ПІСНЯ ПРО ГРЕБІНКУСлова і музика Бориса Сумцова
В краю, де квітує Полтавська земля
І Оржиця стрічкою в'ється,
Є місто, що носить поета ім'я.
І здавна Гребінкою зветься.
Приспів:
Гребінка, Гребінка, в степу, мов перлинка,
Мов квітка розквітла сповна чарівна!
Ти рідною стала усім нам, Гребінка!
У цілому світі така лиш одна!
Тут люди достойні і гідні взірця:
Ідуть і на труд, і на подвиг!
Для друзів готові віддати серця,
За щастя — останній свій подих!
Приспів.
Летять звідси потяги в дальні краї,
До Києва мчать електрички!..
Колеса виспівують ритми свої
На струнах сталевої стрічки!
Приспів.
З роками прекраснішим місто стає:
Ростуть всюди новобудови!..
Стрічає Гребінка сторіччя своє
У праці, в ошатній обнові!
Приспів.
ЛІРИЧНЕМереживом стежинок і доріг
Життя проводить нашу долю,
То встелеться веселкою до ніг,
То пада згустком горя й болю.
І як важливо вистоять в житті,
І бути до кінця самим собою:
Не похитнутись, не зійти з путі,
Не зрадити себе на полі бою.
МОЇЙ ЦАРІВНІЯ все осилю, все знесу,
Лиш би я знав, що ти зі мною!
Я принесу тобі весну
І уквітчаю світ красою!
Зберу усі земні вітри,
Мов діаманти -- перли, роси,
Далекі зоряні світи
Вплету промінням тобі в коси!
Весь світ казкової краси
І дивовижний, і чарівний,
І квіти, і пісні весни
Лише тобі -- моїй царівні!
НЕНЕВ шумі дібров і гаїв
Чую я голос твій, нене!
Ніби з дитинства, із снів
Ти посміхнулась до мене!
.Ніби йдемо ми селом,
Радістю світяться очі
І за святковим столом
Ми сидимо до півночі...
Мамо, голубко моя,
Горлице ти моя мила!
Он голова вже твоя
Стала уся чомусь біла!
Дай мені руку свою
Я хоч зігрію в долонях!
Дай поцілую твою
Паморозь срібну на скронях!
Свого частинку тепла
Я поверну тобі, нене...
Скільки ти нам віддала,
Скільки зробила для мене!
КОХАНІЙЛебедині весни,сонячні дороги,
Мов хмарини, линуть зоряні літа...
Та живуть із нами радості й тривоги,
Не вмирає в серці юність золота!
Я тобі, кохана, подарую квітів,
Вечорові зорі, зорі-дивоцвіт!
Принесу в дарунок перли самоцвітів,
В сонячній веселці росянистий світ!
Хай квітує завжди мрія полум'яна,
Радістю ми поруч все життя, кохана,
Пронесем кохання наше до кінця!
Хай минають роки, линуть в далі сині
Не старіють з нами наші почуття!
Те, що найдорожче в серці у людини... Пронесем, мов пісню, через все життя!
* * * * * * * * * *
А ти стоїш все коло хати
Й милуєшся на ту красу!..
Верхівки темних яворів
Вже спалахнули від проміння,
Майнула темінь із дворів,
Сховалась десь аж під коріння!
Над Оржицею встав туман,
Клубоче диво-табунами,
Мов пишнобілий той султан,
Пливе барвистими лугами!
Воркоче горлиця в саду;
Над ставом хори солов'їні
Звучать так ніжно, до ладу,
Як тільки в нас на Україні,
Що, мов та квітка, на виду!
ВМИРАЄ ЛІТОСтоять замріяні діброви і гаї,
Мов золото-багрець, осінні шати...
А в небі тужно знов курличуть журавлі Збираються у вирій відлітати!
Засіє сива осінь пасмами дощів
І ранить душу сумом нестерпимо!..
Вмирає буйне літо , в криках журавлів
І в нас у серці щось вмира незримо...
Знесе листочки з віт осінній вітровій,
Закрутить в смерчі, знищить всю окрасу...
Все перетвориться у прах і перегній,
Щоб потім знову, весняного часу
Ще яскравіш буяти у красі новій
Такий закон матерії і часу!
|
|
ОТЧИЙ КРАЙКолиско моя, рідний
Отчий мій краю!
