В листі до свого брата Аполлона Павловича від 9.04.1841 р. Євген Павлович писав:
«С меня пишут портрет в охотничьем платье, разумеется, и Рябко здесь, и кусочок Финского залива. А каковы наши общие портреты работы братца Николеньки? Если ты видел, ты должен быть очень доволен своєю рожею». Над портретом письменника працював його земляк, пирятинець Аполлон Миколайович Мокрицький, який у вересні 1839 р. закінчив Петербурзьку академію мистецтв зі званням «свободного художника», а 2 серпня 1841 р. поїхав в Італію, з поїздки повернувся в 1849.
Звідки випливає, що праця над портретом Євгена Павловича Мокрицьким була закінчена в 1841 р., до його від'їзду за кордон. Брат «Николенька» (Микола Павлович), який з 1836 р. навчався в тій же академії мистецтв, теж займався малюванням. Він у вересні 1843 р. закінчив академію зі званням «некласного художника» і працював архітектором в Петербурзі.
Згадуючи «общие портреты работы братца Николеньки» Євген Павлович мав на увазі дружній шарж на себе і своїх братів, надісланий ним своїм двоюрідним сестрам (дочкам Ганни Іванівни Гребьонкіної-Полицької, сестри батька письменника Павла Ів. Гребьонкіна), за їх проханням, які просили Миколу Павловича, як художника, «прислать очерки портретов всех братьев».
Про це Микола Павлович докладно розповідає 19.02.1841 р. в своєму листі до брата Аполлона Павловича, який був на військовій службі недалеко від м. Єлизаветграда (нині - Кіровоград). Там же, поблизу Єлизаветграда, мешкали і його двоюрідні сестри, яких він розшукав і підтримував з ними родинні зв'язки.
В музеях України тепер зберігаються чотири портрети Євгена Павловича Гребінки. Всі вони нібито виконані художником Аполлоном Мокрицьким. Розглянемо історію їх написання та зберігання і дещо про їх авторів.
1. Портрет, який зберігається в музеї Т. Г. Шевченка (м. Київ). Його знайшов в 1947 р. в с. Грушківці літературознавець, наш земляк (із Городища) Леонід Федосович Стеценко (чоловік Ольги Семенівни Цибаньової, авторки повісті «Євген Гребінка»).
Леонід Федосович час написання цього портрета Мокрицьким відносить до 1832-1833 р.р. Ці роки, мабуть, бути визначені неправильною відповіддю на питання: яким чином портрет опинився в с. Грушківці?
Ось як про це описує Леонід Федосович в нарисі
«Таємниці розгаданого. Грушківська знахідка» нібито за розповіддю місцевого лікаря Тітова Павла Павловича, в якого зберігався цей портрет. «Перед від'їздом до Петербурга Євгенові Павловичу потрібний був портрет для подарунка своїй сестрі (Ганні Павлівні), що була одружена з Львом Миколайовичем Свічкою, власником с. Грушківки». Цей портрет, написаний нібито пирятиицем А. Мокрицьким, і вручив Євген Павлович своїй сестрі. «Сестра незабаром померла (13.02.1834 р.), а портрет переходив від покоління до покоління, як родинна реліквія. У 1899 р. помер останній з роду Свічок, і портрет на збереження взяли селяни, які на відзнаку своєї пошаіій до лікаря, передали йому священну реліквію».Ця розповідь не відповідає дійсності, оскільки:1) портрет Леоніду Федосовичу передавала в 1947 р. нова володарка лікарської садиби Запорожець Євдокія Петрівна, а лікар Тітов П. П. помер раніше - в грудні 1946 р.;
2) селом Грушківкою з моменту його заснування і до самої революції 1917 р. володіли не Свічки, а поміщики Марковичі (Свічка Лев Миколайович з дружиною Ганною Павлівною і їх нащадки до вищезгаданого 1899 р. жили в с. Слободо-Петрівці, яким і володіли).
В с. Мечет (з 1946 р. - с. Грушківка) вийшла заміж дочка Левка і Ганни Свічок - Олександра за поміщика А. А. Марковича (мабуть, це і навело на Дукїку Стеценка Л. Ф., що Грушківкою володіли Свічки). Але Олександра Левківна померла ранініе (в 1893 р.) свого брата Миколи Левковича, який весь час жив в селі Слободо-Петрівці і помер в 1899 році. Якби вона і володіла цим портретом, то після її смерті він перейшов би до її брата.
