Гребiнка Євген Павлович

 (1812-1848)
 байкар, белетрист, видавець, громадський дiяч

 Євген Павлович Гребiнка народився 21 сiчня 1812 року на хуторi Убєжище Пирятинського повiту на Полтавщинi в сiм Їï вiдставного штаб-ротмiстра Павла Iвановича Гребiнки.

Початкову освiту здобув у домашнiх умовах. У 1825 Ї1831 роках навчався у Нiжинськiй гiмназiï вищих наук. У гiмназiï почав писати вiршi. 1827 року написав драматичний твiр для самодiяльного театру "В чужие сани не садись". 1829 року почав працювати над перекладом на украïнську мову поеми Пушкiна "Полтава". Брав участь у виданнi рукописних журналiв, складених iз учнiвських творiв М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребiнки.

1831 року закiнчив гiмназiю. Того року на сторiнках "Украинского альманаха" в Харковi побачив свiт перший друкований твiр Гребiнки Ї вiрш "Рогдаев пир". У вереснi 1831 року повiтове дворянство вiдрядило Гребiнку у званнi обер-офiцера у 8-й резервний Малоросiйський полк, сформований для придушення польського повстання, але полк з Пирятина не вийшов, i у вереснi, пiсля поразки повстанцiв у Варшавi, Гребiнка вийшов у вiдставку.

1834 року Гребiнка переïздить до Петербурга, де восени вийшла його збiрка байок "Малороссийские приказки", працює у комiсiï духовних училищ. 1836 року вийшов переклад поеми Пушкiна "Полтава" украïнською мовою. У червнi 1835 року Iван Сошенко познайомив Гребiнку з Тарасом Шевченком. З 1837 року працює вчителем росiйськоï мови у Дворянському полку. Бере участь в органiзацiï викупу Т.Шевченка з крiпацтва, збирає твори украïнською мовою й клопочеться про випуск ïх у додатках до журналу "Отечественные записки". Одержавши вiдмову, iз зiбраних для додаткiв матерiалiв укладає альманах "Ластiвка", який вийшов 27 квiтня 1841 року.

1840 року Гребiнка допомiг Шевченковi у виданнi "Кобзаря". Того ж року в журналi "Отечественные записки" вийшла Гребiнчина повiсть "Записки студента", а в "Утренней заре" Ї повiсть "Кулик". 1842 року пише повiсть "Сеня". У 1843 роцi Гребiнка вiдвiдав Украïну, був у Харковi, разом з Шевченком побував у маєтку Т.Волховськоï в селi Мосiвцi. Того ж року в журналi "Отечественные записки" надруковано роман "Чайковський" з епiграфами, взятими iз Шевченкових творiв. 1844 року Гребiнка одружився з Марiєю Василiвною Ростенберг. Того ж року вийшов його роман "Доктор". 1845 року познайомився з П.Кулiшем, написав нарис "Петербургская сторона". У 1847 роцi вiдкрив своïм коштом у селi Рудцi Лубенського повiту на Полтавщинi парафiяльне училище для селянських дiтей. Того ж року вийшли повiсть "Заборов" та "Приключения синей ассигнации". З 1846 року Гребiнка почав видавати зiбрання своïх прозових творiв. До кiнця 1848 року вiн видав вiсiм томiв.

Помер Гребiнка 3 грудня 1848 року в Петербурзi. Тiло його перевезли в Убєжище, де й поховали. Украïнське суспiльство у 20 Ї30-х роках, коли зростав талант Євгена Гребiнки, розвивалося в умовах загострення суспiльно-полiтичних вiдносин, зростання лiберальних i радикальних настроïв. Пiсля наполеонiвськоï вiйни 1812 року, коли багато громадян Росiï та Украïни ознайомилися з життям Європи й порiвняли його зi своïм середньовiчним крiпацтвом, почали виникати таємнi полiтичнi товариства, з яких 14 грудня 1825 року виросло декабристське повстання в Петербурзi. 28 грудня це повстання вiдбулося в Украïнi, пiд Васильковом, де збунтувався пiхотний полк, загiтований декабристами. Новий спалах нацiональноï самосвiдомостi пiсля придушення декабристського руху вiдбувся пiд час польського повстання 1830 року, яке знайшло жвавий вiдгук у середовищi радикально настроєного украïнського громадянства.

