загрузка...

загрузка...



Мини-чат

 
500



Последние комментарии

У Гребінці байкери відкрили сезон моторуху no
Нічого не маю проти байкерів у нас в Гребінці,але потрібні якісь ...

У Гребінці байкери відкрили сезон моторуху no
Бро, ти називаєш їх сопляками, а вони тобі й слова поганог...

У Гребінці байкери відкрили сезон моторуху no
Макс, ти слабий, як морква, судячи з твого коменту. Вдома жінці т...

У Гребінці байкери відкрили сезон моторуху no
Бро, я думаю їм дуже важлива твоя думка, але в "одном...




Новые публикации в блогах







Гребёнка в соцсетях









           ФОТО


23 жовтня 2010 року, концерт Народного артиста України Володимира Гришко в залі Гребінківського Будинку культури, Полтавська область


Женщина - особенное море...



Объявления







Погода, Новости, загрузка...







Интернет для Вас это:
Всего ответов: 74









ГРЕБЕНКА ЕВГЕНИЙ ПАВЛОВИЧ
Поиск:   



Гребінчина світлиця
Вірші про Євгена Павловича Гребінку


«ГРЕБІНЧИНА СВІТЛИЦЯ»

«Гребінчина світлиця»
Й районне наше свято:
Невичерпна криниця
Мистецького завзяття.
Це у лютневі днини
Роки вже і роки
Поета іменини
Справляють земляки.
Афіші кольорові.
Піднесеність ясна.
Букет творцю любові
Від кожного із нас.
На сцені він - портретом,
Поважний і простий.
Своїм автопортретом
І нас він освятив.

Серед гостей приїжджих
Відомі імена:
Співачка знана Інеш,
Ясна, мов та весна;
Кияни-науковці,
Надворсклянські митці,
Місцеві красномовці,
Пирятинські читці.
Гребінки побратими,
Хто без рядка - ні дня.
Між ними молодими
І Крищенко-пісняр:
Й мар'янівські хористки
-Звучний земляцький дзвін.
І юні гумористи,
Й читці байок-творінь.

Дзвенить, вирує свято
-І музика, й пісні...
І кожен вірить свято,
Що не минули дні
Гребінчиних героїв
Байок і приказок.
Сатирою незлою
Черпаймо з них урок,
Щоб ми в житті своєму
Були обачливіш.
Подякуймо Євгену
За кожен його вірш,
За прозу романтичну,
За те, що був і є,
За те, що світле й вічне
Народові дає.

* * *
«Гребінчина світлиця»
-Найкраще наше свято:
Невичерпна криниця
Мистецького завзяття.

(Андрій Денисенко)


ГРЕБІНКА - ВІН, ЖЕ ГРЕБЕНКИН

В Євгенових творіннях пурхав
І задававсь питанням я:
Ким був би він без Петербургу,
Без побратимів-росіян?
До речі, так, як і Шевченко,
-Кому відомо, став би ким,
Якби не росіяни чемно
Не витягли із кріпаків,
Якби йому не посприяли
Гребінка і товариші
-Чи ж вийшли б в світ,
Чи ж ми б читали
Чарівні Кобзаря вірші?
Питання більш, ніж риторичні,
Та відповіді час дає.
Двомовність їх, в часи ті звичні.
Нам зрозумілою стає.
Євген - із нашої сторонки...
Та й інші судження праві:
Гребінка - він же: і Гребенкин
-Не без російської крові.
Дощі хай звідки не несуться,
Якби був добрим урожай.
У творах геніїв присутність
Не рідних мов не заважа.
І проти істини не в силах
Постати будь-який обман.
Дніпро - і той тече з Росії,
Й не признавати це дарма.
Нам рідну мову поважати
Й здіймати слід, як хрест, як меч,
Але негоже зневажати
Північних побратимів «речь».
Якщо заплющувати очі
У темряві - який резон?
Двомовність геніїв - пророчий
Їх творчості діапазон.

(Андрій Денисенко)


ГНІЗДО СВОЄ ЛЮБИВ ВІН

Сумним, а чи щасливим,
Де б він не був, не жив,
-Гніздо своє любив він,
Бо душу в нім лишив.
Покрівля із соломи,
Низеньких стін вінок-
З дитинства все знайоме,
І річка, і садок.

Ой, дзюркотлива річко,
Гай-гай, не знає хто?
В Сулу водиця-стрічка
Тече, не знає втом.
І дітлахи селянські,
Засмаглі, аж смішні,
Від сонячної ласки
Теплом лишились в нім.

