. Натомість знов постала ДПС.

Дорожній нагляд

          Нагляд за рухом на дорогах та його організація і регулювання віддавна були важливими завданнями у справі недопущення транспортного хаосу. Перші призначені для цього міліцейські підрозділи були створені на початку 30-х років, ще до заснування Державної автомобільної інспекції як такої.

           На виконання циркуляру Головного управління Робітничо-Селянської міліції спочатку в Москві та Ленінграді наприкінці 1931 року, а потім і в інших великих містах Союзу було створено відділи регулювання вуличного руху (ВРВР), котрі відомі також під скороченою назвою російською мовою ОРУД («отделн ре-гулирования уличного движения»). У підпорядкування їм придавалися стройові підрозділи міліціонерів-реґулювальників (загони, дивізіони, взводи).

           Регулювальники вийшли на перехрестя керувати дорожнім рухом уперше в Україні на початку 30-х років у Харкові, тодішній столиці республіки.

           Навіть за кілька років до створення ДАІ в 1936 році підрозділи ВРВР встигли багато що зробити: були впроваджені в організацію дорожнього руху перші світлофори, дорожні знаки та розмітка, покажчики для пішоходів, налагоджено централізований облік дорожньо-транспортних пригод, випуск плакатів, листівок, брошур та кінофільмів на тему безпеки вуличного руху.

           Таким чином, підрозділи ВРВР (ОРУД) — за фактичними їхніми функціями — можна вважати попередниками майбутніх служб дорожнього нагляду, організації дорожнього руху, спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, служб пропаганди і взаємодії із засобами масової інформації.
            У 1974 році було введено в дію типові штати підрозділів організації руху і спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів, розроблено і в 1976 році затверджено «Методичні вказівки щодо погодження проектів на будівництво і реконструкцію автомобільних доріг з органами Державтоінспекції». Було організовано та проведено також паспортизацію автомобільних доріг та вулиць, підготовлено і введено в дію ГОСТ 10807-78 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови» та ГОСТ 23457-79 «Технічні засоби організації дорожнього руху. Правила застосування».

           На базі підрозділів та груп організації дорожнього руху до 1980 року у службі Державтоінспекції було створено 172 відділи й відділення дорожнього нагляду, організовано регулярну перепідготовку працівників дорожнього нагляду на факультеті підвищення кваліфікації при Московському автомобільно-дорожньому інституті.

           Головним управлінням ДАІ і Всесоюзним науково-дослідним інститутом безпеки руху (ВНДІБР) МВС СРСР було вперше розроблено і в 1981 році затверджено «Настанову щодо служби дорожньо-патрульного нагляду Державної автомобільної інспекції».

            Велике значення мала діяльність створених при МВС СРСР спеціалізованих монтажно-експлуатаційних підрозділів (СМЕПів). У 1980 році діяло 229 таких підрозділів, які обслуговували 1750 міст країни, обсяг їх фінансування досяг 65 мільйонів карбованців.

           Ще в 1955 році співробітники московського ВРВР застосували метод координованого регулювання за системою «зеленої хвилі» або «зеленої вулиці». У 1968 році в Москві вперше було введено в експлуатацію електронну обчислювальну машину (ЕОМ) для регулювання руху одночасно на семи перехрестях. Це дало змогу не тільки набагато підвищити безпеку руху, але й на 30 відсотків скоротити простої машин. У 1971 році на 22 магістралях було організовано беззупинковий рух за принципом «зеленої хвилі». Навесні 1971 року на основних магістралях Москви з'явилися нові об'ємні дорожні знаки, покажчики та світлофори з лінзами великого діаметра.

          У 1975 році в Алма-Аті вперше в Радянському Союзі стала до ладу перша черга системи «Місто», розрахованої на автоматизацію регулювання руху у масштабі всього міста з використанням ЕОМ. Подібні розробки почали здійснюватися і в Україні (про це докладніше буде сказано в розділі «З історії засобів організації та регулювання дорожнього руху»).

           За 1976—1980 роки в тодішній країні було вироблено сотні тисяч сучасних дорожніх знаків, світлофорів, 56 телемеханічних систем координованого управління дорожнім рухом ТСКУ-ЗМ, ТСКУ-4, що дало значний сумарний річний економічний ефект.

