загрузка...

загрузка...



Мини-чат

 
500



Последние комментарии

Как перестать ревновать мужа no
А я счастлива, что мужа вернула домой. На самомделе я уже даже см...

У Гребінці створене об'єднання "Громадський Актив Гребінки"
фарбуйте, робіть хоч що-небудь, покажіть ледацюгам із владних каб...


У Гребінці створене об'єднання "Громадський Актив Гребінки" no
Для початку відмінно. Але тактику пропоную змінити. Дати в руки щ...




Новые публикации в блогах







Гребёнка в соцсетях









           ФОТО


25 травня 2014 року Гребінківська міська громадська організація «Вільна зграя» провела благодійну акцію «Байкери дітям»


24 вересня 2011 року, День села Ульяновки



Объявления





Погода, Новости, загрузка...







Фары (ближний свет) у автомобилей должны быть включены?
Всего ответов: 75









ГРЕБЕНКА ЕВГЕНИЙ ПАВЛОВИЧ
Поиск:   



Гребінчина світлиця
Вірші про Євгена Павловича Гребінку


«ГРЕБІНЧИНА СВІТЛИЦЯ»

«Гребінчина світлиця»
Й районне наше свято:
Невичерпна криниця
Мистецького завзяття.
Це у лютневі днини
Роки вже і роки
Поета іменини
Справляють земляки.
Афіші кольорові.
Піднесеність ясна.
Букет творцю любові
Від кожного із нас.
На сцені він - портретом,
Поважний і простий.
Своїм автопортретом
І нас він освятив.

Серед гостей приїжджих
Відомі імена:
Співачка знана Інеш,
Ясна, мов та весна;
Кияни-науковці,
Надворсклянські митці,
Місцеві красномовці,
Пирятинські читці.
Гребінки побратими,
Хто без рядка - ні дня.
Між ними молодими
І Крищенко-пісняр:
Й мар'янівські хористки
-Звучний земляцький дзвін.
І юні гумористи,
Й читці байок-творінь.

Дзвенить, вирує свято
-І музика, й пісні...
І кожен вірить свято,
Що не минули дні
Гребінчиних героїв
Байок і приказок.
Сатирою незлою
Черпаймо з них урок,
Щоб ми в житті своєму
Були обачливіш.
Подякуймо Євгену
За кожен його вірш,
За прозу романтичну,
За те, що був і є,
За те, що світле й вічне
Народові дає.

* * *
«Гребінчина світлиця»
-Найкраще наше свято:
Невичерпна криниця
Мистецького завзяття.

(Андрій Денисенко)


ГРЕБІНКА - ВІН, ЖЕ ГРЕБЕНКИН

В Євгенових творіннях пурхав
І задававсь питанням я:
Ким був би він без Петербургу,
Без побратимів-росіян?
До речі, так, як і Шевченко,
-Кому відомо, став би ким,
Якби не росіяни чемно
Не витягли із кріпаків,
Якби йому не посприяли
Гребінка і товариші
-Чи ж вийшли б в світ,
Чи ж ми б читали
Чарівні Кобзаря вірші?
Питання більш, ніж риторичні,
Та відповіді час дає.
Двомовність їх, в часи ті звичні.
Нам зрозумілою стає.
Євген - із нашої сторонки...
Та й інші судження праві:
Гребінка - він же: і Гребенкин
-Не без російської крові.
Дощі хай звідки не несуться,
Якби був добрим урожай.
У творах геніїв присутність
Не рідних мов не заважа.
І проти істини не в силах
Постати будь-який обман.
Дніпро - і той тече з Росії,
Й не признавати це дарма.
Нам рідну мову поважати
Й здіймати слід, як хрест, як меч,
Але негоже зневажати
Північних побратимів «речь».
Якщо заплющувати очі
У темряві - який резон?
Двомовність геніїв - пророчий
Їх творчості діапазон.

(Андрій Денисенко)


ГНІЗДО СВОЄ ЛЮБИВ ВІН

Сумним, а чи щасливим,
Де б він не був, не жив,
-Гніздо своє любив він,
Бо душу в нім лишив.
Покрівля із соломи,
Низеньких стін вінок-
З дитинства все знайоме,
І річка, і садок.

Ой, дзюркотлива річко,
Гай-гай, не знає хто?
В Сулу водиця-стрічка
Тече, не знає втом.
І дітлахи селянські,
Засмаглі, аж смішні,
Від сонячної ласки
Теплом лишились в нім.