І вільхи прибережні,
Й калину у цвіту
Любив він обережно,
Як істину святу,
І річку різні пори,
І таємничий ліс...
Багато чого в твори
Свої він переніс.

Братам місцевим меншим
Людських рис надавав.
І дехто, хто тут мешкав,
Себе в них пізнавав.
...В огонь вовк сунув рило.
І цап - дзелень-дзелень...
Ось так байки творились,
Творився сам Євген.
Й де б доля не носила,-
Не піддававсь на злам.
Черпав з гнізда він силу
Й окрилювався там.

(Андрій Денисенко)


БІЛЯ ПАМ'ЯТНИКА ЄВГЕНУ ГРЕБІНЦІ В ДЕНЬ КИРИЛА І МЕФОДІЯ

Тут весело вилискує трава,
Шумлять, шепочуться
про щось берези й клени,
Стають чистіш і серце, й голова
У цьому скромнім затишку зеленім,
Тут щиро вимовляються слова,
Бо нас поет своїм нетлінним духом
В самозаглибленні під шелест слуха.
Тут серце творчим духом ожива,
Він нас занурює у рідну мову,
Що через безмір часу, як ріка,
Крізь душі людські стрімко протіка,
Проводячи крізь життєві пороги
Безвір'я, що в них сили відбира,
В могутнє русло правди і добра,
На дійсно людяну, ясну дорогу,
До вічного, а й мова — вічність та! —
І в ній сія сторінка золота,
Що ми шануємо на цьому сході,
Її творці - Кирило і Мефодій.

В ній - пензлі мовні, котрими століття, Карбують все життєве розмаїття
З-поміж усіх родин, брати-слов'яни
В писання людства, що в віках не в'яне! Сторінка, що піднявсь крізь неї в світ
Гребінки поетичний дивоквіт,
А в нім сіяючі і в день, і в ночі,
Чаруючі любов'ю чорні очі.
Як гарно те, воїстину чудово,
В слов'янськім краї — свято мови!

Як гарно, що в слов'янське спільне свято,
Отут й братам болгарам завдяки
Слова Євгена можуть прозвучати.
Від них стодзвінко вибухнуть струмки
Поезії — джерельця благовісні
В примхливо-розмаїтім плині пісні —
В Гребінці нашій, між її садів,
Під гуркіт неутомних поїздів,
В життєвім вирі між людей трудящих -
І ранок цей, що може бути краще?
І хоч багато в колі нас не дуже,
Хай нам сіяють Рильського слова,
Від котрих творчий подих повіва:
"Нехай живе поезія, мій друже!"

(Павло Деркач)


...І БАЙКУ ПРО НИХ ЗАРИБАЛИВ

Знаю: спокою немає човну,
Коли непогода аж свище...
Мені про рибалку, не знаю чому,
З Гребінчиних байок найближча.
Із вудкою мало з сільських хто сидить.
Такий привілей - для міського.
Тут - ятір у воду і геть собі йди,
Подалі від ока людського.
А вранці-раненько туди на човні
Спокійно й тихенько прибудеш -
Десяток карасиків ти чарівних
Із ятера, може, й добудеш.
Рибалю і я.
І на Оржиці теж.
Не тій, про яку у поета
Мою не питають: де, звідки течеш,
Бо знають про те без секрету.
Зливаються Оржиці наші в Сулі.
Пливуть туди чисто і в тиші.
Рибалки завзяті - не в нашім селі,
А там, де річки покрутіші.
Для них, карасята - й не риба немов,
Їм сома давай з-під латаття.
Для когось рибалка, як пристрасть, любов,
Комусь - меркантильне заняття.
На те, що природа дає часто нам,
Не ремствуйте, буцімто, мало. ...
Рибалок окремих Євген добре знав
І байку про них зарибалив.

Знаю: спокою немає човну,
Коли непогода аж свище... і
В Гребінчиних байках знайдеш не одну
Повчальну в усі часи притчу.

(Андрій Денисенко)

* * *
Лише дві дати: був - не стало...
Між ними - протягів прошив,
Шкода, що він прожив так мало,
Але ж по-справжньому прожив!
Мабуть, любив він дуже літо.
Однак зима, як долі хрест:
Вона його явила світу
Й забрала, мов складати тест.
Душа без щирості не може.
Не може тіло без тепла.
Він жив у леті й обморозив
Обидва молоді крила.
А потім вже нестримно падав
Повз Землю, в світ Зірок-прикрас,
І мимо Раю, й мимо Аду...
Відтоді й сяє він для нас.