На нашу думку, портрет Є. П. Гребінки, який зберігався в будинку Гребінок в Убіжиіці разом з рукописом «Приказок», останнім володарем цього будинку (і маєтності) Євгеном Аполлоновичем Гребінкою (якого разом з його дітьми виселили з його будинку, і він змушений був у 1923 р. виїхати з Убіжища) були передані на зберігання фельдшерові Сербинівської лікарні Тітову П. П. (лікарем він став в 1929 р.).
Євген Аполлонович розумів, що пройдуть «бурхливі» роки пролетарської революції, і його дядю, письменника Є. П. Гребінку, будуть згадувати і шанувати не як поміщика, а як видатного письменника. І він вирішив не брати з собою портрет і рукопис «Приказок», (тим більше, що в Харкові у нього не було свого куточка для проживання), а передати їх в надійні руки, котрі «в кращі часи» передадуть їх за призначенням (в музеї, архіви і т.ін).
Такою надійною людиною, яка розуміла і цінувала спадщину нашого славного земляка, за думкою Євгена Аполлоновича, був Тітов П.П.Євген Аполлонович і Павло Павлович добре знали один одного, адже першому не один раз доводилось звертатись до Сербинівської лікарні. А Павло Павлович 15.08.1912 р. при одруженні взяв Євгена Аполлоновича в поручителі (свідки). І Євген Аполлонович не помилився: ці два предмети - реліквії Павло Павлович зберігав як зіницю ока (від крадіжки, від вологи, гризунів і ін.).
А в період, коли 9.03.1938 р. був заарештований за підозрою в шпигунстві (його дві сестри, з якими він листувався, були одружені з англійцями і мешкали в Великобританії) і більше року сидів в тюрмі під слідством, -його дружина Катерина Василівна старанно оберігала реліквії від втрати та ушкоджень.
Достовірність нашої думки підтверджується документом, який зберігається в фондах Чернігівського обласного архіву (ФР-90, опис 1, справа 5): «Село Сербинівка, лікарня, фельдшерові Крамному М. С. Комітет охорони пам'ятників мистецтв при Прилуцькому відділі народної освіти запрошує Вас передати до музею Прилуччини рукопис «Приказок» письменника Гребінки, повідомивши про умови, на яких передаєте».
Звідкись цей комітет дізнався про передачу «Приказок» (про передачу портрета, який передавався разом з «Приказками», вони, мабуть, не дізнались), але вони помилились адресою. Фельдшер Крамний теж працював в ті роки в Сербинівській лікарні, і він, мабуть, відповів, що у нього ніяких «Приказок» немає, і на цьому пошукова справа комітету закінчилася.
А що являє собою цей портрет, розповідає Ів. Бондаренко, який в роки 1896-1911 часто бував в домі Гребінок в Убіжищі і бачив цей портрет, в своїй праці «В ріднім хуторі Євгена Гребінки»: «Хата має дві світлиці, і в одній з них висять на стінах старинні портрети самого письменника, його матері Надежди Йванівни (вона намальована бабунею, яка держить в руці листа, заштемпельованого сургучною печаттю», і брата Аполлона Павловича.
Всі три портрети змальовані масляними фарбами. Найбільший з їх портрет письменника. Це не той портрет, який довелося нам бачити в актовій залі Ніжинської гімназії, де Гребінку змальовано
еn fасе, мало не в повний зріст, під кленом, з собакою. Собаку маємо і на Яровському (Убіжищенському) оригіналі, але на цьому портреті з письменника змальовано тільки бюст в профіль, і вбрання тут зовсім інше, не загальноєвропейське, а якесь оригінальне, з високим коміром і жовтими кантами» (див. портрет №1).
Портрет Є. П. Гребінки, який зберігається в музеї Т. Г. Шевченка (портрет №1)За твердженням Л.Ф.Стеценка він також намальований А.Мокрицьким в 1832-1833 р.р.
За офіційною версією його привіз в музей мистецтвознавець Д. Щербаківський в 1920-х роках із х. Убіжища. Все так, тільки портрет привезений не з Убіжища, а із Городища, де мешкали нащадки брата письменника - Михайла Павловича Гребінки.
