|
06.10.2015 Ірина Дядькова з династії медиків: «Лікар — це не просто робота, а покликання» | |
 5 жовтня світова спільнота відзначає Міжнародний день лікаря. І саме у жовтні на посаду керівника Пирятинського Центру первинної медичної допомоги прийшла Ірина Дядькова. Вона народилася 1970 року в Пирятині у родині лікарів. По закінченню школи вирішила продовжити династію медиків – пішла навчатися до Укаїнської медичної стоматологічної академії. Здобувши спеціальність терапевта, Ірина Миколаївна повернулася до рідного міста. З 1997 року працює в Пирятинській поліклініці (нині – Центр ПМСД), наприкінці минулого року очолила заклад.– Лікар — дуже непроста професія, це величезна відповідальність і постійний неспокій. Чому вирішили піти дорогою своїх батьків? – Не одна я – моя дочка Валерія теж. Вона студентка третього курсу медичної академії. Я можу впевнено сказати, що ті, хто йдуть у медицину – переважно люди покликання. Якщо душа не просить саме цього, людина надовго не затримується на такій роботі. Медицина, та ще й наша, українська – це постійне нервове навантаження. У більшості випадків – це кожного дня чиєсь горе. Якщо не любиш свою роботу, якщо не вмієш слухати людей – витримати це неможливо. Свій майбутній фах я обирала легко, я все дитинство бачила, що на мене чекає, якщо я теж стану лікарем. І я була готова, що не усім зможу допомогти, але принаймні вислухати людину я зобов’язана. Іноді добре тепле слово краще за ліки. Те, чого не знала, або не розуміла – читала, радилася з батьками, котрі в медицині мають величезний досвід. Зараз батькові 72, мамі – 69, вони досі працюють, тато – хірург, мама терапевт. Я можу впевнено сказати про свою професію одним словом – склалося. – Що в такій роботі тішить, приносить задоволення? – Я би назвала це не задоволенням, не радістю, а душевним спокоєм, коли я поставила правильний діагноз, коли вчасно призначила лікування, і коли мій пацієнт звертається за допомогою до якихось інститутів, а там підтверджується правильність моїх дій – це тішить. Коли лікування проходить успішно, без ускладнень і наслідків, коли знаєш, що ти допоміг – безумовно, відчуваєш легкість. Дуже часто кажуть, що медицина в районних центрах кульгає. Ні. Кульгає рівень оснащення, але не професійності медиків. Іноді десь на периферії, де люди на своїх місцях, вони можуть зробити те, що часто називають дивом. Але ж, якщо те диво – буденність, то хіба це не свідчить про рівень кваліфікації фахівців? – Стосовно рівня кваліфікації. Окрім знань, на Вашу думку, які риси мають бути притаманні справжньому лікарю? – Найголовніша риса, без якої просто не варто іти в медицину – це терплячість. Важливо уміти пропускати крізь себе людську біду і не почерствіти. Розуміти, що те, з чим ти стикаєшся щодня, для якоїсь окремої людини чи родини – це трагедія. Вміти усвідомлювати масштаби тої трагедії. Знання можна здобути, милосердя – без цього, мабуть, просто не йдуть у лікарі. А от терплячість – це ще й робота над собою, важка і щоденна. – Ваше бачення реформування медичної галузі в Україні? – Зміни потрібні в усьому. Будьяка галузь, структура, організація, котрі роками перебувають у застої – деградують. Для розвитку завжди потрібні зміни. Інше питання – підхід до тих змін. Задум медичної реформи в нашій державі у цілому непоганий, але абсолютно відсутня поміркованість і послідовність у змінах. – Як би Ви підходили до реформування медицини, якщо у Вас був би такий шанс? – Я провела б реформу повністю у кількох пілотних областях. З повним оснащенням, як це і має бути. Визначила б плюси і мінуси змін та нововведень. За кілька років ми б мали загальну картинку, бачили б — де потрібно допрацювати, перш ніж впроваджувати реформу по всій країні. І починати реформу потрібно з провінції. І не на папері, а в реальності. Адже від того, як спрацює первинний рівень, залежить навантаження на вищі медичні заклади й ті ж самі інститути, медичні центри тощо. – Які проблеми первинного рівня надання медичної допомоги у Пирятинському районі? – Найперше – це кадрове питання. Молодь категорично не хоче їхати на роботу в село. На сьогодні в Пирятинському районі відкриті вакансії сільських фельдшерів. От, наприклад, у Яцинах прекрасний ФАП. Транспортне сполучення сьогодні таке, що треба жити там, де будеш працювати. Мало кому хочеться їхати з міста в село. Відкриті вакансії – ось головна проблема. Друга проблема – матеріальнотехнічне забезпечення. Не вистачає тих же глюкометрів – це прилад, що вимірює рівень цукру в крові. На сьогодні 50 тестових полосок коштує майже 700 гривень. А що таке 50 полосок на село, де проживає близько тисячі осіб населення. Те ж саме стосується і ліків для надання невідкладної допомоги. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 14 жовтня ребінчани отримають додатковий вихідний день Хоча, завдяки економічним змінам на місцевому рівні, сільські ради отримали можливість відремонтувати свої ФАПи. Майже усі такі заклади в селах району на сьогодні з ремонтом. За цей період виконано ремонтних робіт на суму близько 800 тисяч гривень. Мені відразу довелося швидко й оперативно включатися у роботу, оскільки в жовтні минулого року вже проводилися ремонтні роботи у семи приміщеннях сільських медзакладів. На сьогодні найбільш витратні і найскладніші ремонтні роботи у приміщеннях ФАПів вже позаду. Залишився лише дрібний ремонт, який ми будемо продовжувати робити вже в опалювальний період. На жаль, надходження коштів у нас відбувається переважно в осінній період, оскільки це залежить від орендарів. І роботи відповідно доводиться проводити не в літній, а в осінньо-зимовий період. Станом на 29 вересня, до нас надійшли кошти на ремонт ФАПів у Гурбенцях та Олександрівці. Також написана програма на виділення коштів для проведення ремонту в приміщенні Вікторійської амбулаторії. До кінця року, сподіваюся, ми зможемо провести у цьому приміщенні ремонт. – З якими планами Ви йшли на свою посаду і що ще не встигли зробити, але збираєтеся найближчим часом? – Завдання, яке я перед собою поставила, коли отримала свої повноваження – це в міру своїх повноважень зберегти усі медичні заклади по селах і не допустити закриття жодного з них. Це для мене – найголовніше. Моя думка така: кожен житель села повинен мати нормальний доступ до медичної допомоги. З приводу доступності медичних послуг маю одну ідею – забезпечити сільські медичні заклади тестовими смужками, за допомогою яких за півгодини можна провести, наприклад, загальний аналіз крові, біохімічний її аналіз на визначення різних складових, зробити аналіз сечі тощо. І, найголовніше, що це дуже швидкі і ефективні аналізи, зробити які людина може менше, ніж за півгодини. Це буде великою зручністю для жителів сіл, які зараз змушені їздити до Пирятина, щоб спочатку здати аналізи, а потім знову приїхати за їх результатами. Але, звісно ж, для цього потрібно попрацювати над залученням коштів. Хочу додати, що за сприяння керівництва райдержадміністрації нещодавно до Центру надійшло більше, ніж 10 тисяч гривень благодійної допомоги. На них було придбано ліки, які розподілили між сільськими медичними закладами. Це дуже вагома допомога. – Стосовно цінової політики на фармакологічні препарати, що так непокоїть людей, якою є Ваша думка? – Це ще одне з найболючіших питань у медицині не лише для населення, а й для медиків. На жаль, ціни на ліки формуються далеко не на районному рівні. І вплинути на ціноутворення ми ніяк не можемо. Моя позиція така, що вартість медпрепаратів в Україні частіше всього не виправдана. Крім того, дуже часто в різних аптеках ціни на один і той же препарат кардинально різняться. Я ще можу зрозуміти різницю у п’ять гривень, але у 20 і 30 ну ніяк не можна сприйняти. І цю проблему потрібно вирішувати на державному рівні. – На що найбільше хворіють в районі і як можна змінити ситуацію? – Як і по всій Полтавщині, найгостріше стоїть питання серцевосудинних захворювань. Якщо раніше інсульт був рідкісним явищем, то сьогодні «сердечники» молодшають, і це дійсно катастрофа. Високий тиск, надлишкова вага навіть у дуже юному віці, атеросклерози – це наслідки розвитку нашої цивілізації. Малорухливість, наше безсистемне харчування, хронічний стрес, у якому вся країна перебуває з 1991 року. Але більшість не хоче прикладати зусиль до покращення свого здоров’я. Найпростіше –прийти до лікаря за рецептом. Але ніхто не відміняв ранкову зарядку, здорове харчування, активний спосіб життя або хоч би відпочинку. Не існує такої пігулки, котра поверне здоров’я, якщо людина сама не хоче бути здоровою. – Чого потребує Ваша душа поза роботою? – Я обожнюю шити. Практично увесь одяг, який я ношу – виготовлений власними руками. Кожну свою вільну хвилину я присвячую цьому заняттю. У кожну річ вкладаю душу. Мозок перемикається на творчість, зникають втома, стрес, переживання. Шиття приносить мені неймовірне задоволення. А відчуття внутрішньої гармонії – це і є щастя. – Відтак, Ви можете вважати себе щасливою людиною? – Безумовно. Можна бути дуже багатою і при цьому дуже нещасною людиною. Щастя однозначно не матеріальне. Щастя – це успіх і вміння радіти цьому успіху. Саме радіти, а не пишатися ним. Щастя відчувати себе на своєму місці під сонцем. Реалізація своїх умінь, таланту. Якщо робиш і у тебе виходить. Щастя – це гармонія, порозуміння із самим собою і з навколишнім світом. Якщо любиш, то і тебе люблять. Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|