(Андрій Денисенко)

* * *
Мов відчуваючи дорогу,
що обірветься, як струна,
Послав свою він «Оду к Богу»,
Та, видно, не дійшла вона.
Безмежна світова арена,
Слід не один там загубивсь.
Як мало ти прожив, Євгене,
Та як багато ти зробив!
Чого життя тривале варте,
Якщо пусті у ні м роки?

Природ ним пам'ятником Яр той,
Злетівзякоготиввіки.

(Андрій Денисенко)


ПІСНЯМ ЄВГЕНОВИМ - ЗВУЧАТИ!

Очи черние, очи страстньїе...
Є. Гребінка
Після гімназії спочине...
Де гай і річка тихоплинна,
Євген приляже на траві.
Спів пастушиний з поля лине,
Думки рояться в голові.
Убіжища хати біліють,
Зелена кузня літа діє —
Пора його юнацьких днів.
Дотепна нова байка зріє,
У ній він висміє панів.
Озвалась пісня в серці дзвоном:
Пізніш напише, взнає світ —
Це „Чорні очі", що кордони
Вже перетнули двох століть.
І не змовкатимуть віками...
А скільки туги й сліз бринить
В оцій мелодії: „Ні, мамо,
Не можна нелюба любить!"
З літами зміниться природа,
Нові століття будуть мчати...
Байкам же вічно у народі
Й пісням Гребінчиним — звучати!

(Микола Нетеса)

* * *
Білі ночі десь поділись,
Наступили чорні.
В землю ляже його тіло,
Душу Бог пригорне.
Прапраправнуки вже, діти,
Шанувальники його
Кластимуть любові квіти...

Яскравій, душі вогонь!

(Андрій Денисенко)

* * *
В Мар'янівці мого дитинства проходили роки
І ти, Євгене, ступав тут босими ногами,
Коли барвінок устелявся навкруги,
Коли земля вкривалась споришами.
Потім біг ти в поле в край села
Почути шелест жовтневих колосків,
Веселка над полем музою була,
Акордом - ключ у небі журавлів.
На крилах понесуть вони по світу дар віршів
Про наш край,  про рідну Україну,
Про красу садів, де чути солов'їв,
Прославлену Полтавщину.
Скажу я гордо внукам, що ми з тобою земляки,
І хоч поміж нами вже віки,
Зазеленіють знову спориші,
Вічно литись буде пісня на твої вірші.

(Раїса Глинська)

СЯЙВО АКНІБЕРГ

Долі перлинка свята Акніберг,
Сяйво довічне поета,
Я не втомлюся любити тебе,
Доки не стихну у леті.
Вік весь до тебе щоденно літав,
Сяючу світлом невгасним.
В ритмі робочім натхнення черпав,
Душу наповнював щастям.

А як, бувало, валяли вже з ніг
Дії й події шалені,
-Перепочити тихесенько міг
В скверику вічно зеленім.
Сяйво святкове на тлі синь-небес,
Серцю найбільша потребо,
Швидкісним в далеч мене ти несеш
І повертаєш до себе.

Знаю: для тебе я, наче листок,
Зірваний бурею з вітки.
Тільки для мене ти - долі місток
Через життя все й навіки.
Дзеркало долі, свята Акніберг
-Роду славетного древо,
По-іншому, видно, назвали б тебе,
Якби не зоря байкарева.
Гребінка в люстерці сія: Акніберг.
І Яр хоче зватися раєм.
Творчість Євгенова - наш оберіг, -
Сяйво над містом і краєм

(Любов Пономаренко)


ЯКБИ ХОЧ ПАМ'ЯТНА ДОЩЕЧКА...

Не лише вулицями гарне
Село Євгенових висот
-Мар'янівка й індустріальна,
Тут довго діяв ремзавод.

Ракето-срібний елеватор
Звели тут вже у наші дні.
Вночі, немов у горах ватри,
Горять ясні його вогні.

По-під селом, гай-гай у далеч
І день, і ніч із року в рік
Дзвенять доріжками зі сталі
Вервечки потягів. Вже - вік...

Ба, навіть більше. Час мчить живо.
Котрийсь зупиниться на мить,
Щоб підібрати пасажирів.
І знову тиша, аж щемить.

Щемить і прикрість допікає,
Гнітить всю душу, наче сум:
Гребінку тут мов і не знають
-Ніде про нього ні бум-бум.

Це Гоголь на пероні в себе
Стрічає потяги і люд...
А на «Мар'янівській» (а треба б!)
Гребінці шани не дають.