Праправнук Михайла Павловича Георгій Олександрович Шикуленко, дитинство і юність якого пройшли в Городищі, а тепер він мешкає в Лубнах, пригадує: його бабка Феодосія Михайлівна розповідала, що у них зберігався портрет Є. П.Гребінки, змальований з собакою, в 1920-х роках його віддали представникам Київського університету, (див. портрет №2).
Портрет Є. П. Гребінки, який зберігається в Національному музеї історії України (портрет №2) 3. В Ніжинському педагогічному інституті (колишній гімназії вищих наук) зберігається ще один портрет Є. П. Гребінки, зображений на відміну від перших двох портретів майже в повний ріст і в «загальноєвропейському» вбранні, (див. портрет №3).
Портрет Є. П. Гребінки, який зберігається в Ніжинському педагогічному інституті (портрет №3)Цей портрет надійшов туди з Прилуцького краєзнавчого музею.
«Бюлетні Прилуцького окружного музею» за 1928 рік записано, що 6.07.1928 р. представниками музею обслідувана могила і садиба Гребінок в х. Убіжищі. Будинок Гребінок і могила письменника були сфотографовані. «Крім того, з Убіжищенської школи взятий писаний олійними фарбами портрет Є. П. Гребінки».
Пізніше, уже в післявоєнні роки, цей портрет був переданий із Прилуцького музею до Чернігівського музею. Л.Ф. Стеценко стверджує, що і цей портрет написаний А. Мокрицьким в 1832-1833 р.р. (див. портрет №4).
Портрет Є. П. Гребінки, який зберігається в Чернігівському художньому музеї (портрет №4)Ще в 1987-1988 р.р. автор цих рядків прочитав «Дневник А.Н. Мокрицкого», звідки довідався, що упорядкуванням і підготовкою його до видання займалася Н. Л. Приймак, завідуюча відділом рукописів Третяковської галереї (м. Москва). Вона ж займалася пошуком праць художника Мокрицького.
Краєзнавець Олексій Припутень написав їй листа з проханням висловити свою думку про авторство 4-х вищеприведених портретів. Згодом одержав із Третяковської галереї листа (вих. №4-1391/10 від 21.04.1988 р.) за підписом завідуючої відділом рукописів Н. Л. Приймак з відповіддю на запитання.
(
1) «Как мне представляєтся, портрет Е.П. Гребєнки, хранящийся і музее Т.Г.Шевченка в Києве (№1), работой А. Н. Мокрицкого не является. Он слишком примитивен».
(2) Про портрет, який зберігається в Національному музеї історії України (№2) вона написала: «Видимо, зто повторение первого. Кто его исполнил не знаю».
(3) «Портрет Е. П. Гребенки, хранящийся в бывшей Нежинской гимназии (ныне Педагогический институт им. М. В. Гоголя), (№3) принадлежит кисти А. Н. Мокрицкого и является авторским повтореним, исполненным художником в 1850-х годах по заказу почетного попечителя Нежинского лицея графа Кушелева-Безбородка. Сведения о заказе зтого портрета Мокрицкому я нашла в архиве в г. Нежине».
(4). На здогадку краєзнавця про те, що, можливо, портрет №4 писав Микола Павлович Гребінка, Приймак Н. Л. так відреагувала: «Не думаю, чтобы портрет Е.П. Гребенки из Чернигова был написан Н. П. Гребенкой, он слишком плох. Архитекторы, ученики Петербургской академии художеств, были блестящими рисовальщиками, акварелистами».
Беручи до уваги висловлювання спеціаліста Третяковської галереї Н. Л. Приймак і обставини в житті Гребінок, автор цих рядків, краєзнавець Олексій Припутень, дійшов таких висновків.Два однакові портрети №1 і №2 були змальовані Миколою Павловичем Гребінкою із оригіналу праці Мокрицького 1841 р. Він залишив Євгена Павловича в тому вбранні, що і на оригіналі, а тільки «укоротив» його і зробив інший фон.
Темний одяг, темний фон, затемнена морда собаки - все це, мабуть, відповідало настрою Миколи Павловича після смерті брата (1848 р.), коли він писав ці портрети. Один із цих портретів він віддав матері для установки його в убіжищенській хаті, другий він залишив собі. А після його смерті (Миколи Павловича) при розділі його майна (яке ділилося між дітьми 3-х братів) портрет Є. П. Гребінки взяли діти Михайла Павловича, оскільки у дочки Євгена Павловича уже був портрет її батька (портрет, зроблений А. Мокрицьким в 1841 р. - оригінал для всіх 4-х портретів), а в дітей Аполлона Павловича в. Убіжищі був такий же портрет, змальований Миколою Павловичем.
