 |
Отець Стефаній і слід на землі |
Люди проживають життя по-різному.
Але всі - не безслідно.
Хтось посадив дерево, хтось вишив рушник, хтось лікував людей, хтось ремонтував машини.
Люди народжуються і помирають, а наше життя схоже на поле, всіяне слідами. Хтось вік живе на одному місці, краплини добра нікому не давши.
Хтось приїздить в пустелю і обживає місце, пускає коріння, обживається і обживає простір навколо себе.
Родина Худиків майже 30 літ назад приїхала в Гребінку, у місто, де не було Храму.
З0 років життя поклали вони, щоб вкласти свою духовну мрію в душі людей.
Гребінка відгукнулася: цілі покоління гребінчан, як мурахи, трудилися на шматку городищенської землі.
Руками і душами, своїми мозолями і копійками разом із батюшкою Стефаном та матушкою Русланою плідно трудилися на будівництві Храму.
Різні були часи, різні були ситуації, та прості звичайні небайдужі гребінківці витримали випробування часом, тиском від влади, людською непорядністю, хворобами, але вибудували дім для своїх душ.
Храм на Городищі став хресним місцем для новонароджених, вінчальним – для молодих пар, лікарнею – для втомлених і стражденних душ, останнім причалом для тих, хто відходив у світ небес.
Покоління гребінківців пройшли через двері цього Храму, покоління гребінківців сповідалося і каялося в цих стінах. Просто приходили поспілкуватися між собою. Попросити поради у отця Стефанія.
Двері домівки, що на території церковного двору, де жила родина настоятеля, завжди були відчинені для всіх.
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
