|
15.06.2015 «Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття…» | |
 Канів, такий неповторний, зоряно-медовий, зустрів нас приємною прохолодою, якоюсь надзвичайною чарівністю і загадковістю. Навіть перисті хмари на небі промовляли: «Цей день буде вкарбований у ваш життєпис по-особливому…».Так і сталося… У центрі міста нас, екскурсантів – учнів, вчителів та батьків Гребінківської гімназії –, вже чекав Віктор Савович Тарахан – жива легенда Черкащини, людина великого розуму і доброго серця, хранитель історико – літературної спадщини, співробітник Шевченківського національного заповідника. З В.С. Тараханом гурток «Ліра» Гребінківської гімназії співпрацює вже кілька років: у 2014році до 200 - річчя від дня народження Т.Г.Шевченка був виданий за підтримки голів районної ради та райдержадміністрації В.Зінченка, В.Пісні альбом «Т.Г.Шевченко і Р.Бернс». Ілюстрували цей альбом студійці ізостудії під керівництвом Т.В.Шкарупи. Розпочав наше знайомство зі славетною Канівщиною Віктор Савович з приміщення Успенського собору. Тут з 20-22 травня 1861року вся прогресивна громадськість проводжала Великого Кобзаря в останню путь на Чернечу гору. Шестикласники, затамувавши подих, слухали Віктора Савовича про того, «хто зі своїх 47років 24 був кріпаком, 10 років – солдатом і тільки 13 років жив «вільним життям». ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Полтавщині оголошено найвищий клас пожежної небезпеки Доля не зуміла перетворити золото його душі в щастя для нього самого… Але свіча його горить…, бо, коли людина зла, заздрісна, скупа, її свіча ледь-ледь тліє, а коли добра, любить людей, тоді свіча її горить ясно, і її далеко видно». Останні слова В.С.Тарахана так вразили шестикласників, що Костя Писаренко, не стримуючись, вигукнув: «Я буду добрим, хочу, щоб моя свічечка світила найяскравіше». « І я, і я, і я…» - пролунало в тиші. Біля Успенського собору розмістився музей народно-прикладного мистецтва. Простуємо до нього. На порозі зустрічає нас Басиста Ніна Михайлівна, екскурсовод, світла, талановита, людина. І полинула прекрасна оповідь про народних умільців не тільки Канівщини, а й всієї неосяжної України. Дуже сподобалось екскурсантам те, що серед експонатів музею представлені вироби і умільців Полтавщини: Миргородщини, Опішні… Та найдовше зупинилися шестикласники біля картини Галини Морозової, на якій яскравими кольорами вигравав Птах щастя.  Ніна Михайлівна процитувала художницю: «У дитинстві я мріяла бути художником і намалювати свого Птаха щастя, аби він здійснив бажання усім добрим людям! Моя мрія збулася, я стала художником, намалювала свого Птаха і ще багато – багато картин». Цей красень так сподобався гімназистам, що екскурсовод, порушуючи всі правила і норми, дозволила кожному доторкнутися до нього і задумати бажання. «Ця найзаповітніша ваша мрія обов’язково здійсниться», - додала Ніна Михайлівна. Учні Гребінківської гімназії на згадку про таку прекрасну екскурсію подарували музею портрет Великого Кобзаря, вишитий ученицею 8-Б класу Шевченко Владиславою.  Не вистачало слів, щоб висловити подяку цим скромним людям, охоронцям безцінних експонатів – робіт народних умільців. Безсмертні таланти витають над вами,Наступна зупинка – могила доглядача Шевченкової Святині Івана Ядловського. Цей чоловік зустрічав впродовж 50 років всіх гостей, що йшли вклонитися поету, пригощав медом і чаєм: Весною на Тарасовій горі,  «А далі – українська хата – ровесниця нашої держави, адже була відтворена в 1991 році. Це перший народний музей Кобзаря – Тарасова Світлиця, - десь у високості бринять слова В.С.Тарахана. – Вперше така хата на Тарасовій горі була збудована народними коштами в 1884 році. Її відкриття відбулося одночасно із встановленням на могилі пам’ятника – Хреста, виготовленого на заводі Термина у Києві 1 серпня 1884 року. Стояла ця хатина поблизу поетової могили (на місці сучасного музею). В одній її половині і жив І.О.Ядловський, у другій – викладач Канівського двокласного училища В.С.Гнилосиров (1836 -1900), який разом із членами Старої Київської Громади створив перший народний музей поета – так звану Тарасову світлицю. Першим експонатом у музеї став «Кобзар» Тараса Шевченка, його і приніс Василь Степанович»: Хатина – світлиця – моя рятівниця…Біля будівлі сучасного музею Віктор Савович знайомить нас з Генеральним директором Шевченківського національного заповідника Піняком Мар’яном Володимировичем та головним хранителем фондів Манжарою Ганною Іванівною. Ми, нащадки Є.П.Гребінки, доля якого так тісно була пов’язана з Великим Кобзарем, даруємо вишитий портрет Є.П.Гребінки (вишивальниця вчитель української мови та літератури Наталенко О. А. – керівник гуртка «Берегиня»), хрестоматії «Література Гребінчиного краю», «Молоді голоси Гребінчиного краю» та літературно – краєзнавчий нарис «Є.П.Гребінка і Гребінківщина» О. І.Притутня.  С.І.Чайка – заступник директора з виховної роботи - дякує всім присутнім за гостинний прийом та бажає успіхів в такій потрібній для кожного українця справі. Заходимо, нарешті, до приміщення музею. Віктор Савович сторінка за сторінкою захоплено переповідає життєпис Великого Кобзаря. Особливо вражають екскурсантів невідомі сторінки життя поета. Скільки цікавого!.. Перехоплює дух не тільки у шестикласників, а й у батьків та вчителів. Під щемливі звуки «Заповіту» у виконанні хору імені Григорія Вірьовки, піднімаємося до могили, схиляємо голови в скорботі та пошані, покладаємо квіти. «Ми чуємо тебе, Кобзарю крізь століття», - промовляє душа кожного з нас. І вже під звуки бандури Заслуженого діяча культури України Горбатюка Володимира Григоровича, зупиняємося біля підніжжя пам’ятника. У приватній бесіді Володимир Григорович розповідає про боротьбу тоталітаризму з українським кобзарством, про знищення 300 кобзарів, запрошених на з’їзд.  Минув вже 201 рік від дня народження Т.Г.Шевченка – Славетного Сина нашого народу, але й сьогодні говорить він з нами, його слово живе поміж нас, гнівне і ніжне, полум’яне й міцне. Ідемо східцями до екскурсійного автобуса, хвилюючий момент прощання, важко підібрати найтепліші, найвагоміші слова подяки Віктору Савовичу, усім тим, хто супроводжував під час захоплюючої подорожі по Шевченківському національному заповіднику – найяскравішої події у житті кожного з нас.  Доземний уклін тобі, земле Канівська, що дала останній прихисток своєму Синові, і Вам, Високоповажні хранителі пам’яті Великого Кобзаря: Правічний «Заповіт» Шевченка,
Вчитель української мови та літератури Гребінківської гімназії, керівник гуртка «Ліра», класний керівник 6-Б класу Устіловська Тетяна Олексіївна Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|