Сьогодні про тебе я пісню співаю!..
Про доли і гори, сади солов'їні,
Безмежні простори і обрії сині!..
Я бігав босоні^ в казковім цім краї,
Ганяв пасти коні в зелені розмаї!
В лісах на осонні збирав полуниці,
Ловив у долоні яскраві зірниці.
Брів лугом в тумани, в духмяні покоси,
У сині лимани, у літнії грози!..
Спивав роси чисті з колосся пшениці,
І зорі іскристі черпав із криниці!..
Немов у хустині, в барвистій веселці
Весна солов'їна буяє у серці!
І місячні ночі, і радість чекання,
1 зіроньки-очі, і перше кохання!..
Хрещата стежина до білої хати,
Струнка тополина...
І батько, і мати...
Від рідної хати, старого порогу
Ішов світ шукати, щасливу дорогу!..
Хай б'ють копитами баскі диво-коні,
Вдаль мчаться роками, сріблять пилом скроні:
До Отчого дому вертаю з дороги,
Вгамовую втому, неспокій тривоги!..
Усе тут буялось, усе тут іскрилось
У серці моєму навіки відбилось!..
ОСІНЬМилуюся я осінню,
Веселковими барвами.
Як даль гаптує з просинню
Природа диво-фарбами!
Дерева короновані
Горять, мов тихі промені!
Діброву в сумнім гомоні
Ласкають ніжно промені!
Іду я полем скошеним,
Встає туман над річкою,
Що в'ється лугом росяним,
Заплетеною стрічкою!
Милуюся я осінню,
Веселковими барвами,
І журавлями з піснею,
Що линуть десь під хмарами!
Все життя — для людей!
В житті кожна людина
Обирає свій шлях...
Битий шлях чи стежина
Слід лишає в серцях!
Як пройти всю дорогу
І не схибить в путі?
Щастя, Радість, Тривогу
Все пізнати в житті!
Як не втратити вірність
Ідеалам життя,
Зберегти честь і гідність
Й чистоту почуття?..
А можливо, не варто
Мріять, вірить, дерзать?
І боротися марно:
Все одно помирать!
Жити тихо, покірно
У міщанськім багні
І проводить спокійно
В марнотратстві всі дні?..
Ні! Не зможу я скніти
В затхлім світі примар!
Я за те, щоб горіти,
Щоб у серці був жар!
Щоб навколо у герці
Вирувало життя!
Розплавлялись у серці
Всі людські почуття!
Як хотів би я Сонце
Взять в обійми долонь,
Запалити у серці
Прометеїв вогонь!
Щоб горіть — не згорати
У горнилі ідей,
І, як Данко, віддати
Все життя для людей!
ЗУСТРІЧ РАНКУЯк хороше в моїм краю
Стрічати тихії світанки, .
Що вроду пишную свою
Скрадають в ніжнії серпанки!
Вогнем палає небокрай,
Умитий чистою росою,
І розквітає рідний край
Казково-дивною красою!!
Земля, ще теплая від сну,
Із трав і віт дерев крислатих
Спиває чистую росу,
ПОЧАТОКВід колиски снується основа
І все починається знову:
І трудність першого слова,
І музика рідної мови!
І перший крок, і перший крик,
І сонця в небі перший зблиск,
Що ніжно пестить немовля
І вже колиска —вся Земля!
Обійми розкрива навстріч:
І світлий день, і темна ніч!..
Беруть дитя в свої долоні
І ось воно навік в полоні
Красуні Матінки-Землі
У щасті, радості й теплі...
А може горе, може, біль
Його чекають звідусіль!..
Життєву чашу всі сповна
Повинні випити до дна!..
БУКЕТ КВІТІВ
У мене на столі стоїть букет
Простих осінніх ніжних квітів.
Мов вибух барв, весь сонця спектр
Злилися в цьому буйноцвітті!
Веселкова палітра: злет і спад
Тут і
холодні строгі айстри,
Й гарячих чорнобривців аромат
Вливають в душу
дивний настрій!
Як радісно і хороше мені:
Гвоздики, сальвії, космеї...
Поставила це диво на столі
Рука коханої моєї!
|
