Наш славетний земляк Євген Павлович Гребінка в своїх творах "Чайковський", "Ніжинський полковник Золотаренко" та ін. розповідав про козаків, їх життя і походи. Багато розповідей про козаків та їх діяльність в боротьбі за незалежність України він чув від своїх батьків. Адже вони були вихідцями із козаків.



В Одеському обласному архіві зберігається скарга бабусі Євгена Павловича "О нанесении обид и бесчестия вдове капитанше Гребенкиной священником Стефаном Ушацким", з якою вона зверталась в 1972 р. до архієпископа Єкатиринославського.

В своїй скарзі вона пише: "Я, нижайшая дочь в Кронштадте служившего у построения флота майором и тамо умершего Элиаса ди Рюса, по смерти родителя моего с двумя моими братьями, сестрою и матерью по семилетнем возрасте из евангелического присоединена в православное греко-российское исповедание, которого догматы храню рачительно. Напоследок бьла я в замужестве за капитаном Иваном Гребенкиным, которьій прошлого 1779 года умер, имею дом и пребывание уезда Новомиргородского в селении Панчеве, лет мне у роду -50. Имею ж я детей, дочь за служащим ротмистром и сына на службе ж корнетом, другого кадетом".

Підписалась за неї інша особа, оскільки Марія Іллівна (так іменувалась бабуся Євгена Павловича після переходу із лютеранської в православну віру була неписьменна).

В середині XVIII ст. проходило інтенсивне заселення півдня Російської імперії - Новоросійської губернії. Царський уряд давав тут землі і іноземцям, які служили в російській армії, або були цивільними чиновниками. Мабуть, сім'я померлого Еліаса ді Рюса теж одержала тут землю і користувалася нею. Таким побитом з'явилась в цих краях Марія Іллівна.

Після виходу заміж жила й померла (1821 рік) в селі Панчевому,

Іван Гребьонкін прибув в ці краї іншим шляхом. В цей період тут комплектувались так звані форпости з залогами, головним завд анням яких була підтримка порядку (захист від внутрішніх заколотів, гайдамаків, козацьких набігів), в певній мірі вони виконували пограничні функції. Оскільки ці місця (Новомиргород, Панчеве і ін.) відносилисьдо Миргородського полку, то і комплектувались тутешні форпости козаками із Миргородського, Гадяцького, Лубенського, Полтавського полків. З яких саме місць прибув сюди Іван Гребьонкін нам невідомо.

Автор "Малороссийского родословника" В. Л. Модзалевський рід Івана Гребьонкіна подає, як другу гілку роду Гадяцького полковника, автора відомого літопису "Хроника о презельной брани Б. Хмельницкого с поляками" Григорія Грабянки. Але ґрунтовних підстав для цього твердження автор не надає. Іван Гребьонкін проходив службу в дев'ятій роті Чорного гусарського полку, яка дислокувалась в селі Панчевому (із-за цього село часто іменували "9-а рота"). Одружились Іван Гребьонкін і Марія Іллівна близько 1760 року. Мали вони дочку Ганну і синів Павла (1767 року народження) і Мусія.

Про Ганну Іванівну нам відомо, що 1783 року вона одружилася з поручиком Венгерського гусарського полку Полицьким Іваном. Іх діти, які народилися в селі Панчевому: Євдокія (1785року народження), Йосип (1801 р.н.), Катерина (1802р. н.), Варвара (1807 р.н.). Іван Полицький вийшов у відставку майором до 1807 р., служив він не тільки в с. Панчевому (Дев'ятій роті), айв інших місцях, де жила і його сім'я. Тому можна стверджувати, що крім показаних вище були іще діти.

Деякі дочки Полицьких після одруження жили недалеко від Єлизаветграда (нині Кіровоград). Це про них письменник Євген Павлович Гребінка писав своєму братові Аполлонові Павловичу, який в 1840 р. після закінчення навчання в Дворянському полку в Петербурзі поїхав продовжувати військову службу уже офіцером на Єлизаветградщину:

"Да нашел ли тьі родню? Она где-то в Бобринецком уезде, адеревни я не знаю". Сестрьі (Двоюрідні -авт.) искали тебя в Елизаветграде на балах и очень хотели тебя видеть -отьіщи их".

"В має месяце (1841 г.) я думаю махнуть в Малорос-сию и хочу побьівать у Крамаревой (Двоюрідної сестри -Авт.). Не худо бы нам сьехаться около зтого времени у Крамаревой. А каковы наши общие портреты работы братца Николеньки? Если ты видел, то должен быть очень доволен своєю рожею. Опиши, пожалуйста, всех родичей, да хорошєнько".

