Герой нашого часу

Сьогодні мова не йтиме про славетний роман Михайла Юрійовича Лєрмонтова. Сучасні події нам подарували справжніх героїв нашого часу - захисників Батьківщини.

Раніше ми писали про події давно минулих років, їхніми героями були ветерани Великої Вітчизняної війни, воїни-афганці, ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС. Цей рік, з революцією Гідності на Майдані, війною на Сході, підняли в українців патріотизм, національну свідомість та залишили місце для подвигу.

Героїзм зовсім юних вражає вже досвідчених вояків. З гордістю хочеться розповісти про такого молодого захисника нашої Батьківщини - Антона Кащенка з Короваїв.

Нічого незвичного у його дитинстві ми не побачимо. Зростав, як і всі сільські хлопчаки, разом з братом Іваном ходив до школи. Мама Віра та батько Олег, як всі, .працювали та тримали господарство. Вдома був автомобіль, тому сини зналися на техніці.

Після закінчення Короваївської ЗОШІ-ІІІ ступенів Антон вступив до Лазірківського ПТУ №47, щоб отримати професію та водійські права. А коли прийшов час іти в армію, підписав контракт. Та, на жаль, на ту службу за контрактом припали найбуремніші подіів країні.

Антон розпочав службу у Житомирському навчальному центрі 95-ї окремої аеромобільної бригади Сухопутних військ Збройних Сил України.

Він став водієм бронетранспортера першої роти першого аеромобільного батальйону. Після навчань солдатам довелося брати участь у військових діях. Коли відбувалося захоплення Криму, вони боронили кордони Держави на півострові Чонгар, останньому населеному пункті на трасі Харків-Сімферополь перед мостом до Автономної Республіки Крим.

Про бойове завдання сина мама дізналася якраз 8 Березня і з того часу втратила спокій. Далі легше не стало, бойові дії перемістилися на Арабатську стрілку, а потім на схід України - в Донецьку та Луганську області. Офіцери і солдати 95 окремої аеромобільної бригади брали участь у боях під Краматорськом, Слов'янськом, Красним Лиманом, Торезом, Шахтарськом, Ясйнуватою, Лисичанськом. Десантно-штурмові бригади виконували поставлені командуванням задачі, тримали та обороняли блокпости.

Антон Кащенко розповідає про спекотне літо цього року. Найтяжчими були бої за курган Савур-Могилу, що розташований в Шахтарському районі Донецької області. Стратегічна важливість цієї висоти пов'язана з тим, що вона піднімається над степовими просторами, дозволяючи контролювати велику ділянку кордону України з Росією. З вершини кургану проглядається територія радіусом в 30-40 кілометрів. Висота контролювалась терористами, стала їхнім укріпленим пунктом.

У липні українські війська розпочали штурм висоти. За результатами масованих артилерійських ударів сил АТО на стратегічній висоті Савур-Могила був знищений опорний пункт бойовиків, зенітна установка терористів і крупнокаліберний кулемет.

28 липня Савур-Могилу взяли під контроль Збройні сили України. Саме цього дня БТР Антона Кащенка потрапив під обстріл. Ця бойова броньована машина підвищеної прохідності не раз рятувала свого господаря.

Антон відносився до неї, як до дівчини, говорив з нею. і вона його розуміла, вела бій, надавала вогневу підтримку, коли вона була необхідна товаришам. Тієї страшної хвилини він був не в БТРІ. Під часвибуху командир собою закрив юнака, але Антон все-таки отримав складне поранення.

Навідник Артем Заярний не розгубився, дістав товариша з-під бронетранспортера і надав першу медичну допомогу. Стегнова кістка у Антона була роздроблена, але бій тривав. Солдат ще намагався бути корисним товаришам. Та пораненим потрібна була кваліфікована допомога.

Двома БТРами поранених вивезли з поля бою в польовий госпіталь. Незважаючи на те, що земля здригалася від вибухів, серед поля армійці облаштували великий намет, де лікарі рятували життя солдатам. Там Антона прооперували, видалили обгорілу шкіру та почистили рани.

Наступного ранку його з товаришами вже вертольотом привезли в Одеський госпіталь. Вже там, зробивши рентгенівські знімки, лікарі побачили, як глибоко засіло залізо у тілі солдата. Антона відправили у Дніпропетровськ. Там оперували хлопця кваліфіковані хірурги. Але поранені прибували щогодини, і після операцій всіх відправляли до інших лікарень України. Так Антон Кащенко повернувся у Житомир. Вже там місяць тривало лікування та відновлення бійця.

За цей час хлопець багато чого передумав, переоцінив. Чи то доля, чи то Всевишній, чи то солдатський "фарт" зберегли йому життя, відвели страшне лихо. Антон і зараз з вдячністю згадує своїх друзів, офіцерів, з якими разом пройшов горнило війни. Там, на полі бою, людина демонструє свій характер, свої здібності.

Юнак зрозумів, щоб перемогти, нашій країні потрібні кваліфіковані спеціалісти, військовослужбовці, що знаються на новітніх технопогіях. Тому Антон еирішив здобути такі необхідні для держави військові знання. Він вступив у Житомирський військовий інститут імені С. П. Коропьсва Державного університету телекомунікації. Обрав для навчання факультет геоінформаційиих і космічних систем та зараз здобуває спеціальність "радіоелектричні комплекси та системи спеціального призначення".

Антон, не зважаючи на події, які пережив, залишається оптимістом і заражає своєю енергією кожного, з ким спілкується. Він впевнений, що українська армія здолає всі перешкоди і зможе розвиватися та удосконалюватися. Цьому він і вирішив присвятити своє життя. Таку мету ставлять перед собою і всі студенти вузу, так звучать слова гімну:

Державу нашу славну берегти,
Служити вірно своєму народу -
Такий обрали шлях ми у житті,
Таку обрали ми для себе долю!

Зараз на Сході України захищає Батьківщину тато Антона - Олег Олексійович Кащенко. Ось такі вони, герої нашого часу! Велика вам шана і подяка, бережи вас Боже!

Гребінчин край

• Антитерористичний центр при СБ України інформує
• У зоні АТО загинули два правоохоронці з Полтавщини
• Зустріч із учасником АТО
• Зустріч з воїном АТО
• Гребінківська школа №1: До 25-річчя Збройних сил України