Аби хоч пам'ятна дощечка,
Що саме тут, у цім селі
Жив, народившись, даром щедрий
Байкар Гребінка. Двісті літ...

В тім, з репродуктора частенько
«Гребінка»... все-таки звучить
Це коли потяги прудкенькі
Замруть на станції на мить.

Та жити треба й сподіванням:
У передюві лейний час і тут
Гребінка буде в шані,
У скромній шані, без прикрас.

(Андрій Денисенко)


ДІТИ ВЧАТЬ ГРЕБІНКУ ЗАЛЮБКИ


Діти вчать Гребінку залюбки.
Вивчене розказують - хто ліпше.
Оживають приказки-байки,
І від того в світі веселіше.
В місті його імені з округ
Сходяться читці в зимову пору.
Образи сприймаються на слух
І немов живуть із нами поряд.
Конкурсанти тут із міст і з сіл.
Традиційні в нас такі зібрання.
І, вважаймо, переможці всі,
Хоч і є відзначені в змаганні,
І безмірна, й чиста, і ясна
Їх любов до творчості поета.
Тим ріднішим він стає для нас,
Чим від нього більше уберете.

* * *

Це нині - хороми, й дачі.
Раніш простіш було життя.
Ходжу Убіжищем і бачу
Євгена - Женю ще дитям.
Ось він на ґанок вибігає,
Травичка тягнеться до ніг.
Необережно він ступає
В траву холодну за поріг.
Роса босенького лоскоче.
Та сонце - вище й вище все.
Хлопчина бігає охоче,
Мов щастя світові несе.

* * *

Ходжу Убіжищем і бачу,
Старі будівлі - не ого...
Гоебінки мали щедру вдачу,
Несли в душі святий вогонь
Традицій славних праслав'янських.
Родина там - насамперед.
І праця на землі селянській,
І до вершин мрійливий злет.
Несли любов ідо природи,
І до людей, селян простих.
І, видно. Богові угодно,
Що вдавсь Євген в батьків і в них.
Бо виростав не парниковим.
В селі немало друзів мав
І їм не зраджував ніколи,
Як рідний край цей полишав.
В листах, віршах, прозових творах
Селянських чути перестук
Сердець, що в праці й непокорі
Свій гартували дужий дух.
Той дух в Убіжищі живучий,
Його не здужають віки.
Бо і невтомні, і співучі
Гребінки славні земляки.
Бо бережуть, немов святиню, 
Гребінки-байкаря ім'я,
Що в кожній символом - родині
й велично вічне, як земля.
Тут Харченків як не згадати.
Вони - Євгена оберіг,
Про нього дбають, як про брата
І з року в рік, і в дощ, і в сніг,
і кожна вісточка музейна
З тепла їх душ з 'явилась тут. ...
Посіяні Євгеном зерна
По всій землі тепер ростуть.

* * *
Діти вчать Гребінку залюбки
Відшліфовують свої життєві грані,
Бо Гребінки приказки-байки
Є і довго будуть актуальні.

* * *
Час являє нові покоління.
Пристрасті й недоліки - все ті ж.
Сядь до мене, внучко, на коліна
І Гребінки байками потіш.

(Андрій Денисенко)


СЕЛО ЖИЛО У НІМ

Євген вважав себе селом.
Міста ж - чергові новосілля.
Село жило у нім Псалмом
Разом із сонячним довкіллям.
За Петербург як виїжджав,
Хоч те було не так і часто,
На чомусь погляд зупиняв
І відчував на серці щастя.
Кущі зелені вздовж Яру...
І ген - берізки, мов сестрички...
Дубову ніжив він кору...
В Неви притоці бачив річку -
Далеку Оржицю свою,
Квітучі луки і осоки
Й своє дитинство в тім краю
Під небом сонячним, високим,
Де як зима - то вже зима,
А дощ - так прямо з-під веселки...
А тут вологість так пройма,
Аж до кісток, і душу, й серце.

... Ось він хлоп 'ям збігає в яр,
Де трави мало не по вуха,
Де і настирливий комар
На квітці, і бджола, і муха...
Усе довкіл дзвенить, співа
І ніжиться в обіймах липня.
І мов жива сама трава
Цвірчить у благодайнім ритмі.
А ось і річки голубінь -
Прозора, тепла аж до денця...
... Євген все згадує собі,
А кінь дороги не діждеться.
То смикає, то копитом,
Немов кресалом, по камінню.
Що ж, відпочив Євген від втом
Й вертає в місто стогомінне.
І довго житимуть у нім
Пейзажі ці, прості і чисті.
Як ті, що в рідній стороні,
Як ті, що в ранньому дитинстві.

