|
08.03.2014 Отець Іоан: «Піст - це засіб змінити себе і свідомо покаятись» | |
Отець Іоан: «Піст - це засіб змінити себе і свідомо покаятись» 03.03.2014 р. розпочався Великий Піст. Низку духовних питань ми поставили настоятелю Свято-Успенської церкви м. Пирятин отцю Іоану.- Іване Власовичу, розкажіть трішки про себе. - Народився я 1968 р. у Карпатах в селі Конятин, що знаходиться за 18 км від кордону з Румунією. У тих краях люди дуже працьовиті, духовні, віруючі та надзвичайно волелюбні. Я радий, що народився саме там. Мене виховували в любові до Бога та в повазі до старших. З дитинства ходив до церкви. Коли служив у лавах радянської армії, зустрічав багато невіруючих людей, які зовсім нічого не знали про Бога і ці люди робили погані вчинки, а мені хотілось за них заступитись, але я не знав як це зробити. У радянській армії були солдати 15 національностей і, відповідно, різних віросповідань. Мене це дивувало. Коли я навчався у Київському залізничному інституті, теж бачив багато несправедливості, навіть у ставленні до викладачів. Працюючи фахівцем із будівництва мостів, теж мав непорозуміння із керівництвом, яке чинило не правильно в тих чи інших ситуаціях. Простіше сказати, люди хотіли зробити більше для себе, зекономити на матеріалах, а споруда буде через це руйнуватись. Тому я відійшов від світських справ, мене тягнуло до храму. На той час у мене було багато знайомих священнослужителів, був друг дитинства, земляк, який став священиком. Мене дивувало і захоплювало, що в часи Радянського Союзу він не боявся ніяких утисків. Усе це і спонукало мене піти навчатись до духовного закладу. В одному з полтавських храмів Московського патріархату проходив послух. Тут я знову зіткнувся із корупцією та чіткою ієрархією. Переді мною постав вибір: або йти таким шляхом і залишатись у церкві Московського патріархату, або переходити до української православної церкви Київського патріархату. Я вступив до Київської духовної семінарії, по закінченні мене направили до Полтавської єпархії, вона саме засновувалась у той час. ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Жінкам не можна стримувати своїх емоцій Спершу служив у Покровській церкві в Полтаві. Через рік мене попросили замінити священика в селі Су-хорабівка Решетилівського району. Там я служив 3 р. Мені було дано нагороду. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси України благословив на благочиння пирятинське, бо до нього звернулись пирятинці із запитанням, чому в місті немає церкви Київського патріархату. Я почав із реєстрації громади у 2002 р. у Великій Кручі, а в 2003 р. зареєстрував свято-успенську громаду в Пирятині. - Розпочався Великий піст. Поясніть, будь ласка, людям у чому різниця між скоромним і не скоромним. І взагалі, що робити можна, а що ні? - Православна Церква з приводу посту має традиційне правило, яке дає людині стриматись, а це дуже важливо, бо у житті бувають різні емоції, вчинки. З першого дня посту людина стримує себе в їжі, позбавляється від одного з гріхів - ненажерливості. Очищає організм. Скоромне - це те, що є тваринною їжею, яку в піст ми не споживаємо. Тобто ми стримуємо себе і у вбивстві тварин. Для людини, яка вбила тварину, вбити ще когось простіше. Коли цього не робити, стаєш доброзичливішим. Тваринна їжа, алкоголь роблять людей агресивними. Алкогольні напої в тому числі належать до не скоромної їжі, але щоб не бути агресивними, від алкоголю теж варто відмовитись. Так само і куріння, яке шкодить здоров’ю. Першого дня посту людина стрималась, наступного викурила дві цигарки, потім знову стрималась, і так можна відучитись палити. Піст - це засіб змінити себе і свідомо покаятись. - Як церква ставиться до дієт? Дехто їх плутає з постом. - Дієта - це настанова лікаря, що корисно людині, коли вона хвора. Це не є піст. Коли людина хворіє, їй дається послаблення посту, священик дає благословення на попущення посту на споживання молоко-продуктів і таке інше. Дієта і піст речі несумісні. - На якому етапі перебуває будівництво Свято-Успенсько-го храму? - На цьому