І вільхи прибережні,
Й калину у цвіту
Любив він обережно,
Як істину святу,
І річку різні пори,
І таємничий ліс...
Багато чого в твори
Свої він переніс.

Братам місцевим меншим
Людських рис надавав.
І дехто, хто тут мешкав,
Себе в них пізнавав.
...В огонь вовк сунув рило.
І цап - дзелень-дзелень...
Ось так байки творились,
Творився сам Євген.
Й де б доля не носила,-
Не піддававсь на злам.
Черпав з гнізда він силу
Й окрилювався там.

(Андрій Денисенко)


БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКА ЄВГЕНУ ГРЕБІНЦІ В ДЕНЬ КИРИЛА І МЕФОДІЯ

Тут весело вилискує трава,
Шумлять, шепочуться
про щось берези й клени,
Стають чистіш і серце, й голова
У цьому скромнім затишку зеленім,
Тут щиро вимовляються слова,
Бо нас поет своїм нетлінним духом
В самозаглибленні під шелест слуха.
Тут серце творчим духом ожива,
Він нас занурює у рідну мову,
Що через безмір часу, як ріка,
Крізь душі людські стрімко протіка,
Проводячи крізь життєві пороги
Безвір'я, що в них сили відбира,
В могутнє русло правди і добра,
На дійсно людяну, ясну дорогу,
До вічного, а й мова — вічність та! —
І в ній сія сторінка золота,
Що ми шануємо на цьому сході,
Її творці - Кирило і Мефодій.

В ній - пензлі мовні, котрими століття, Карбують все життєве розмаїття
З-поміж усіх родин, брати-слов'яни
В писання людства, що в віках не в'яне! Сторінка, що піднявсь крізь неї в світ
Гребінки поетичний дивоквіт,
А в нім сіяючі і в день, і в ночі,
Чаруючі любов'ю чорні очі.
Як гарно те, воїстину чудово,
В слов'янськім краї — свято мови!

Як гарно, що в слов'янське спільне свято,
Отут й братам болгарам завдяки
Слова Євгена можуть прозвучати.
Від них стодзвінко вибухнуть струмки
Поезії — джерельця благовісні
В примхливо-розмаїтім плині пісні —
В Гребінці нашій, між її садів,
Під гуркіт неутомних поїздів,
В життєвім вирі між людей трудящих -
І ранок цей, що може бути краще?
І хоч багато в колі нас не дуже,
Хай нам сіяють Рильського слова,
Від котрих творчий подих повіва:
"Нехай живе поезія, мій друже!"

(Павло Деркач)


...І БАЙКУ ПРО НИХ ЗАРИБАЛИВ

Знаю: спокою немає човну,
Коли непогода аж свище...
Мені про рибалку, не знаю чому,
З Гребінчиних байок найближча.
Із вудкою мало з сільських хто сидить.
Такий привілей - для міського.
Тут - ятір у воду і геть собі йди,
Подалі від ока людського.
А вранці-раненько туди на човні
Спокійно й тихенько прибудеш -
Десяток карасиків ти чарівних
Із ятера, може, й добудеш.
Рибалю і я.
І на Оржиці теж.
Не тій, про яку у поета
Мою не питають: де, звідки течеш,
Бо знають про те без секрету.
Зливаються Оржиці наші в Сулі.
Пливуть туди чисто і в тиші.
Рибалки завзяті - не в нашім селі,
А там, де річки покрутіші.
Для них, карасята - й не риба немов,
Їм сома давай з-під латаття.
Для когось рибалка, як пристрасть, любов,
Комусь - меркантильне заняття.
На те, що природа дає часто нам,
Не ремствуйте, буцімто, мало. ...
Рибалок окремих Євген добре знав
І байку про них зарибалив.

Знаю: спокою немає човну,
Коли непогода аж свище... і
В Гребінчиних байках знайдеш не одну
Повчальну в усі часи притчу.

(Андрій Денисенко)

* * *
Лише дві дати: був - не стало...
Між ними - протягів прошив,
Шкода, що він прожив так мало,
Але ж по-справжньому прожив!
Мабуть, любив він дуже літо.
Однак зима, як долі хрест:
Вона його явила світу
Й забрала, мов складати тест.
Душа без щирості не може.
Не може тіло без тепла.
Він жив у леті й обморозив
Обидва молоді крила.
А потім вже нестримно падав
Повз Землю, в світ Зірок-прикрас,
І мимо Раю, й мимо Аду...
Відтоді й сяє він для нас.

