|
19.07.2015 Село Солониця на Лубенщині – місце паломництва «чорних» археологів | |
 Жителі Солониці й досі розповідають легенди про 16 діжок із золотом, які сховали від поляків козаки Северина Наливайка. Пошуками місця, де козаки тримали героїчну оборону, особисто займались навіть Тарас Шевченко та Микола Костомаров, але точного місця розташування козацького табору й до тепер не знайшли.Солоницький скарб і сьогодні, наче магніт, притягує до себе «чорних» археологів з усієї України Побачити на околиці села Солониця, що на Лубенщині, людину з металошукачем – звична річ. Тут чи не в кожному дворі археолог, жартують місцеві. А от завідувач сільським клубом Іван Кириченко зібрав уже досить пристойну колекцію світлин тих артефактів, що знаходять пошуковці. Звісно, каже, найціннішого ніхто не показує. Але і з того, що вдалося сфотографувати, можна було б відкрити не краєзнавчий музей, а повноцінний музей самої Солоницької битви. Іван Кириченко мріє відкрити музей у Засульській школі та збирає для цього експонати. Знахідки, що не мають великої цінності, місцеві «археологи» віддають йому, але більшість знайдених речей вже назавжди втрачені для нащадків, скаржиться завідувач клубом. – Ходімо, я й зараз вам покажу шукачів скарбів. Вони там копають щодня. Але все, що знаходять, потрапляє в приватні колекції. Держава цим зовсім не переймається. Тут у селі ніде й таблички не знайдете про ті історичні події. А вони в історії України займають важливе місце. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гимнастика для глаз — всего 3 минуты в день для избавления от морщин! В однойменному урочищі, де зараз розташоване село Солониця, 1596 року відбулася трагічна для України битва між козаками та військами Речі Посполитої. В оточеному поляками козацькому таборі перебувало 10 тисяч осіб. З них більше 4 тисяч членів козацьких родин – жінки, діти, поранені, та 6 тисяч власне козаків. 5 червня 1596 року розпочався обстріл козацьких укріплень з важких гармат. Поляки готувалися розпочати генеральний штурм табору, але в ніч на 7 червня Северина Наливайка та інших старшин по-зрадницьки видали полякам реєстрові козаки, сподіваючись на милість від останніх. Під час перемовин шляхетське військо підступно напало на повстанців та нещадно вирізало декілька тисяч людей. Лише 1500 козаків змогли вирватись із оточення та відійшли до Запоріжжя. Історики вважають, що Солоницька трагедія стала точкою відліку кінця панування поляків в Україні Скарб Наливайка і його останній бій – не єдине, чим славиться Солониця. – Назви річки, а потім і села – «Солониця», походять від місцевих солонцевих ґрунтів. Землі по річках Сулі, Удаю, Солониці згадуються у польських джерелах ще у 70-х роках XVI століття, – розповідає секретар Засульської сільської ради Ольга Киба. А вода у річці дійсно мала солоний присмак, додає Іван Кириченко. – Під час війни, коли повсюди було скрутно із сіллю, у нашій місцевості там, де висихала вода після річкових розливів, залишалися калюжі з ропою. Люди брали її і використовували для приготування їжі. У нас тут навіть риба мала особливі смакові якості. Років 50 тому геологи виявили у нас великі поклади солі. Звісно, її всю вже вимили. Мало хто знає, але багато хто чув тамтешній аматорський народний фольклорний вокальний ансамбль, колишній хорланку. Колектив навіть назви не має, але був відомим на увесь колишній Радянський Союз: – Усі вважають, що пісні у мультфільмі «Жив був пес» виконує «Древо» з Крячківки. Але ота пісня «Та косив батько» – це пісня, яку виконав для мультфільму наш колектив. Ви візьміть та послухайте оті пісні з мультика: наскільки явно там різняться голоси виконавиць, – переконує Іван Кириченко. У солоницькому фольклорному колективі сьогодні 10 учасниць. Найстаршій, Софії Ягідці – 85 