місці буде соборний комплекс. Раніше церкви будували козаки, вони були дерев’яними. Пирятинський козак і воєвода Леонтій Свічка започаткував саме на цьому місці церкву на честь Святителя Миколая, бо він був покровителем українського козацтва. З часом цей храм прийшов у запустіння і на його місці у 1887 р. побудований кам’яний Свято-Успенський храм. Він був зведений у візантійському шатровому стилі, дуже гарний, майстерно оздоблений. Під час революції храм знову спіткало запустіння. Отож, на цьому місці було 2 храми і ми вирішили взяти за основу ці історичні моменти. Зробили проект соборного комплексу. Два храми: теплий храм Миколаївський, який уже почали будувати. Він менший за розмірами. У майбутньому плануємо звести велику кам’яну, 5-банну Свято-Успенську церкву в українському стилі. Йшла мова про повне відтворення попереднього храму, але це дуже дорого, а нам і зараз не дуже хто допомагає. Це переважно прості прихожани і ті допомагають не впевнено, бо всі в різних партіях, не можуть порозумітись. Але ж церква стоїть вище будь-яких політичних переконань, адже усі люди - раби Божі і ми за них молимось. Розписують храм молоді люди, які закінчили художній заклад. Були у нас на практиці і залишились. Маємо домовленість, що вони доведуть розпочате до кінця. - Зараз ідуть перемовини між Київським і Московським патріархатами про створення єдиної помісної української православної церкви. Як ви до цього ставитесь? - Це неможливо. Якщо нас розділили: політично і географічно на 2 держави, то з’єднати уже не вийде. Я за єдину українську соборну церкву, а церкви Московського патріархату нехай будуть, але зі статусом російських церков. Я спілкувався із настоятелем Різдво-Богоро-дицького храму отцем Михайлом, який належить до Московського патріархату. Він нас ніколи не підтримував і завжди вносив протиріччя. Канони і правила в нас одні, а він говорив, що ми не маємо права робити того чи іншого. Не думаю, що це об’єднання доцільне. - У Пирятині планується будівництво ще однієї церкви. Як ви вважаєте, чим більше, тим краще, чи можливо уже варто зупинитись? - Я думаю, якщо це доцільно і є потреба народу в церкві, то вона буде. Якщо потреби немає, то храм й існувати не буде. А якщо це лише примха священика служити в місті, то діло далі бажання не піде. Силою примусити людей ходити до тієї чи іншої церкви не можливо. - Поясніть людям, як правильно себе поводити у храмі? - До храму потрібно йти як до рідних батьків, до батька-матері ми йдемо із позитивом, стараємось поводитись так, щоб батькам не було за нас соромно. Із тим самим треба йти до церкви. Не важливо де стати, перед якою іконою хреститись і скільки разів поклонитись, це для виконання традицій і цьому потрібно вчити із дитинства. Такої можливості немає, тому людина має читати Закон Божий, там усе написано. Хто у мене запитує, тим я допомагаю. Багатьом соромно запитати, але соромитись не варто, запитуйте! - Чи доцільно було б відкрити у Пирятині недільну школу для дітей? - У нас є такий проект, проте його важко реалізувати, бо сама громада до цього ще не прийшла. Багато батьків хочуть, щоб їхні діти ходили до такої школи. Організовувати її потрібно не лише церквою, а й загальнодержавно. Потрібне приміщення, а бути вчителями священики, думаю, не відмовляться. - І насамкінець хотілося б поговорити про містику. Кажуть, у Пирятині багато ві-дьом, ворожок та екстрасенсів. Яке ваше ставлення до цього? - Говорять, що є люди, які можуть «поробити», але ми, віруючі, можемо себе захистити через піст, молитву і таїнство причастя. Тобто потрібно ходити до церкви і не боятися. І, наголошую, не варто відвідувати всіх цих бабок і ворожок. Вони є тільки через те, що мають матеріальну вигоду, а ніякого впливу вони не мають. Це усе від лукавого, і відвідуючи їх, ми заряджаємось цією негативною енергетикою. Словом, ворожки - це обдурювання людей і заробляння грошей. Всю допомогу необхідну ми можемо отримати від Бога. Юрій Береговий,
Альона Бачуріна «Пирятинська правда» Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|