Сліпак Максим Петрович
Сліпак Максим Петрович
нар. 18 січня 1983 року
Кобзар, артист капели, викладач,
член спілки кобзарів України |
Сліпак Максим Петрович - кобзар, артист капели бандуристів, член спілки кобзарів України, лауреат всеукраїнських та міжнародних конкурсів та фестивалів кобзарського мистецтва
Сліпак Максим Петрович народився в м. Гребінка 18 січня 1983 року.
Вихованець середньої школи №4 та Гребінківської музичної школи. Саме тут, у музичній шкалі, він вперше взяв у руки скрипку, вперше, ще хлоп'ям, зрозумів, що оволодіти нею можна тільки через велику працю, вперше закохався у світ нот.І не зрадив йому.
Навчався в Стрітівській вищій педагогічній школі кобзарського мистецтва. 2002-2007 рр. навчався в Київському національному унівеситеті культури та мистецтва, на факультеті музичного мистецтва на кафедрі кобзарського мистецтва. 2007-2009 рр. працював та навчався в міжнародній академії козацтва ім. Святослава Хороброго, по спеціальності викладач кобзарського мистецтва.
З 2009 року - артист Київського академічного національного театру оперети.
З 2010 року - артист ансамблю пісні і танцю МВС України.
Член спілки кобзарів України, активний учасник всеукраїнських організацій: «Доля», «Спілка української молоді», «Молода просвіта».
Лейтенант-хорунжий всеукраїнської організації «Всеукраїнське козацьке військо».
Нагороди:
Лауреат всеукраїнських конкурсів і фестивалів кобзарського мистецтва.
Музика і козацька пісня, дзвін прадавньої бандури - і мелодія поетичного
слова - вони завжди поруч, вони взасмопереплітаються і
взаємозбагачуються. Ось чому в його поезіях так багато від народних
традицій. від народної думи і пісні.
Це і поетичні образи, і художні засоби - метафори, епітети, порівняння:
Плачуть верби у сні понад ставам.
Вдалині десь дзвенять соловї
Тихо хлюпає човен присталом
-Так привітно, так любо мені.
Тут все образно і зримо - і верби, що ніби прийшли з пісень Марусі Чурай, і човен, що хлюпочеться на ставу під ними, і казкова краса весняної ночі
У його віршах багато світлого смутку, але знову ж - то від далекого козацького світу, козацького побуту, який він сьогодні вивчає і намагається зрозуміти:
Чому цей день лише мені дістався?
Здається, смуток доганя мене,
Немов на світі я один зостався
-Лиш тільки вітер поруч промайне.
Автора хвилює доля людини, її духовність, краса і багатство внутрішнього світу, мрії, настрої і сподівання
Сьогодні смутку я не відчуваю
-Лиш радість і приплив надій.
В кохання полум ї згораю.
Живу в чарівності твоїй.
Його поезія не заїишас читачів байдужими.
Вірші Максама Сліпака
ІДЕ ВЕСНА
Горить згорас серпе в полум і кохання,
І вже не спить душа в казкових снах земних
Іде весна й народжус бажання
-До сония доторкнутися крильми.
В душі - безмежних мрій хорали
І вічний поклик до добра і лій
В коханні знов розв'юнюються хмари.
Знов сходить сонце віри і надій.
Вже тут вона!
І владно стука в двері.
Гука: впусти, стрічай - вітай!
Своїй душі в п'янкім натхненні
Велику радість подаруй - віддай.
* * * * * * * * * *
Сьогодні смутку я не відчуваю
-Лиш радість і приплив надій.
В кохання полум ї згораю.
Живу в чарівності твоїй.
Голублю вітром твої коси,
Рахую зорі по ночах.
А вранці п'ю холодні роси.
Чи, може, сльози на очах?
ЗУСТРІЧ
Ти наснилась мені навесні:
Ти стояла тоді край вікоиця,
Диво - коси твої золоті
Цілувало і пестило сонце.
І заглянув я якось в цю мить
У твої волошковії очі,
В них відкрилася синя блакить,
Тихий спокій, безсоннії ночі.
В них відкрились широкі поля
І матуся стара на порозі,
І я знав, що зустрінемось ми
На тривожній життєвій дорозі.
ШЕПІТ ЛИСТЯ
Про що мені шепоче жовте листя?
Про очі материнські вдалині,
Про те, як особливо сходить сонце
І як життя всміхається мені.
Про те, що навкруги пожухли трави,
Що вітер в небі в сто трембіт гуде,
Що осінь ця барвиста і неждана
-Вже дев'ятнадцята! - така чудова йде.
|
|
МЕЛОДІЯ МОЄЇ ЗЕМЛІ
Хилить вітер жита понад шляхом,
Зелен - гай не засмутить очей,
Бо привітно блищать крізь тумани
Ясні зорі весняних ночей.
Плачуть верби у сні понад ставом,
Вдалині десь дзвенять солов'ї,
Тихо хлюпає човен присталом,
Так привітно, так любо мені.
Я іду і милуюсь гаями,
Пахнуть трави бентежні в імлі.
І співає бандура з полями
На моїй українській землі.
БАРВИ ОСЕНІ
Журба осіння налягає,
Вітри голосять навкруги,
Пожовкле листя опадає,
І з ним летять мої роки.
У небі синім - ні хмаринки,
Сосновий ліс шумить - гуде,
Летять щасливих днів хвилинки,
Вже не зустрінеш їх ніде.
Солодка осінь, терпкі трави,
В душі ж - весняний водограй,
І я пишу листа коханій
І не кажу святе: "Прощай!"
ДОЛЯ
З козацького фольклору
Чому мені дісталася ця доля,
Дісталися ці мрії без надій,
Дістався сум засніженого поля
І смуток, що в душі моїй?
Чому мені дісталося це тіло,
Лише мені дісталось це буття,
Життя, яке у осінь відлетіло?
Чому це я?
Чому це я?
Чому цей день лише мені дістався?
Здається, смуток догана мене,
Немов на світі я один зостався
-Лиш тільки вітер поруч промайне.
Я лиш пташина, що чекас волі,
Я лиш ромашка - не позаздриш їй!
Чому мені дісталася ця доля,
Дісталися ці мрії без надій?
ЗОРЯНА
Зійшла зоря, зоря жадана,
Пустила в душу шем п'янкий.
Щоб снилась дівчина - зоряна
І теплий подих весняний.
Ой, зірко, зірочко кохана,
Яскрава, милая зоря
-Ні, не зоря ти, ти - Зоряна,
І лиш тебе кохаю я. |
|
