|
12.04.2015 Як святкували Великдень 100 років тому | |
 Зараз багато хто цікавиться давніми традиціями та намагається їх відродити, хоча знань бракує. Хтось, наприклад, готує паску нібито за рецептом 300-літньої давнини, використовуючи… цукор і маргарин, яких тоді просто не існувало. Якими ж були великодні традиції на Полтавщині? Що збереглось до наших днів, а що зникло?Паски пекли виключно у Чистий четвер Готували майже однаково: що сто років тому, що зараз. Дослідник Василь Милорадович – уродженець села Токарі, що на Лохвиччині, детально описав процес випікання паски у «Житті-бутті лубенського селянина» (1902 р.). Так, для тіста брали найкраще борошно, яке просіювали через густе сито, «щоб мука була як пил» (тоді як борошно на паляниці просіювалося через рідке сито). Але все, як і тоді, так і зараз, залежало від господині: «Не по муці, а по хазяйці [судять]. Котра тямуща, то зробить із житнього пшеничне, а котра не тямить, то із пшеничного житнє зробить» – одна із поширених приказок тих часів. Тому і тоді були господині, що паски купували, а не пекли. Паски випікалися тільки в Чистий четвер. Господиня обов’язкового вдягала чисту сорочку і робила опару із борошна, кип’яченої води та молока. У опару, що вистигла, вкидала дріжджі і залишала її не деякий час. Тим часом у розтерті пшеничні висівки окремо додавала дріжджі і воду, змішувала й готову суміш виливала в опару, досипала ще борошна, вимішувала і залишала «підійти тісто». Потім тісто різала навхрест і робила із нього високі паски та у вигляді круглої булки. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сьогодні Великий день – Воскресіння Господнє! Зверху робили хрест із двох смужок тіста. На самому верху паски робили «шишку», таку саму як і на… весільних короваях. Ця шишка прикріплювалася до паски гілочкою свяченої верби. Також у паску клали родзинки і чорнослив. Після того, як паски підходили, господиня садовила їх до печі зі словами «Господи, поможи! Дух святий із нами». Невдало спечена паска вважалася лихим знаком: якщо всередині була дірка, то це передвіщало смерть когось із членів родини, а якщо була тріщина, то казали – «в господарстві щось трісне» (хата, сарай). Крашанок готували не менше 50! Більш, ніж 100 років тому кожна господиня на Полтавщині готувала до Великодня від 50 до 300 крашанок. У Чистий четвер яйця мили, у Страсну п’ятницю «галунили» (клали у розчин квасців), а у Велику суботу красили. Як барвники використовували лушпиння цибулі, польову нехворощу, проліски, гречану полову і т.п. Наприклад, щоб зробити крашанки блакитними, як барвник використовували проліски, зеленими – ранні весняні трави, у першу чергу – ряст. Найпоширеніший кольором був червоний, бо, згідно з тодішніми віруваннями, «Господь показав святим червону крашанку, бо всяке радіє червоному». Було суворо заборонено святити крашанки, пофарбовані в темні кольори, бо «нечистий тоді радіє». Катерина Скаржинська колекціонувала полтавські писанки Писанок вже тоді робили мало. Виготовляли, в основному, «щоб дітям було похизуватися». Основні орнаменти – геометричні (зубці, хрести, зірки) та рослинні (виноград, яблука і т.п.). Наприкінці ХІХ ст. Катерина Скаржинська (меценатка, фундаторка першого відкритого краєзнавчого музею в Україні), зібрала колекцію писанок з 2123 експонатів із 18 губерній Російської імперії. 359 писанок були з Полтавщини, зокрема із Лубенщини (Губське, Гінці, Тарандиці, Хорошки), Чорнухинщини (Вороньки, Городище, Гільці), Пирятинщини (Каплинці), Лохвиччини (Безсали, Яхники, Лохвиця). Збереглися й імена майстрів-писанкарок: Пелагея Марченко із села Івахники (нині ЯхникиЛохвицького району), Параска Вовк (Вороньки на Чорнухинщині), Тетяна Ковба (Хорошки на Лубенщині) та ін. Більшість із писанок згоріли у 1943 р. під час пожежі в Полтавському музеї. Врятувати вдалося тільки 458 одиниць. Великодній стіл: освячена трапеза від хвороб Основною м’ясною їжею на Великодньому столі 100 років тому була свинина у вигляді печені, ковбас і сала. Тодішні жителі згадували, що ще років 50 тому (тобто в 1850-х роках) до святкового столу могли запікати невелике порося. Курей до Великодня не різали, бо вважалося, що «курка й так дала господарям яйця для крашанок». Досить поширеним було вживання м’яса голубів замість курей. До церкви несли для освячення цілий набір продуктів і речей: паску, сало, ковбаси, рибу, масло, сир, пшоно, гречку, пшеницю, мак, перець, хрін, сіль, квасці, ладан, свічку, шнурок («лєнточку», «стьожку»). Все це ніс до церкви батько або старший син у родині. Кожен з предметів мав своє завдання (нині більшість людей не знають, навіщо кладуть до великоднього кошика ті чи інші продукти. Століття тому всі знали що і для чого). Освячену паску давали хворим людям або тваринам, пшоно додавали до кормів, якими годували курчат. Маком обсипали корову («щоб не зурочили»), а пшеницю і гречку вкидали у воду і давали умитися людям, що мали хвороби очей. Свячений перець їли «від сліпоти». Хрін закопували у тих місцях, де ріс осот («щоб не було бур’яну»). Освячену сіль їли при хворобах шлунка, квасцями лікували більмо на очах у худоби. Курінням ладану лікували переляк, а шнурок, котрий освячували, носили для попередження сліпоти. Після освячення родина поверталася додому. Голова сімейства відчиняв двері, промовляв «Христос Воскрес», запалював свічку та курив ладаном. Потім починався святковий обід. За святковим столом обов’язково мала зібратися вся сім’я. www.gazeta-ptk.org.ua
Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|