|
20.01.2017 Полтавський краєзнавець випустив книгу про герби сотенних і полкових міст Полтавщини | |
 Микола Васильович Малик більш ніж сорок років захоплюється історією, хоча за фахом не історик. Свої дослідження друкує у часописі «Край». Вивчає творчість Миколи Гоголя і навіть видав книгу про родовід класика літератури. І ось – нове дітище Миколи Васильовича, про герби міст і містечок нашого краю.Автор народився у 1936 році на маленькому хуторі Легейди (він був спалений фашистами в 1943 році, відбудований у 1947, і зник з карт Полтавщини у 70-х роках ХХ століття). Після проходження строкової військової служби працював у Приморському краї, будував залізничні колії в північному Казахстані, Омській, Новосибірській областях. У 1965 році повернувся до Полтави. Працював у автоуправлінні, міжколгоспбуді та інших підприємствах. З 1966 року став екскурсоводом на громадських засадах (цій діяльності присвятив понад п’ятдесят років). Улюблену справу не полишає і донині – веде краєзнавчий гурток у Центрі реабілітації Шевченківського району в Полтаві. «Я будував тисячі кілометрів залізничних шляхів по всьому тодішньому Радянському Союзу, бачив найвизначніші пам’ятки архітектури та мистецтва» – Завжди був допитливим, тягнувся до знань, хоча в дитинстві у мене не було можливості отримувати ґрунтовну освіту. Повоєнне село з його злиднями й тяжкою роботою цьому, звісно, не сприяли. Після війни ми жили довгий час у землянці, спали в сіні. Моя мама якимось дивом у війну зберегла шевченкового «Кобзаря», якого часто читали вголос. І це було майже диво через тогочасний голод і руїни. Моя мама була не дуже письменна жінка, отримала тільки ази знань, але якось інтуїтивно розуміла, що це важливі речі, – розповів Микола Малик. – Потім я пішов на строкову службу, потрапив у Ленінград. Саме тоді переді мною відкрилися інші світи, уперше потрапив до найбільших музеїв Радянського Союзу. Пам’ятаю, як екскурсію для нас проводив молоденький юнак, мій ровесник. Але які ґрунтовні знання з історії він мав і як захопливо вів розповідь! Та зустріч була, можна сказати, доленосною. Я зрозумів, чим хочу займатися і став збирати книги по історії, це була така собі самоосвіта. Але за фахом став залізничником. Спочатку – на цілині, у Кустанайській області, потім на Далекому Сході та в Сибіру. Будував півтори тисячі кілометрів шляхів! Досі пам’ятаю назви станцій! Я бачив елеватор, який будував наш земляк Кондратюк (Шаргей), доля дарувала мені безліч зустрічей з цікавими людьми. Завжди збирав книги, нині маю бібліотеку – десь понад сім тисяч книг. Переважно це історична, наукова тематика. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лікар-інфекціоніст: Профілактика – найкращий захист від грипу та ГРВІ У часописі «Край» вийшло кілька сотень моїх публікацій на історичну тематику, особливо люблю досліджувати маловідомі факти — переважно ті, що стосуються XVII-XIX століть. Деякі матеріали, близькі за темою, я потім узагальнюю. Так і народився задум видати книгу про полтавську геральдику. Публікації про це є в енциклопедіях та інших серйозних дослідженнях, а мені хотілося, щоби було окреме видання – інформативне і водночас просте для сприйняття, написане доступною мовою. Книгу про геральдику я написав давно, але понад три роки її якось усе не вдавалося видати. Кілька разів мої знайомі намагалися зробити це за державний кошт, але не вийшло. Тому довелося витрачати власні. Сподіваюся, книга знайде своїх читачів. У ній гарна поліграфія і багато ілюстрацій. Першим герб з’явився у Полтави, а потім у Лубен і Пирятина – У мене давно був задум випустити книгу про історію полтавської геральдики. Матеріал для неї я збирав давно, і у вітчизняних історичних джерелах, і в закордонних – німецьких та англійських. Тема ця надзвичайно захоплююча, адже перші герби в Україні (якщо взяти всю нинішню територію нашої держави) з’являються вже у XIII сторіччі, і навіть раніше. Ви тільки вдумайтеся! Скажімо, ту саму Москву тільки будують, там ще взагалі про жодну геральдику мова не йде. А у нас, у сучасній Західній Україні вже є високорозвинені міста. На Полтавщині перший герб мала Полтава. За час існування міста герби змінювали аж п’ять разів, поки не з’явився той, що маємо нині. Згодом – Лубни й Пирятин отримали спочатку печатки, а потім і герби, уже за часів Вишневецьких. Хоча спочатку для кожного містечка робили печатку. Розробляючи ескіз герба, у нашому краї, переважно, орієнтувалися на козацькі символи чи якісь місцеві атрибути. Цікаво, що після часів Київської Русі ніде в геральдиці не використовували тризуб, який ми бачимо як головний символ нашої країни. До речі, нині тільки дві країни світу мають тризуб у гербі. Це Україна і Барбадос. «Багато хто не усвідомлює важливості герба для населеного пункту» – Геральдика – справа відповідальна. Герби створюють за певними канонами. На жаль, сучасне суспільство цього не розуміє, – вважає Володимир Джунь, член українського геральдичного товариства, президент Волино-Подільської геральдичної колегії, який прибув на презентацію книги Миколи Малика. – Багато хто не усвідомлює важливості герба для населеного пункту – декому це здається такою собі архаїкою. Але це не так. Відколи містечко отримує свою символіку, воно ніби піднімає вітрило на човні. Наймолодший герб України народився місяць тому – було затверджено герб села Любашівка Одеської області. І повернуло свій історичний герб місто Ананьїв. – На жаль, в Україні не багато справжніх геральдистів. Говорю «справжніх», маючи на увазі людей, що розуміють закони геральдики, знаються на історії. Бо часто у нас так буває – ескіз виготовляє людина, яка взагалі «не в темі», просто вміє добре малювати. А це груба помилка! Адже геральдика – це теж свого роду точна наука, яка діє за певними законами. Натомість бачимо іноді дику суміш козацьких атрибутів, природних символів тощо. Це абсолютно неприйнятний підхід. До речі, на моє глибоке переконання, прапор України необхідно перевернути – жовтий колір має бути зверху і домінувати, – підсумував пан Володимир. Алла ШИРОКОВА
Події та коментарі Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|