           До кінця 1990 року служба дорожнього нагляду складалася з 420 підрозділів. Щороку служба розглядала близько тисячі проектів будівництва й реконструкції шляхів та видавала за ними висновки, брала участь у роботі більш як 400 комісій для приймання доріг в експлуатацію, обстежила понад 300 тисяч кілометрів автомобільних доріг загального користування (30 відсотків від їх загальної протяжності). Обсяг виконаних СМЕПами робіт становив 160 мільйонів карбованців. Вони обслуговували 70 відсотків усіх населених пунктів країни, кількість експлуатованих ними світлофорних об'єктів становила 27 тисяч. У 107 містах країни діяли автоматизовані системи управління дорожнім рухом. Було встановлено близько 2 мільйонів дорожніх знаків.

Контроль за технічним станом транспортних засобів

          Розроблений ще в 1940 році порядок проведення технічного огляду транспортних засобів зберігався протягом 13 років і змінився лише в 1952 році, коли МДБ СРСР було затверджено «Настанову щодо нагляду за технічним станом і використанням автомототранспорту народного господарства СРСР».

           Метою техоглядів було визначення технічної готовності автопарку, вточнення наявності та відомчої належності транспортних засобів, поліпшення їхнього технічного стану. Однак прийнята нормативна база, по суті, мало чим відрізнялася від раніше чинних правил. Так, уточнювався час проведення технічного огляду: травень — червень і листопад — грудень кожного року. За результатами контролю транспортні засоби поділялися на три групи: справні, перебуваючі в ремонті та в очікуванні ремонту. На підставі актів огляду формувалися об'єктивні відомості про наявність і технічний стан автопарку на рівні району, області (краю) та країни в цілому, які використовувалися при розв'язанні багатьох народногосподарських завдань.

           У подальші роки порядок проведення технічних оглядів транспортних засобів закріплювався в нормативному акті — правилах, розрахованих на тривале, багаторазове і все-загальне застосування. їх розроблення включається в перелік повноважень Державтоін-спекції. Перші Правила проведення технічних оглядів автомобілів і мотоциклів затверджені постановою Ради Міністрів РРФСР від 6 липня 1964 року та були єдиними для всієї території колишнього СРСР. Вони приписували Державтоінспекції здійснювати технічний контроль усіх автомототранспортних засобів у період від 20 березня по 20 травня щороку.

            Згідно з правилами місцева Державтоінспекція розробляла графік технічного огляду в районі (місті), сповіщала адміністрації підприємств і громадян — власників транспортних засобів про строки й місце його проведення. Створювалася комісія у складі державто-інспекторів, представників військових комісаріатів, позаштатних автоінспекторів, членів трудових та громадських формувань. Графік огляду і склад комісії затверджувалися розпорядженням виконкому місцевої Ради депутатів трудящих.

            Власники, провівши необхідні роботи з технічного обслуговування й ремонту автомобілів, зобов'язані були подати їх у Державтоінспекцію на огляд. Справним вважався автомобіль, що мав задовільний зовнішній вигляд, технічний стан і комплектність якого відповідали технічним вимогам, наведеним у додатку до правил.

            У наступному десятиріччі були введені в дію нові «Правила проведення державних періодичних технічних оглядів автомобілів, мотоциклів і причепів». У зв'язку із зростанням автомобільного парку збільшувався період контролю, який для державних транспортних засобів розпочинався з 1 січня і тривав по 31 травня, а для автомобілів і мотоциклів індивідуальних власників — з 1 січняпо 31 жовтня. З 1 липня по 31 жовтня в інтересах гарантування безпеки пасажирських перевезень автобуси й автомобілі-таксі зазнавали другого технічного огляду. Причому перерва між перевірками не повинна була бути меншою від п'яти місяців.

            Індивідуальним власникам автомобілів Державтоінспекція стала видавати документ, який підтверджував факт проходження контролю. Такий сертифікат, що називався талоном про проходження технічного огляду, став установлюватися у правому нижньому кутку вітрового скла автомобіля. Відсутність талона стала підставою для зупинення транспортного засобу з метою відповідної перевірки.

 Зауважимо також, що починаючи з 1978 року працівниками Державтоінспекції проводилися обстеження всіх автогосподарств із кількістю автомобілів від 50 та більше, щомісяця проводилися перевірки технічного стану автобусів.