Прояви украïнського нацiонального вiдродження, зiнiцiйованi польським визвольним антиросiйським рухом, ширилися на Лiвобережнiй Украïнi. Водночас на Правобережнiй Украïнi, на колишнiх украïнських землях Польщi, розвиток нацiональноï самосвiдомостi вiдбувався пiд впливом украïнськоï школи польських письменникiв, найяскравiшими представниками якоï були Северин Гощинський, Богдан Залеський, Антiн Мальчевський, Юлiй Словацький, Тимко Падура. У тi часи починали свою дiяльнiсть Микола Костомаров, Пантелеймон Кулiш, Микола Гулак, Опанас Маркович.

Уже було видано славнозвiсний збiрник украïнських пiсень Михайла Максимовича. Надзвичайною популярнiстю користувалася "Енеï-да" Iвана Котляревського, яка започаткувала нову украïнську лiтературу, писану живою народною мовою. Цi прояви нацiонального вiдродження в часи царювання Миколи I викликали непримиренну ворожiсть. Царизм в усiх проявах нацiонального життя вбачав сепаратизм i вживав заходiв щодо остаточноï асимiляцiï украïнських провiнцiй. У таких умовах виник так званий романтичний напрям украïнськоï лiтератури дошевченкiвського перiоду, яка живилася подiями народного життя й надихалася iдеями нацiонального вiдродження. Євген Гребiнка, як i багато хто в украïнськiй, росiйськiй та польськiй лiтературi, вдавався в умовах миколаïвськоï реакцiï до жанру байки, яка мала в Украïнi давнi традицiï й досягла найвищого рiвня у XVIII столiттi в "Баснях Харьковских" Григорiя Сковороди та в росiйських байках Iвана Крилова.

Гребiнка творчо переосмислив здобутки попередникiв у жанрi байки й надав ïм ширшого жанрового звучання, ввiвши в них украïнськi реалiï та думки, що вiдображають свiтогляд украïнського селянина. У байках Гребiнки вiдбито соцiальнi суперечностi тогочасноï дiйсностi. Езопiвською, сповненою алегорiй мовою, вiн, бачачи соцiальну й нацiональну несправедливiсть тогочасноï царськоï Росiï, наважувався говорити сувору i смiливу правду. Майже в усiх його байках хижакам i гнобителям протистоïть простий чоловiк, який має здоровий глузд i мораль, i цим протиставляється автором багатим, крутiям, здирникам, чи- нодралам. Наприклад, у байцi "Ведмежий суд" вiн викриває тогочаснi порядки, продажнiсть i корупцiю в судових установах миколаïвськоï Росiï, де суддi, Ведмедi та Вовки, за доносом

Лисицi готовi розтерзати жертву, бiдолашного Вола, за те, що той лиш "ïв сiно, i овес, i сiль". Вола за скоєнi злочини "справедливий" суд постановив ...четвертувать I м Їясо розiдрать суддям на рiвнi частi, Лисичцi ж ратицi оддать. Бiльшiсть байок Гребiнки Ї "Зозуля да Снiгир", "Сонце да Хмари", "Рожа да Хмiль", "Школяр Денис", "Грiшник", "Ворона i Ягня", "Вовк i Огонь" та iншi Ї своïм корiнням сягають у народну творчiсть i побудованi на зiставленнi двох моралей Ї панськоï i народноï, хижацькоï i гуманноï. Для своïх байок Гребiнка використовує традицiйнi в народнiй творчостi персонажi Ведмедя, Вовка, Лисицi, Орла, а з другого боку постають Вiл, Зозуля, Снiгир, Ягня, Конопляночка.