В подальшому ж, як сказано вище, Убіжищенський портрет (№1) зайняв місце в музеї Т.Г.Шевченка, а такий же портрет (№2) від дітей Михайла Павловича та їх нащадків перейшов до Національного.музею історії України.
Портрет №3 зберігається в Ніжинському педінституті, змальований в 1850-х роках Мокрицьким із оригінала його ж праці 1841 р. Тільки в цьому портреті художник замінив вбрання Є.П.Гребінки: мисливське на «загальноєвропейське».
Історія портрета №4 така. В журналі Пирятииського повітового земського зібрання 10-11 вересня 1901 р. є такий запис:
«Пирятинское уездное земское собрание на своем заседании 10.09.1901 г. постановило: согласиться с заявлением гласного (депутата) Н. В. Стороженка о названий Убежищенского училища именем Гребенки и поставить в училище портрет писателя Гребенки, на что ассигновать из общих остатков 50 руб.».А в жовтні 1901 р. в журналі «Киевская старина» повідомлялось, що портрет письменника переданий школі його родичами. Портрет в спішному порядку малював невідомий художник за виділені земством кошти. Саме цей портрет із школи був взятий представниками Прилуцького музею, а звідти - до Чернігівського музею.
А де ж портрет - першоджерело, який є оригіналом для всіх 4-х вищеобговорених портретів? Його доля нам невідома. Звичайно, що після його написання Мокрицьким А. (1841 р.), він зберігався в сім'ї Євгена Павловича. Мабуть, і після його смерті він залишався у його дружини Марії Василівни та їх дочки Надії Євгеніївни. На якому етапі був втрачений цей портрет: чи ще за життя Марії Василівни (до 1895 р.), чи ще за життя дочки Надії Євгеніївни (до 1907 р.), чи після смерті останньої - невідомо.
Є ще один портрет, це портрет із художньої спадщини Т. Г. Шевченка (портрет №5), датований 1837 роком. Довгий час цей портрет вважали портретом невідомої особи. А в 1914 р. літературознавець Василь Щурат визнав його портретом Є. П. Гребінки, виявивши в рисах обличчя «невідомої особи» надзвичайну схожість з рисами обличчя Є.П. Гребінки.
З тих пір (1914 р.) в виданих творах Гребінки прикладався цей портрет. А в 1968 р. за цим портретом були виготовлені бюсти письменника: один із них був установлений на його могилі в с. Мар'янівці, а другий - біля залізничного вокзалу ст. Гребінки.
Але так сталося, що пізніший літературознавець Стеценко Л. Ф. в вищезгаданій праці «Таємниці розгаданого» заявив, що В. ІЦурат без будь-яких підстав портрет «невідомої особи» назвав портретом Є. П. Гребінки.
Не всі знавці погодилися з.доводами Л. Ф. Стеценка. В журналі «Радянське літературознавство» №10 за 1868 рік вміщені статті А. І. Суржока і Б. Бутник-Сівєрського, які в порядку полеміки доводять правильність визнання В. Щурата. Дійсно, Т. Г. Шевченко міг намалювати портрет Є. П. Гребінки в 1837 р.: ще за 2 роки до викупу Шевченка із кріпацтва (до 1838 р.) Гребінка приймав його у себе і допомагав в його творчій праці.
За оцінкою шевченкознавця П. Жура Є. П. Гребінка для Т. Г. Шевченка був «першим літературним учителем». їх тісні дружні стосунки продовжувались майже до кінця 1843 р. Чи міг Тарас Григорович не підписати намальований ним портрет Гребінки, а якщо там був напис, то затерти його, щоб нащадки відносили його до портретів «невідомого»?
Думаємо, що так. Адже після поважної незлагоди, що сталася між Тарасом Григоровичем і Євгеном Павловичем в 1843 р., Т. Г. Шевченко зняв свою посвяту Є. П. Гребінці з вірша «Перебендя». Так могло статися і з портретом. Гребінківці ж, хоча і не відразу, а все ж відреагували на доводи Л. Ф. Стеценка: бюсти Є. П. Гребінки, виготовлені за портретом праці Шевченка, в 1982 р. були замінені на нові, виготовлені за портретом праці Мокрицького (чи праці М. П. Гребінки).
