|
03.10.2013 Тарас Кутовий: «В освіті та науці ми маємо великий нерозкритий потенціал» | |
Тарас Кутовий: «В освіті та науці ми маємо великий нерозкритий потенціал» Після підписання угоди про асоціацію з Євросоюзом в українській освіті поступово розпочнуться позитивні зрушення. Якість навчального процесу наблизиться до світових стандартів, а отже, випускники матимуть більше можливостей для професійної реалізації, переконаний народний депутат України Тарас Кутовий, з яким з нагоди Дня працівників освіти ми поспілкувалися про перспективи освітньої галузі – Тарасе Вікторовичу, які проблеми сучасної освіти Ви можете виокремити насамперед? – Передусім треба визнати, що за роки незалежності ми так і не змогли вибудувати якісну освітню систему. Причина цьому – недофінансування, корупція, низькі зарплати педагогів та науковців. Існуюча матеріально-технічна база морально застаріла та зношена, а вітчизняна наука нині розвивається радше всупереч обставинам і за відсутності належної підтримки. На неї Україна витрачає менш ніж піввідсотка внутрішнього валового продукту, і цей показник – на рівні слаборозвинених країн. Я вважаю неприпустимими нинішні наміри влади зробити можливим вступ до вищої школи без ЗНО, адже таке оцінювання стало для талановитих дітей чи не єдиним можливим шляхом потрапити на навчання до передових вишів країни завдяки власним знанням. Якщо роль тестування послабиться, на вступних іспитах знову пануватиме корупція, а цього не можна допускати в жодному разі. – Чи можливо виправити ситуацію, і що для цього треба зробити першочергово? – Немає нічого безнадійного. В освіті та науці ми маємо великий нерозкритий потенціал, українські фахівці готові повертатися з-за кордону і працювати тут, але винятково за умови, що вдома їм будуть створені гідні умови для роботи. Що стосується освіти, по-перше, нелогічно відмовлятися від впроваджень, які виявилися ефективними, як-то ЗНО чи 12-бальна система оцінювання. Ми вже пережили період адаптації до них, тому повернення до минулих стандартів знову буде травматичним як для вчителів, так і для учнів. Друге – базова освіта повинна бути доступною. Це стосується середньої та професійно-технічної ланки. Необхідно щонайменше у чотири рази збільшити фінансування науки, щоб підняти її рівень і конкурентоздатність. Треба визнати, ми сильно відстаємо від процесів, які відбуваються у світі. Асоціація з Європою вже найближчим часом дасть можливість для професійної реалізації молоді за кордоном, буде спрощено доступ до вищої освіти у Європі. Я думаю, що це стане стимулом для вітчизняних вишів дбати про якість освітніх послуг, а отже, боротися за студентів із передовими навчальними закладами світу. – Тепер давайте про приємне. Кого Ви в першу чергу вітатимете в День учителя? – Для моєї родини це особливе свято. Мої батьки – викладачі. Тато викладав математику в університеті, мама – в школі. Батьки присвятили цьому все своє життя. Нас у родині було багато, а платня вчителя – невелика, тому їм довелося тяжко й багато працювати, щоб підняти дітей на ноги. Мій тато влітку замість відпустки змушений був їздити на заробітки на будівництво до Якутії, мама брала додаткове навантаження і ще встигала приділяти увагу кожному з нас. Та хоч як нелегко часом доводилося, батьки залишилися вірними своєму покликанню все життя, не проміняли його на інший, можливо, прибутковіший, вид діяльності. Праця вчителя дуже важка, вона забирає багато душевних сил, але й дарує радість. Найголовніше, мабуть, те, що учні (навіть колишні) завжди пам’ятають своїх учителів. – Хто з педагогів у школі запам’ятався Вам найбільше? – На кожному етапі мого життя був учитель, який енергетично підтримував мій дух. А останні три роки школи я навчався в Київському фізико-математичному ліцеї №145, де кожен учитель був одним із кращих у своїй галузі. І ці три роки стали періодом мого дуже інтенсивного особистісного розвитку. Утім, досі дуже добре пам’ятаю свого першого вчителя математики – візуально, ніби вчора востаннє бачив. У нього була непроста доля, близько року він навіть жив у школі, мешкав у піонерській кімнаті, бо йому не було де жити, потім одружився й оселився в занедбаній хаті в селі. Знаю, що він помер. Але досі не знаю, де похований. Намагався знайти – не вийшло. Однак часто ця історія спливає в пам’яті. Я хочу довести справу до кінця і знайти, де його поховано. – Які вчительські якості найбільше цінуєте? – Усі мої вчителі були непоганими предметниками. Однак учителі, яких я найбільше згадую і ціную, – це ті, які вкладали в учня щось більше, ніж науку. Були філософськими наставниками. Оце я ціную. Назавжди запам’яталась історія, яку мені розповів той мій перший учитель математики, – про його пса. Коли вони мешкали в селі, в учителя був собака. Та коли пес відчув, що вмирає, він пішов з двору, щоб померти в полі. Ніби ні про що історія, та все ж: собаки такі, що навіть коли вмирають, не змушують тебе страждати після їхньої смерті. Це історія не про пса, а про надзвичайну відданість. Такі-от речі філософського плану западають у пам’ять. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Гребінці відзначили День людей похилого віку І ще одна річ. Хоча прийнято вважати, що вчительський вплив найбільший у середній школі чи в інституті, я скажу, що це не так. І коли я здобував бізнес-освіту в Міжнародному інституті менеджменту в Києві, переконався, що на кожному етапі становлення особистості, незалежно від твого віку та рівня розвитку, може бути наставник, від якого почуєш щось незабутнє. Адже багато інформації сприймаєш уже з позиції набутого тобою особистого досвіду. Спогадів про школу залишилося дуже багато. У ліцеї в мене була класний керівник Світлана Василівна Чередніченко, вона вже не працює, на пенсії. Це людина, яка по-справжньому сформувала мою мову. Я ж зростав у російськомовному Києві – в україномовній сім’ї, та все ж у родині математиків, а не філологів. Хоча мої батьки і цікавилися поезією, багато читали… Світлана Василівна чимало в нас вклала, вона була така собі «класна мама», за кожного окремо переживала, вболівала… Я з нею досі підтримую гарні стосунки. – Чого б Ви побажали освітянам у їхнє професійне свято? – Щиро бажаю, щоб їхні учні та вихованці прославили нашу державу, щоб навчальні заклади випускали висококваліфікованих фахівців і талановитих людей, яким небайдужа доля України. І щоб усі учні частіше згадували своїх учителів. Наші вчителі, як другі батьки, пам’ятають усіх, кого навчали за довгий педагогічний вік, цікавляться нашим життям, радіють успіхам і щиро вболівають, якщо в нас щось не виходить. Вони готові, як і колись, вислухати, підтримати і допомогти – хоча б порадою. Я думаю, у кожного в житті був учитель, який допоміг нам стати такими, якими ми є. Тому з нагоди свята бажаю дорогим освітянам міцного здоров’я, душевного спокою, довгих років життя і радості від кожного дня. Спілкувалися Олена ЗАДОРОЖНА, Інна СТАЛЬЧУК
Події та коментарі Схожі матеріали: | |
|
| Всього коментарів: 0 | |
|
СВІЖІ ПУБЛІКАЦІЇ
|
|
|