Чабан Микола Павлович
Микола Павлович Чабан
нар. 2 квітня 1950 року
Микола Павлович Чабан народився 2 квітня 1950 року в м. Гребінка, Полтавської області. У1968 р. був призваний до Збройних Сил.
Пройшов шлях від рядового до полковника. Служив у Туркестанському, Середньо-Азіатському, Прикарпатському, Московському, Київському військових округах та в Групі радянських військ в Німеччині.
З відзнаками закінчив Львівське військово-політичне училище І (1974р.) та Гуманітарну академію Збройних Сил СНД (1992 р.).
3 жовтня 1985 р. до серпня 1987 р. перебував у складі Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані на посаді заступника начальника політичного відділу з роботи з місцевим населенням 70- ї окремої гвардійської мотострілецької бригади Кандагарського гарнізону.
У 1992 р. звільнився в запас. До 1996 р. працював уповноваженим представником Державного комітету України у справах і ветеранів в Івано-Франківській області. Зараз очолює Івано-Франківське обласне відділення Українського фонду соціальних гарантій військовослужбовців та ветеранів Збройних Сил.
Нагороджений орденами Червоної Зірки, «За заслуги» III ст., Богдана . Хмельницького II ст., ІІІ ст., Бойового братства, «За хоробрість» і Зірки II та III ст. (ДРА) та багатьма медалями.
«Кандагар» - перша книжка нашого земляка Миколи Павловича Чабана - офіцера, учасника бойових дій у Афганістані. У збірку ' ввійшли вірші українською та російською мовами.) Значна частина | поезій вже стала піснями, і їх радо виконують бойові побратими з ансамблю «Команда «Афган». Безперечно, не всі поезії бездоганні версифікаційно, але кожна з них - щира, відверта, справжня.
ЛИСТ ДО МАТЕРІ
Матусю ти моя рідненька,
Я вже далеко від оселі,
В чужій країні, за Салангом¹
Де гори, спека і пустелі.
Де небо синє, без хмаринки,
Де сонечко жарке й пекуче,
Де не почуєш співу птахів,
Де все сприймається болюче.
Я так далеко... Я не з вами...
Потрапив я за кляту річку! ²
А ти сумуєш вечорами,
Не засинаєш кожну нічку.
Щоб повернувся я додому,
Ти Бога молиш щохвилини.
Я повернуся й ще побачу
Зелені наші полонини!
Я обійму вас й сам заплачу,
Поомовлю тихо: "Я з тобою,
І вже ніхто нас не розлучить Несправедливою війною".
БОГ ДОПОМІГ НАМ! ТА МОЛИТВА,
ЯКА ЗЛІТАЛА З УСТ ТВОІХ,
МЕНЕ ОБЕРІГАЛА В БИТВАХ,
МЕНЕ ЗОСТАВИЛА В ЖИВИХ!
Кандагар, 1987р.
¹ Саланг - гірський памірський хребет.
² За кляту річку - за ріку Амудар'ю, що розмежовувала колишній СРСР з Афганістаном.
* * * * * * * * * * ПАМ'ЯТЬДвадцять років... Багато чи мало? Кожна сім'я веде власний свій лік З тої пори, коли перші "двохсоті"¹ З півдня летіли, долаючи крик Рідної мами, що сина чекала... З війська, додому, в сім'ю, до батьків. Але чому ж тії чорнії хмари Небо закрили? Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ, Котрий і зараз у нашому серці Болем Щемить?... І сльози гіркі Не висихають... Згадаймо ті дні!... Івано-Франківськ$ 2009р.
¹ Двохсоті - тіла загиблих воїнів, які потім доставлялися на Батьківщину. |
| АФГАНІСТАН Афганістан... Ти в наших думках, я»: птиця в польоті. Ти в наших серцях, притихлих в скорботі. Пролита там кров. Даремно. Безвинно. А час так летить - стрілою, невпинно. Афганістан... Там дика краса, що сприймалась,як диво, Там небо нависле, аж душі давило Зірками близькими. Пустелі і спека Й постійна підступна страшна небезпека! Афганістан... Згадаймо ті дні, коли в бій ми вступали, Здавалося нам, що (то скелі стріляли. Душмани ховались іза ними, в чалмах, Хоча знали ми всі н не спасе їх Аллах! Афганістан... Згадаймо бої. Згадаймо загиблих Шануймо батьків постарілих, пониклих В журбі за синочком, що смерть там знайшов. Геройськи загинув! У вічність пішов... Івано-Франківськ 2003 р.
* * * * * * * * * *
КОМБАТ
Коли суворий, коли злий...
Коли веселий, аж надмірно...
Як він мінявся, коли йшов на операцію... Ймовірно, він серцем відчував межу
Поміж життям і смертю.. .
Неймовірно, як швидко рішення приймав, Щоб всі залишились живими...
Скільком життя він врятував,
Щоб повернулись до родини?
Про кого мова йде?
Згадаймо, брат!
Це батько твій!
Це твій - КОМБАТ!
Івано-Франківськ, 1988р.
|
|