            Для кращої підготовки автомобілів до огляду до участі в ньому почали залучатися станції технічного обслуговування системи автосервісу. За бажанням власників на станціях можна було оцінити технічний стан автомобілів, усунути виявлені несправності й отримати довідку про технічну справність транспортного засобу. Наявність цієї довідки стала підставою для оформлення результатів огляду без повторного контролю стану автомобілів з боку ДАІ.

            У 1983—1988 роках юридичну чинність мала нова редакція Правил, які визначали проведення Державтоінспекцією технічного огляду транспортних засобів від 1 січня по 31 липня. Автобуси й легкові автомобілі-таксі знову стали зазнавати перевірок із періодичністю 1 раз на рік. Із такою самою періодичністю й у зазначені строки проводився технічний огляд транспортних засобів, що належали громадянам.

           Скорочення періоду огляду по липень включно пояснюється необхідністю виявлення в дорожньому русі автомобілів, які вчасно не пройшли його в поточному році. Чинний раніше термін закінчення огляду (жовтень) призводив до зниження ефективності нагляду Державтоінспекції, бо до зими більшість індивідуальних власників припиняли використовувати свої автомобілі. З цієї причини десятки тисяч транспортних засобів не проходили обов'язковий технічний контроль.

          Із другої половини 70-х років розпочалося будівництво станцій технічної діагностикиДержавтоінспекції. У 1976—1980 роках вони були відкриті в Москві, Ленінграді, Києві, Мінську, Баку. Кожна станція являла собою комплекс споруд, оснащених сучасним обладнанням для виконання контрольних операцій. їх застосування давало змогу розв'язати проблему якості технічного огляду транспортних засобів.

           Крім стаціонарних станцій, до цього часу в тодішній країні налічувалося 110 пересувних діагностичних станцій і 9 тисяч газоаналізаторів.

            Від 1989 року в СРСР діяли четверті числом «Правила проведення державного технічного огляду механічних транспортних засобів і причепів». Відповідно до встановленого порядку, належні підприємствам автомобілі та причепи підлягали оглядові з періодичністю 1 раз на рік протягом січня — липня. Пасажирські транспортні засоби й автомобілі для перевезення небезпечних вантажів стали оглядатися двічі на рік.

          Принципових змін зазнав регламент технічного огляду автомобілів, що належать громадянам, які зобов'язані проходити його 1 раз на 2 роки в період від 1 січня по 31 липня. Нова норма періодичності контролю (через рік) зумовлена порівняно невеликим середньорічним пробігом автомобілів, що належать громадянам, малою часткою дорожньо-транспортних пригод через несправність цієї категорії транспортних засобів.

           До числа кардинальних нововведень слід також віднести передання функцій щодо проведення технічного огляду транспортних засобів народного господарства від Державтоінспекції самим підприємствам. За ідеєю, для них це нововведення мало би сприяти створенню максимально зручних організаційних умов. Однак така самостійність, як показала практика, негативно позначилася на якості й дотриманні термінів технічного огляду транспортних засобів.

           Ця обставина привела до необхідності повернення попереднього порядку: Державтоінспекція знову стала організовувати й проводити з 1 січня по 31 липня технічний огляд усіх категорій транспортних засобів, азі вересня по 31 жовтня — другий огляд пасажирського автотранспорту та автомобілів для перевезення небезпечних вантажів. Змінилася періодичність перевірок транспортних засобів, що належать громадянам: 1 раз на 2 роки, а тим, що перебувають в експлуатації понад п'ять років, — щороку.


РЕГІОНАЛЬНИЙ ПІДРОЗДІЛ УПРАВЛІННЯ ДАІ МВС УКРАЇНИ

 УДАI УМВС України в Полтавськiй областi
 Адреса: вул.Фрунзе, 164, м.Полтава, 36008
Телефон "гарячої лінії": 0532-59-07-25
Прийом СМС-повідомлень: +38050-346-04-10
Адреса сайту: http://dai.poltava.ua


ПОРЯДОК ПРОХОДЖЕННЯ ТЕХОГЛЯДУ

Згідно постанови кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 року № 606 "Про затвердження Порядку проведення державного технічного огляду колісних транспортних засобів", державний технічний огляд це комплекс заходів державного контролю за їх технічним станом, правомірністю експлуатації, сплатою власниками засобів податку з власників транспортних засобів (до 2010 року включно) та штрафів за адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху.