(Андрій Денисенко)


ПОЕТІВ СТВОРЮЄ КОХАННЯ
(Із збірки "Сяйво Анкінберг або біля джерел Гребінчиного Яру")

I

В усі часи - недавні й ранні
Було так й буде, певне, знов:
Поетів створює кохання,
А возвеличує любов.
Любов до жінки, Батьківщини,
До світу білого цього.
Любов поета, що щоднини
Підтримує душі вогонь.
Не винятком був і Гребінка
У цьому на своїм віку,
Її величність мила жінка
У веселковому вінку,
Напевне, з юності ще снилась...
Та доля не без коректив.
Кохання невгамовна сила
Ввірвалась в серце з висоти.
Ісправді, мов з небес Господь - це
Йому послав любов святу.
І перекреслив парубоцьке
Його буття в хвилин уту.
...Гребінка - у поважнім чині.
У Петербурзі - краль та краль...
Чиж думав: знов любов-дівчину
Зустріне там, де рідний край.
З коханням першеньким невдача
Його спіткала нелегка.
Він відчував, як серце плаче,
Та вдієш що - судьба така...
Однак тягло його додому. 
Приїхав якось і...влюбивсь.
І невгамовно, і надовго
У ній він серцем зупинивсь.

II

Нам уявляється, Євгене,
Як схвилювало враз тебе
Дівчатко, зовсім ще зелене,
Марійка, панна Ростенберг.
Але літа минають швидко.
Ще швидше дівчина росте.
І знову зустріч.
Місяць виткав
На  хвилях сяйво золоте.
Сяйнула поглядом іскристим
І надихнула за все більш
Коханням ніжним, світлим, чистим
Створити «Чорні очі» вірш.
Відтоді став той вірш романсом.
Його співає цілий світ.
Сильніш «Очей...» магічність з часом
Сіяє нам крізь товщу літ.
Вага романсу слів об'ємна
Й широка, мов полтавський степ.
Любов прославила Євгена,
І з неї й досі він росте.
І час окрилює, і людство,
Теплом наповнює наш день. ...
Кому не мріялось: влюблюся
І я так, як колись Євген.

III

Перечитав і знову переслухав
Тї «Чорні очі» у віночку нот,
Щоб ще і ще відчути силу духу
Творця, чий злет до зоряних висот.
Той дух - козацький: воля на роздоллі.
В нім пристрасть серця, спраглого любить
Так треба Богу, що звела їх доля -
Євгена і Марію в світлу мить.
І не могло по-іншому вже бути,
Як чорні очі стрілися з його -
Так - громовиця тишу в світі будить,
Викрешується той живий вогонь,
Який не палить, а ласкає душу
Й освітлює мрійливе майбуття...
На жаль, не всім дано, зізнатись мушу,
Ті світлі пережити почуття.
Пісень немало про дівочі очі,
Але про чорні очі ті - одна:
Широка, світла, чарівна, пророча,
Як та дівчина, як сама весна.

IV

Кохання, як це й має бути,
Нове життя приносить в світ-
Оте окрилене майбутнє,
Отой живий незнаний цвіт.
Подружжя між собою мало
І віру, й сяючу любов.
Дочку ж Надією назвали -
Три іпостасі щастя мов...
На жаль, хвороба зла звалила
Євгена в молодецький вік.
Та його духу творча сила
 Є нездоланною повік.

(Андрій Денисенко)






copyright ©  grebenka.com, ИА «Городской сайт»

Grebenka City Official Site

Все права защищены. Использование материалов "Официального сайта города Гребенка" разрешается при условии ссылки (для интернет-изданий - гиперссылки) на www.grebenka.com


  Яндекс цитирования
» Добавить в закладки 
» Добавить свою новость
» Добавить статью
» Добавить фото
» Обратная связь
» Информация о портале
» PDA версия сайта

  RSS-экспорт новостей:
Новости | Фоторепортажи | Публикации | Объявления |
Форум |
Наши проекты:
» Сайт города Гребенка www.grebenka.com
» Фото Гребенка FOTO.grebenka.com
» Новости Гребенка NEVS.grebenka.com
» Проект РОЗРУХА.grebenka.com
» Европоиск Европоиск

» Отправка SMS СМС бесплатно




SELECTORNEWS - покупка, обмен и продажа трафика


  Яндекс.Метрика
      Український рейтинг TOP.TOPUA.NET