В період своїх відпусток в 1841 р.та 1842 р. Євген Павлович відпочивав в х. Убіжищі, через хворобу нікуди не їздив, і лише в 1843 р. він побував у свого брата Аполлона Павловича і, мабуть, зустрічався зі своїми двоюрідними сестрами.  

А спільні портрети братів Гребінок (дружній шарж) намалював Микола Павлович Гребінка, який в цей час навчався в Академії Мистецтв в Петербурзі. і вислав цей дружній шарж своїм двоюрідним сестрам.

Про ці портрети Микола Павлович так писав до Аполлона Павловича: "В последнем письме сестра пишет Чтобы я как художник прислал хоть очерки портретов всех братьев. Я сию же минуту принялся за дело и нарисовал самую подлую рожу, какая может быть, волосы, как трава, вверх поднялись, бакенбарды, как иглы, в очках, с пером за ухом, и подписал - "брат Евгений".

Потом свой - на манер Жида, голова кудрявая, как копна; потом твой в ужасным носом, усьі до груди, в очках и плешивьій; потом брата Миши - головка маленькая,... нОс как можно вверх, усы тоже вверх, плешив и на висках по жмутку кудрявых волос; Котю (Костянтина - Авт.) - как Китайского идола в фуражке. Я писал, что мы так думаем, что мы все похожи на них. Побывай у них, а то они думают: нуда и семейство уродов!. Поезжай к ним: они люди богатые, тебе будет весело".

Про Мусія Івановича нам відомо лише те; що він в 1792 р. був кадетом Таврійського легкокінного полку і в 1797 р. продовжував там бути кадетом. Мабуть, він рано пішов з життя і тому нам не зустрічалися матеріали про нього в архівах, і Євген Павлович в своїх листах не згадує про нього.

Павло Іванович Гребьонкін народився 1767р. В свій час був на службі кадетом з 1780р., в 1787р. - корнет (корнет-перший офіцерський чин в кавалерії). 31787 р. до 1791 р. брав участь в походах проти турків і в штурмі фортеці Анапи. 31802 р. -поручик, а в січні 1805 р. звільнений у відставку штабс-ротмістром.

28 січня (ст.. стилю) 1806 р. в церкві с. Цибулівки (що на Єлизаветградщині) він повінчався з багатою сиротою Ганною Петрівною Маркович, яка жила тут у дядини своєї Ганни Іванівни (бабусі етнографа Панаса Васильовича Марковича, першого чоловіка письменниці Марка Вовчка), яка після смерті першого чоловіка Івана Івановича Марковича була в другому шлюбі за прапорщиком Керстіним, поміщиком Єлизаветградського повіту.

Ганна Петрівна померла близько 1808 р., залишивши Павлові Івановичу доньку Ганну Павлівну і маєтність в х. Глибокий Яр (нині с; Мар'янівка). В 1810чи 1811 р.р. Павло Іванович вдруге одружився, його дружиною стала Надія ІванівнаЧайківська (1785 р. -1858 р.). Поселилися вони в х. Глибокий Яр в будинку, який побудував і в якому два роки (1781 і 1782) жив дід першої дружини Павла Івановича, засновник хутора Іван Семенович Маркович.

Ця панська садиба містилася біля в'їзної в хутір дороги, частина цієї садиби згодом відійшла під кладовище Гребінок. В цій садибі х. Глибокого Яру народився і провів дитячі роки Євген Павлович Гребінка. Проте, що Павло Іванович і Надія Іванівна на початку свого сімейного життя жили в хуторі Глибокий Яр в старому домі, а потім побудували свій новий будинок в новоствореному хуторі Убіжище, свідчать рядки з листа Євгена Павловича із Ніжина до своїх батьків від 15.09.1830 року:

«Я познакомился с Никлашевской и узнал, что она нам родственница: она из Лизогубов, знает старый дом, Яровскую плотину и Кулаженскую церковь. Она двоюродная сестра покойнице Анне Петровне, и Пётр Маркович (батько Ганни Петрівни. Прим, авттора) и скончался в ее доме».

Хутір Убіжище із будинком Гребінок з'явився на світ не раніше першої половини 1820-х років, коли Павло Іванович заздалегідь почав готуватися до видачі заміж дочки, Ганни Павлівни, від першого шлюбу і до законної передачі їй більшості материнської власності в хуторі Глибокий Яр. Павло Іванович у війні 1812-1815 років брав участь, як ополченець, в закордонному поході російських військ. В1828 р.-1830 р. він - земський справник Пирятинського повіту. Помер він 20 жовтня (ст. стилю) 1837р. "отводяной болезни", як записано в метричній книзі.