Державний технічний огляд передбачає:

1. перевірку технічного стану колісних транспортних засобів субєктами господарювання,

2. контроль Державтоінспекцією правомірності експлуатації транспортних засобів та допуску їх до участі в дорожньому русі, а водіїв до керування ними, а також оформлення результатів проведення державного технічного огляду.

Державний технічний огляд колісному транспортному засобу  проводиться за місцем його постійної або тимчасової реєстрації відповідним підрозділом Державтоінспекції. Місце та графік проведення державного технічного огляду визначається Державтоінспекцією.

Державний технічний огляд колісних транспортних засобів, незалежно від форм власності, проводиться з такою переодичностю:

1. два рази на рік - транспортні засоби, предназначені для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більш як дев'ять, з місцем водія включно, та спеціалізовані транспортні засоби для перевезення небезпечних вантажів;

2. один раз на рік - транспортні засоби, призначені для перевезення вантажів з максимально дозволеною масою понад 3,5 тонни, а також спеціальні та спеціалізовані засоби, зокрема автокрани, таксі, автомобілі швидкої медичної допомоги тощо;

3. один раз на два роки - транспортні засоби, призначені для перевезення пасажирів з кількостю місць для сидіння не більш як дев'ять, з місцем водія включно, та для перевезення вантажів з максимально дозволеною масою до 3,5 тонни.

Також, слід зазначити, що транвпорті засоби, у яких рік випуску непарний, подаються на державний технічний огляд у непарний рік, а у тих що рік випуску парний або нуль подаються на державний технічний огляд у парний рік. 

Державний технічний огляд колісних транспортних засобів працівниками автомобільнотехнічної інспекції проводяться в такий строк:

- з 15 січня по 15 грудня - для тих транспортних засобів, державний технічний огляд яких проводиться один раз на два роки або один раз на рік;

- з 15 січня по 30 червня та з 1 липня по 15 грудня - для тих транспортних засобів, державний технічний огляд яких проводиться два рази на рік.

Колісний транспортний засіб подається власником або уповноваженою ним особою до підрозділу Державтоінспекціїї для проведення державного технічного огляду в справному та укомплектованому відповідно до призначення стані.

Для проведення державного технічного огляду транспортному засобу працівникові Державтоінспекції подаються такі документи:

1. паспорт громадянина України або інший документ, що посвідчує особу - для фізичних осіб, копії довідки з ЄДРПОУ та документа, що підтверджує факт закріплення транспортного зпсобу за водієм - для юридичних осіб;

2. протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, виданий суб'єктом господарювання не раніш 45 діб до дати проведення державного технічного огляду, або міжнародний сертифікат технічного огляду, виданий центром технічного огляду для засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів та пасажирів;

3. реєстраційні та інші документи, що підтверджують право використання зазначеного транспортного засобу;

4. посвідчення водія, що дає право керувати транспортним засобом відповідної категорії та талону до нього;

5. поліс обов'язкового страхуванняцивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або документ, що підтверджує право на звільнення від страхування;

6. квитанція про сплату податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів (до 2010 року включно) та у разі наявності документ, що підтверджує право на пільги із сплати такого податку, (юридичними особами додатково подається розрахунок податку з власників транспортних засобів (до 2010 року включно);

7. дозвіл на встановлення та використання спеціальних звукових і (або) світлових сигнальних пристроїв;

8. на транспортні засоби, що здійснюють перевезення небезпечних вантажів, додатково подаються свідоцтва про допущення транспортних засобів до перевезення небезпечних вантажів та свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі;

9. на транспортні засоби, що працюють на газовому паливі, додатково подається документ, що підтверджує проведення випробування газової паливної системи в порядку і строк, установлені для даного виду обладнання та його комплектації.

У разі відсутності будь-якого документа, визначенного вищевказаним переліком, державний технічний огляд не проводиться.

Справним вважається укомплектований транспортний засіб, який не має зовнішніх механічних та корозійних пошкоджень і технічний стан якого відповідає вимогам Закону України "Про дорожній рух", Правил дорожнього руху, нормативів з безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкціям підприємства-виробника.

Засіб укомплектовується медичною аптечкою відповідного типу, знаком аварійної зупинки або миготливим червоним ліхтарем.