літ, вона єдина з першого складу, наймолодшій –72 роки. На відміну від «Древа», однолітком якого є солоницький колектив, ці бабусі не бували за кордоном і про них мало хто чув навіть на Полтавщині. Однак, цінність цього колективу не менша від знаменитого крячківського ансамблю. – Це чиста автентика. Якщо нам вдається вивезти колектив на якийсь фестиваль, вони беруть головні призи. Минулого року стали переможцем Всеукраїнського фольклорного фестивалю в Ірпені. Хоча поїздки – це рідкість і розкіш. Нам навіть складно вибити на свята автобус, щоб повезти колектив у сусіднє село, – зітхає завклубом. Іван Кириченко народився і виріс у Солониці, пригадує ті часи, коли село співало. Розповідає, що колись на кожному кутку збиралися дівчата, а хлопці, виходячи з дому, прислухалися, де краще співають – туди і йшли гуляти. – Дожилися ми до того, що у нас тепер все закривають та укрупнюють. Закрили школу, хотіли закрити бібліотеку й клуб, але громада не дозволила. Бібліотека працює постійно, у нас тут є такі читачі, що без телевізорів живуть, а без книжки прожити не можуть. Двоповерхову школу в селі закрили у 2009 році, учнів перевели до Засульської гімназії. – Дітей на навчання підвозить автобус. Села поруч – з цим ніяких проблем немає. Просто економічно невиправдано мати два величезних приміщення під навчальні заклади. А в тому приміщенні у Солониці вже готують до відкриття районний територіальний центр. Будуть надавати населенню різноманітні соціальні послуги. А також працюватиме районний архів, – розповіла секретар Засульської сільської ради Ольга Киба. Працює і фельдшерсько-акушерський пункт, який діє тут з 1957 року. Із персоналу в закладі – завіду юча ФАПом, медсестра та санітарка. Обслуговують в основному пенсіонерів та новонароджених. – У нас на обліку 126 дітей, 250 пенсіонерів. Зі «швидкою» проблем немає, якщо викликають, то їде з Лубен хвилин 10, місцеві не скаржаться. Крім того, в сусідньому селі працює Засульська амбулаторія, – говорить завідуюча ФАПом Тетяна Кісільова. Робота є і в Солониці, і у Засуллі. Також люди їздять на роботу в Лубни. На транспортне сполучення не скаржаться, маршрутки ходять зранку до вечора через кожні 30 хвилин.  Василь Барка (Василь Костянтинович Очерет, 16 липня 1908 —11 квітня 2003)— український письменник і перекладач, автор першого у світовій літературі професійного прозового твору, присвяченого Голодомору 1932–1933 років «Жовтий князь»Цікавий факт: У 1991 році твір Василя Барки включений до програми з української літератури у середніх школах. Проте після приходу до влади Віктора Януковича, Міністерство освіти наполягло на заміні цього твору іншим, який би не стосувався проблематики геноциду українців 1932–1933 рр. Дмитро Табачник демагогічно посилався на низьку літературну якість твору Барки. На Кубані, Ростовщині та Вороніжчині влада путінської Росії досі вважає твір «сепаратистським», «екстремістським», «націоналістичним». Хутір Солоницю було засновано на початку XVIII ст. Село розташоване за 5 км від Лубен. Тут 926 жителів, з них 127 дітей, 288 пенсіонерів та 514 осіб працездатного віку. Видатні постаті, що народились у Солониці: Євген Адамцевич (19 грудня 1903 (1 січня 1904) — 19 листопада 1972) – сліпий бандурист, віртуозний виконавець українських народних історичних пісень, за офіційними даними автор «Запорозького маршу» Цікавий факт: Сам бандурист за життя наголошував, що не є автором «Запорозького маршу», а що його створив учитель його учителя. Валентин Нагнибіда (27 лютого 1928 — 30 травня 1985) — український різьбяр по дереву, заслужений майстер народної творчості УРСР. Залишив багату мистецьку спадщину в різних музеях України і Росії. Серед його учнів – Микола Зацеркляний, Марія Переверзіна. Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|