(Андрій Денисенко)

* * *
Мов відчуваючи дорогу,
що обірветься, як струна,
Послав свою він «Оду к Богу»,
Та, видно, не дійшла вона.
Безмежна світова арена,
Слід не один там загубивсь.
Як мало ти прожив, Євгене,
Та як багато ти зробив!
Чого життя тривале варте,
Якщо пусті у ні м роки?

Природ ним пам'ятником Яр той,
Злетівзякоготиввіки.

(Андрій Денисенко)


ПІСНЯМ ЄВГЕНОВИМ - ЗВУЧАТИ!

Очи черние, очи страстньїе...
Є. Гребінка
Після гімназії спочине...
Де гай і річка тихоплинна,
Євген приляже на траві.
Спів пастушиний з поля лине,
Думки рояться в голові.
Убіжища хати біліють,
Зелена кузня літа діє —
Пора його юнацьких днів.
Дотепна нова байка зріє,
У ній він висміє панів.
Озвалась пісня в серці дзвоном:
Пізніш напише, взнає світ —
Це „Чорні очі", що кордони
Вже перетнули двох століть.
І не змовкатимуть віками...
А скільки туги й сліз бринить
В оцій мелодії: „Ні, мамо,
Не можна нелюба любить!"
З літами зміниться природа,
Нові століття будуть мчати...
Байкам же вічно у народі
Й пісням Гребінчиним — звучати!

(Микола Нетеса)

* * *
Білі ночі десь поділись,
Наступили чорні.
В землю ляже його тіло,
Душу Бог пригорне.
Прапраправнуки вже, діти,
Шанувальники його
Кластимуть любові квіти...

Яскравій, душі вогонь!

(Андрій Денисенко)

* * *
В Мар'янівці мого дитинства проходили роки
І ти, Євгене, ступав тут босими ногами,
Коли барвінок устелявся навкруги,
Коли земля вкривалась споришами.
Потім біг ти в поле в край села
Почути шелест жовтневих колосків,
Веселка над полем музою була,
Акордом - ключ у небі журавлів.
На крилах понесуть вони по світу дар віршів
Про наш край,  про рідну Україну,
Про красу садів, де чути солов'їв,
Прославлену Полтавщину.
Скажу я гордо внукам, що ми з тобою земляки,
І хоч поміж нами вже віки,
Зазеленіють знову спориші,
Вічно литись буде пісня на твої вірші.

(Раїса Глинська)

СЯЙВО АКНІБЕРГ

Долі перлинка свята Акніберг,
Сяйво довічне поета,
Я не втомлюся любити тебе,
Доки не стихну у леті.
Вік весь до тебе щоденно літав,
Сяючу світлом невгасним.
В ритмі робочім натхнення черпав,
Душу наповнював щастям.

А як, бувало, валяли вже з ніг
Дії й події шалені,
-Перепочити тихесенько міг
В скверику вічно зеленім.
Сяйво святкове на тлі синь-небес,
Серцю найбільша потребо,
Швидкісним в далеч мене ти несеш
І повертаєш до себе.

Знаю: для тебе я, наче листок,
Зірваний бурею з вітки.
Тільки для мене ти - долі місток
Через життя все й навіки.
Дзеркало долі, свята Акніберг
-Роду славетного древо,
По-іншому, видно, назвали б тебе,
Якби не зоря байкарева.
Гребінка в люстерці сія: Акніберг.
І Яр хоче зватися раєм.
Творчість Євгенова - наш оберіг, -
Сяйво над містом і краєм

(Любов Пономаренко)


ЯКБИ ХОЧ ПАМ'ЯТНА ДОЩЕЧКА...

Не лише вулицями гарне
Село Євгенових висот
-Мар'янівка й індустріальна,
Тут довго діяв ремзавод.

Ракето-срібний елеватор
Звели тут вже у наші дні.
Вночі, немов у горах ватри,
Горять ясні його вогні.

По-під селом, гай-гай у далеч
І день, і ніч із року в рік
Дзвенять доріжками зі сталі
Вервечки потягів. Вже - вік...

Ба, навіть більше. Час мчить живо.
Котрийсь зупиниться на мить,
Щоб підібрати пасажирів.
І знову тиша, аж щемить.

Щемить і прикрість допікає,
Гнітить всю душу, наче сум:
Гребінку тут мов і не знають
-Ніде про нього ні бум-бум.

Це Гоголь на пероні в себе
Стрічає потяги і люд...
А на «Мар'янівській» (а треба б!)
Гребінці шани не дають.

