Стіна існувала завжди

Але не ми відкопали сокиру війни.

Російська пропаганда послідовно творила міф, буцім українці з росіянами завше жили душа в душу, а щойно тепер кляті бандерівці нас роз'єднали і поробили ворогами. Але усе це, мовляв, тимчасове явище і не за горами той час, коли ми знову возз'єднаємося в один великий "русскій" народ.

Принаймні на такі твердження можна натрапити у російських підручниках та у висловлюваннях російських політиків і церковних діячів, які вважають, що незважаючи ні на що, ми будемо дружити. Про дружні стосунки говорять навіть Лавров із Путіним.

Це так, як якби вовк відкусив вівці одну ногу, а потім поцікавився, чи вона не образилася. А коли вівця, шкутильгаючи на своїх трьох ногах, вирішила заховатися від вовка за високим парканом, вовк обурився: "Стена на границе может навредить нашим дружественным отношениям".

Днями князь Дмітрій Шаховской разом з іншими представниками "голубої крові" на еміграції заявив свою підтримку Путіну, а при цьому додав: "Это не означает, что Украина – это Россия. Но это означает, что Украина воспринимается как часть России. Воспринимается как что-то единое с Россией".

На цій підставі, мовляв, можна зрозуміти повернення Криму в лоно Росії. Але якби такою логікою керувалися й інші країни Європи, то Швеція могла б захопити Норвегію і Фінляндію, які теж колись були її частиною, а Угорщина – Словаччину й частину Сербії, Румунії та Хорватії.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наряд на новорічну ніч: у чому зустрічати новий рік Кози - 2015

Однак твердження про якусь міфічну історичну дружбу в давнину цілковито безпідставні, бо ворогування росіян і українців має уже свої давні й незаперечні традиції: "К сожалению, я должен заключить описание о нравственности малороссиян неприятной чертой, я должен, наконец, сказать о ненависти их к Великороссиянам… Ибо часто услышишь их говорящих: Добрый человек, да москаль", – писав А. Левшин в журналі "Украинский вестник" у 1816 р. І додавав, що в Україні матері лякають дітей словом "москаль".

У 1812 р. російський публіцист П. Чуйкевич фіксував: "Народ не любит россиян, от коих различествует наречием, обычаями и нравами. Имя Москаль служит у них посмейным".

І це через сто років після Полтавської битви, коли русифікація пішла повним ходом. ХІХ сторіччя минуло теж під прапорами русифікації і вичавлення будь-якого українського національного духу. А однак і в 1880 р. Іван Сбітнєв нарікає у журналі "Вестник Европы" на українців: "Туземцы (характерно, що не "братья", а таки туземці, – Ю. В.) насмешливы и не любят ни москалей, ни задесенцев, или, как по их названию, литвинов. Увидя проезжих, оставляют работу, затягивают на счет их ругательные и сатирические песни, сопровождаемые громким смехом и продолжительными отголосками".

Народне ставлення до росіян відображають приказки. Уже понад сто років тому простолюд бачив і розумів те, що й зараз актуальне. Росія, чванячись своєю імперськістю і, наче спрут, вхопившись за колишні свої колонії, геть занедбала свої рідні землі, де панує нужда, бездоріжжя, а щодалі на Схід – тотальне вилюднення.

"Москаль ликом чваниться й кожному під ніс з ним пхається, – каже народ. – Москва на злиднях збудована, та й злиднями годована. Москаль ликом в'язаний, у ликах ходить, та й всіх у ликах веде".

А цю приказку хоч зараз до Путіна приставляй: "Москаль тоді правду скаже, як чорт молиться стане".

Треба сказати, що вираз "москаль" для українців, білорусів та поляків ніколи не був образливим, бо ці народи у своїй генетичній пам'яті зберегли першоназву Росії – Московія. Європа поволі й зі скрипом, після безлічі нагадувань російських царів прийняла нову назву Московії або ж Тартарії. А от сусідні народи – ні.

Щойно в совєтську епоху цензура почала тотальний наступ на термін "москаль", і в кожному виданні "Кобзаря" справно зазначала, що "москаль" – це "царський солдат". І дарма, що вираз "піде в свою Московщину" тоді втрачає свою логіку.

І це при тому, що у виданнях творів В. Леніна вираз "москаль" у значенні "великорос" зустрічаємо не раз і цілком вільно: "москалі, шовіністи, великоруси хочуть задушити фінів", "москалі, великороси, які завжди поляків давили, хочуть внести в Польщу свій великоруський шовінізм, прикритий назвою комунізму".

Євген Гребінка, перекладаючи поему Пушкіна "Полтава", замість слова русский" вживає слово "москаль": "Возиться годі з москалями, Украйні царством буть пора". А рядок "Казак на север держит путь" Гребінка перекладає так: "Козак в Московщину летить".

Фантазії про українців поширювалися й раніше

Про те, що страшні укропи їдять російських "младєнцев" і відстрілюють снігурів, уже усі чули. Але фантазії про українців поширювалися й раніше. Борис Грінченко у 1899 р. писав драматургу і режисеру Маркові Кропивницькому: "Чи знаєте ви, що декотрі корінні кацапи нас мають ніби за калмиків чи киргизів? Мене спитав один купець: "Скажите, пожалуйста, хохлы, они православные?" А одна курсистка, кровна москвичка, на питання моєї жінки "почему вы не хотите смотреть малороссов?" (тут йшлося про український театр, – Ю. В.) відповіла: "Да ведь это же цыгане".

Такі небилиці вигадували люди неосвічені, або як ми зараз кажемо - "вата". Освічені ж росіяни були свято переконані, що українці їхні брати, але навіть Бєлінський, рецензуючи "Наські українські казки" Осипа Бодянського, зізнавався: "Сочинение отличается самым чистым малороссийским языком, который совершенно недоступен для нас, москалей".

Водорозділ між обома народами останнім часом суттєво розширився, роз'єднавши не тільки українців із росіянами, а навіть українських росіян з російськими громадянами. Останній факт сильно вдарив по імперських амбіціях. Вата ніяк не може для себе усвідомити і пояснити: яким чином так могло статися? І чому росіяни в Латвії та Естонії так виразно демонструють свій російський націоналізм, а в Україні злилися в одно з бандерівцями? Ба більше: йдуть на фронт, щоб убивати російського однокровного агресора!

Щойно зараз, після Майдану і усіх подій, що з ним пов'язані, росіяни починають усвідомлювати й писати про те, що "укры всегда нас, русских, ненавидели и считают нас источником всех своих бед. А во все эти сказки про "братские народы" верили только мы, русские. Украинцы же свято верили и верят только в то, что русские (москали) – это люди второго сорта, угнетатели, сволочи и гады".

Заперечити тут нема чим. Але не ми відкопали сокиру війни.

• Гребінківська ЗОШ №4: Вклонімося героям до землі
• Гребінківська школа №1: До 25-річчя Збройних сил України
• На окупований Донбас входять російські війська - соцмережі
• Вибухонебезпечна ситуація прямо перед обличчям Путіна
• Подарунок вдячності від Гребінківської гімназії (ФОТО)