Завдяки цьому образи й iдеï його творiв були зрозумiлими для народу й виконували свою моралiзаторську та повчальну роль. В однiй з кращих своïх байок - "Вовк i Огонь" Гребiнка у досить смiливiй критичнiй формi так висловлює характер взаємовiдносин мiж багатими i бiдними: З панами добре жить, Водиться з ними хай тобi господь поможе,

Iз ними можна ïсти й пить, А цiлувать ïх Ї крий нас боже! У своïх байках, коротких мiнiатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленнi й зiткненнi характерiв, добра i зла, Гребiнка досяг простоти й легкостi стилю, влучностi характеристики персонажiв, завдяки чому його твори стали явищем в украïнськiй лiтературi того часу. Євген Гребiнка успiшно виступав i як прозаïк, автор iсторичних повiстей, нарисiв та роману "Чайковський", присвяченого подiям визвольноï вiйни 1648 Ї1654 рокiв.

Цей роман Iван Франко називав улюбленим твором галицько-руськоï молодi 60 Ї70-х рокiв. Створено його на основi родинних переказiв, оскiльки мати Гребiнки походила з роду Чайковських. У "Чайковському" Гребiнка, продовжуючи лiнiю М.Гоголя, творами якого тодi зачитувалися Росiя й Украïна, створив широке епiчне полотно, зобразив суворе життя козакiв, ïхню мужнiсть i вiрнiсть у дружбi. Гребiнка звертався й до так званих злободенних тем, дуже гостро вирiшуючи тему маленькоï людини у жорстокому суспiльствi.

Недарма його роман "Доктор" майже через пiвстолiття пiсля смертi Гребiнки А.Чехов називав серед кращих творiв тогочасноï лiтератури, гiдних для перевидання й народного читання. Велику популярнiсть у другiй половинi XIX столiття мали також повiстi Гребiнки "Приключения синей ассигнации" та "Кулик", в яких вiн у традицiях гоголiвських творiв показав жорстоку владу грошей у тогочасному суспiльствi. Окремою, а, може, з сьогоднiшнього погляду, найяскравiшою гранню творчостi Гребiнки є його лiрична поезiя украïнською та росiйською мовами. Кращi з помiж украïнських поетичних мiнiатюр Ї "Украïнська мелодiя" ("Нi, мамо, не можна нелюба любить") стала народною пiснею. А росiйський романс на слова Гребiнки "Очи черные, очи страстные" принiс Гребiнцi ще й свiтову славу.

В iсторiï украïнськоï культури Гребiнка залишився навiчно ще й як щирий учасник у вирiшеннi Шевченковоï долi, коли брав участь у викупленнi його з крiпацтва та допомiг видати "Кобзар" 1840 року.

Як байкописець, займає Гребiнка перше мiсце в нашiм письменствi. Його байки визначаються ярким нацiональним i навiть спецiально лiвобережним украïнським колоритом, здоровим гумором i не менш здоровою суспiльною i лiберальною тенденцiєю. Вiн йшов шляхом, прокладеним в росiйськiй лiтературi Криловим, але йшов досить самостiйно, не наслiдуючи Крилова, вносячи в своï байки украïнський пейзаж i свiтогляд украïнського мужика.

Давно хтось сказав, що украïнською мовою можна писати лише саме кумедне, смiшне... Досить прочитати iсторiю Малоросiï, придивитися до характерiв ïï героïв, прислухатися до ïï пiсень, де ремство душi виливається в таких жалiбних звуках, як пiсня степовоï чайки, як стогiн матерi над могилою сина, i ви думаєте: невже народ з таким залiзним характером, з такими глибокими почуттями може лише смiятися?

Увiбравши народнi традицiï, творчо сприйнявши досвiд Крилова, Сковороди, Гулака-Артемовського та iнших попередникiв, прямуючи шляхом реалiзму i народностi, Гребiнка пiднiс байку до нового, вищого рiвня, що мало велике значення для розвитку новоï украïнськоï лiтератури та лiтературноï мови.