Аби хоч пам'ятна дощечка,
Що саме тут, у цім селі
Жив, народившись, даром щедрий
Байкар Гребінка. Двісті літ...

В тім, з репродуктора частенько
«Гребінка»... все-таки звучить
Це коли потяги прудкенькі
Замруть на станції на мить.

Та жити треба й сподіванням:
У передюві лейний час і тут
Гребінка буде в шані,
У скромній шані, без прикрас.

(Андрій Денисенко)


ДІТИ ВЧАТЬ ГРЕБІНКУ ЗАЛЮБКИ


Діти вчать Гребінку залюбки.
Вивчене розказують - хто ліпше.
Оживають приказки-байки,
І від того в світі веселіше.
В місті його імені з округ
Сходяться читці в зимову пору.
Образи сприймаються на слух
І немов живуть із нами поряд.
Конкурсанти тут із міст і з сіл.
Традиційні в нас такі зібрання.
І, вважаймо, переможці всі,
Хоч і є відзначені в змаганні,
І безмірна, й чиста, і ясна
Їх любов до творчості поета.
Тим ріднішим він стає для нас,
Чим від нього більше уберете.

* * *

Це нині - хороми, й дачі.
Раніш простіш було життя.
Ходжу Убіжищем і бачу
Євгена - Женю ще дитям.
Ось він на ґанок вибігає,
Травичка тягнеться до ніг.
Необережно він ступає
В траву холодну за поріг.
Роса босенького лоскоче.
Та сонце - вище й вище все.
Хлопчина бігає охоче,
Мов щастя світові несе.

* * *

Ходжу Убіжищем і бачу,
Старі будівлі - не ого...
Гоебінки мали щедру вдачу,
Несли в душі святий вогонь
Традицій славних праслав'янських.
Родина там - насамперед.
І праця на землі селянській,
І до вершин мрійливий злет.
Несли любов ідо природи,
І до людей, селян простих.
І, видно. Богові угодно,
Що вдавсь Євген в батьків і в них.
Бо виростав не парниковим.
В селі немало друзів мав
І їм не зраджував ніколи,
Як рідний край цей полишав.
В листах, віршах, прозових творах
Селянських чути перестук
Сердець, що в праці й непокорі
Свій гартували дужий дух.
Той дух в Убіжищі живучий,
Його не здужають віки.
Бо і невтомні, і співучі
Гребінки славні земляки.
Бо бережуть, немов святиню, 
Гребінки-байкаря ім'я,
Що в кожній символом - родині
й велично вічне, як земля.
Тут Харченків як не згадати.
Вони - Євгена оберіг,
Про нього дбають, як про брата
І з року в рік, і в дощ, і в сніг,
і кожна вісточка музейна
З тепла їх душ з 'явилась тут. ...
Посіяні Євгеном зерна
По всій землі тепер ростуть.

* * *
Діти вчать Гребінку залюбки
Відшліфовують свої життєві грані,
Бо Гребінки приказки-байки
Є і довго будуть актуальні.

* * *
Час являє нові покоління.
Пристрасті й недоліки - все ті ж.
Сядь до мене, внучко, на коліна
І Гребінки байками потіш.

(Андрій Денисенко)


СЕЛО ЖИЛО У НІМ

Євген вважав себе селом.
Міста ж - чергові новосілля.
Село жило у нім Псалмом
Разом із сонячним довкіллям.
За Петербург як виїжджав,
Хоч те було не так і часто,
На чомусь погляд зупиняв
І відчував на серці щастя.
Кущі зелені вздовж Яру...
І ген - берізки, мов сестрички...
Дубову ніжив він кору...
В Неви притоці бачив річку -
Далеку Оржицю свою,
Квітучі луки і осоки
Й своє дитинство в тім краю
Під небом сонячним, високим,
Де як зима - то вже зима,
А дощ - так прямо з-під веселки...
А тут вологість так пройма,
Аж до кісток, і душу, й серце.

... Ось він хлоп 'ям збігає в яр,
Де трави мало не по вуха,
Де і настирливий комар
На квітці, і бджола, і муха...
Усе довкіл дзвенить, співа
І ніжиться в обіймах липня.
І мов жива сама трава
Цвірчить у благодайнім ритмі.
А ось і річки голубінь -
Прозора, тепла аж до денця...
... Євген все згадує собі,
А кінь дороги не діждеться.
То смикає, то копитом,
Немов кресалом, по камінню.
Що ж, відпочив Євген від втом
Й вертає в місто стогомінне.
І довго житимуть у нім
Пейзажі ці, прості і чисті.
Як ті, що в рідній стороні,
Як ті, що в ранньому дитинстві.

(Андрій Денисенко)


ПОЕТІВ СТВОРЮЄ КОХАННЯ
(Із збірки "Сяйво Анкінберг або біля джерел Гребінчиного Яру")

I

В усі часи - недавні й ранні
Було так й буде, певне, знов:
Поетів створює кохання,
А возвеличує любов.
Любов до жінки, Батьківщини,
До світу білого цього.
Любов поета, що щоднини
Підтримує душі вогонь.
Не винятком був і Гребінка
У цьому на своїм віку,
Її величність мила жінка
У веселковому вінку,
Напевне, з юності ще снилась...
Та доля не без коректив.
Кохання невгамовна сила
Ввірвалась в серце з висоти.
Ісправді, мов з небес Господь - це
Йому послав любов святу.
І перекреслив парубоцьке
Його буття в хвилин уту.
...Гребінка - у поважнім чині.
У Петербурзі - краль та краль...
Чиж думав: знов любов-дівчину
Зустріне там, де рідний край.
З коханням першеньким невдача
Його спіткала нелегка.
Він відчував, як серце плаче,
Та вдієш що - судьба така...
Однак тягло його додому. 
Приїхав якось і...влюбивсь.
І невгамовно, і надовго
У ній він серцем зупинивсь.

II

Нам уявляється, Євгене,
Як схвилювало враз тебе
Дівчатко, зовсім ще зелене,
Марійка, панна Ростенберг.
Але літа минають швидко.
Ще швидше дівчина росте.
І знову зустріч.
Місяць виткав
На  хвилях сяйво золоте.
Сяйнула поглядом іскристим
І надихнула за все більш
Коханням ніжним, світлим, чистим
Створити «Чорні очі» вірш.
Відтоді став той вірш романсом.
Його співає цілий світ.
Сильніш «Очей...» магічність з часом
Сіяє нам крізь товщу літ.
Вага романсу слів об'ємна
Й широка, мов полтавський степ.
Любов прославила Євгена,
І з неї й досі він росте.
І час окрилює, і людство,
Теплом наповнює наш день. ...
Кому не мріялось: влюблюся
І я так, як колись Євген.

III

Перечитав і знову переслухав
Тї «Чорні очі» у віночку нот,
Щоб ще і ще відчути силу духу
Творця, чий злет до зоряних висот.
Той дух - козацький: воля на роздоллі.
В нім пристрасть серця, спраглого любить
Так треба Богу, що звела їх доля -
Євгена і Марію в світлу мить.
І не могло по-іншому вже бути,
Як чорні очі стрілися з його -
Так - громовиця тишу в світі будить,
Викрешується той живий вогонь,
Який не палить, а ласкає душу
Й освітлює мрійливе майбуття...
На жаль, не всім дано, зізнатись мушу,
Ті світлі пережити почуття.
Пісень немало про дівочі очі,
Але про чорні очі ті - одна:
Широка, світла, чарівна, пророча,
Як та дівчина, як сама весна.

IV

Кохання, як це й має бути,
Нове життя приносить в світ-
Оте окрилене майбутнє,
Отой живий незнаний цвіт.
Подружжя між собою мало
І віру, й сяючу любов.
Дочку ж Надією назвали -
Три іпостасі щастя мов...
На жаль, хвороба зла звалила
Євгена в молодецький вік.
Та його духу творча сила
 Є нездоланною повік.

(Андрій Денисенко)






copyright ©  grebenka.com, ИА «Городской сайт»

Grebenka City Official Site

Все права защищены. Использование материалов "Официального сайта города Гребенка" разрешается при условии ссылки (для интернет-изданий - гиперссылки) на www.grebenka.com


  Яндекс цитирования
» Добавить в закладки 
» Добавить свою новость
» Добавить статью
» Добавить фото
» Обратная связь
» Информация о портале
» PDA версия сайта

  RSS-экспорт новостей:
Новости | Фоторепортажи | Публикации | Объявления |
Форум |
Наши проекты:
» Сайт города Гребенка www.grebenka.com
» Фото Гребенка FOTO.grebenka.com
» Новости Гребенка NEVS.grebenka.com
» Проект РОЗРУХА.grebenka.com
» Европоиск Европоиск

» Отправка SMS СМС бесплатно




SELECTORNEWS - покупка, обмен и продажа трафика


  Яндекс.Метрика
      Український рейтинг TOP.TOPUA.NET