|
|
Олександр Петрович Лисенко (16 лютого 1956, Гребінка, Полтавщина
Радянський футболіст, захисник, півзахисник, чемпіон СРСР (1983), майстер спорту СРСР (1982). Нині український футбольний тренер
Олександр Петрович Лисенко (16 лютого 1956, Гребінка, Полтавська область, Українська РСР, СРСР) - радянський футболіст, захисник, півзахисник, чемпіон СРСР (1983), майстер спорту СРСР (1982). Нині український футбольний тренер.
Кар'єра гравця
Футболом почав займатися в рідному містечку Гребінка, в місцевій ДЮСШ. Перший тренер - Станіслав Квітка. У 1972 році продовжив навчання в харківському спортінтернаті.
У 1974 році отримав запрошення в харківський "Металіст", що виступав в другій лізі і в перший же свій сезон, разом з командою став переможцем турніру, завоювавши путівку в першу лігу. Незабаром стали приходити запрошення від вищелігових команд - "Динамо" (Київ), "Шахтара", "Дніпра". Не довго думаючи, молодий футболіст написав заяви відразу в усі три клуби.
Та все ж вибір був зроблений на користь дніпропетровської команди, де грали ряд футболістів, добре знайомих Олександру. Дебют за новий клуб відбувся в 1978 році, в гостьовому матчі проти київського "Динамо" - 1: 4.
Перший сезон, для переведеного в лінію півзахисту Олександра Лисенка, у вищій лізі склався не дуже вдало. Введення до складу тренером Віктором Канівським, на місце ветеранів клубу ряд молодих, недосвідчених гравців, обернулося цілим рядом поразок, внаслідок чого команда зайняла 16 місце, опустившись в першу лігу.
Виступаючи в першоліговому турнірі, після незабитих декількома гравцями одинадцятиметрових ударів, пробивати взявся Лисенко, після чого став штатним пеналістом команди.
У 1980 році команда знову повернулася в елітний дивізіон. Олександр на той час знову став грати на звичнішій позиції крайнього захисника. Незабаром "Дніпро" очолили Володимир Ємець і Геннадій Жиздик. У команді змінилося майже все - відношення до роботи, дисципліни, із старого складу залишилися тільки Олександр Лисенко, Олег Крамаренко і Петро Кутузов.
У сезоні 1983 року, до команди прийшов і перший серйозний успіх, "Дніпро" зміг обійти свого головного конкурента - московський "Спартак" і уперше у своїй історії став чемпіоном СРСР.
Вирішальною виявилася перемога в очному протистоянні з "Спартаком", яку дніпропетровці взяли з рахунком 4 : 2, а Лисенко забивши з пенальті четвертий гол, поставив переможну крапку в цій грі.
Перемога в чемпіонаті СРСР дозволила Олександру взяти участь в матчах Кубку чемпіонів. Дебют на єврокубковій арені відбувся 19 вересня 1984 року, в матчі "Трабзонспор" - "Дніпро" 1: 0. Всього в єврокубкових турнірах провів 12 матчів (у Кубку чемпіонів - 6 матчів, 1 гол і в Кубку УЄФА - 6 ігор).
У наступних двох сезонах 1984 і 1985 років, О.Лисенко з командою двічі ставав бронзовим призером чемпіонатів СРСР. Але наслідки старих травм, все більше давали ветеранові команди, в останні роки кар'єри що грав на позиції останнього захисника, про себе знати.
У 1987 році Олександр прийняв рішення завершити свої виступи. Керівництво команди організувало прощальний матч футболістові в грі проти мінського "Динамо". Ще рік, на прохання Геннадія Жиздика погравши за дубль, Олександр Лисенко остаточно завершив кар'єру гравця.
Кар'єра тренера
У 1988 році Олександр Петрович очолив групу резерву, створену за ініціативою керівництва "Дніпра" з випускників спортивних інтернатів і шкіл.
З 1989 року працював головним тренером дублюючого складу дніпропетровського клубу, з яким в першості дублерів займав 3 місце в 1989 році, друге в 1990 році і в 1991 році став переможцем останнього турніру дублерів в СРСР.
У першому незалежному чемпіонаті України "Дніпро" очолив Микола Павлов, а Лисенком перебравшись з рядом своїх вихованців в основну команду, став асистентом головного тренера. У 1995 році Павлов, з декількома гравцями клубу, переїхав в Київ, очоливши "Динамо". Головним тренером дніпропетровського клубу був призначений Олександр Лисенко. Але провів на цій посаді всього декілька матчів, незабаром прийшло повідомлення про призначення нового головного тренера - Бернда Штанзі.
Лисенко все ж залишився в клубі, допомагаючи тренувати команду німецькому фахівцеві.
У 1996 році Олександр Петрович все ж покинув дніпропетровський клуб, прийнявши запрошення від "Кривбасу", де спочатку працював помічником А.Чередника, а після його відходу очолив команду, яка знаходилася в складному турнірному становищі. Після призначення нового тренера, команда виграла декілька матчів і в результаті змогла утриматися у вищій лізі. Але незабаром помінялося усе керівництво криворізького клубу, яке також запросило нового тренера, - Олега Тарана. О.Лисенко, зі своїм помічником Є. Яровенком збиралися покинути колектив, але новий президент клубу Поліщук запропонував залишитися ще на півроку помічником О.Тарана.
Після "Кривбасу", відгукнувся на пропозицію очолити новомосковський "Металург", що грав в другій лізі. Але цей клуб переживав не кращі часи. Від команди відмовився спонсор, припинилося всяке фінансування. Все ж допрацювавши до кінця сезону О. Лисенко залишив команду.
Повернувшись в Дніпропетровськ тренував, що виступала в другій лізі, третю команду "Дніпра", а в сезоні 2001/2002 очолював клуб "Днепр-2". У цьому ж сезоні, у кінці року "Дніпро" покинув головний тренер Микола Федоренко.
На останній матч першого кола, команду на посаді головного тренера виводив Олександр Петрович Лисенко, після чого повернувся до роботи з другою командою.
У сезоні 2003/2004 очолював нікопольський "електрометалург НЗФ".
|
|
"Проти Блохіна мені було грати легко"
Чверть століття тому дніпропетровський "Дніпро" вперше в історії став чемпіоном СРСР. Олександр Лисенко, 52 роки, був одним із основних оборонців команди.
— Футболом я почав займатися у місті Гребінка Полтавської області, — розповідає "ГПУ" Лисенко. — У 15 років грав за юнацьку збірну області. Мабуть, непогано: мене запримітили тренери харківського спортінтернату. Три роки відучився в ньому, а 1974 року опинився в "Металісті". Тоді команда грала у другій союзній лізі. Наступного сезону ми вийшли до першої, і наших футболістів стали запрошувати клуби вищого дивізіону.
На вас хто претендував?
— Окрім "Дніпра", київське "Динамо" та донецький "Шахтар". "Динамо" очолював тоді Валерій Лобановський. Іти до нього я не наважився. Боявся конкуренції — у столиці тоді грали такі майстри, як Решко, Фоменко, Трошкін, Матвієнко. Та і в "Шахтарі" захисники були кваліфіковані — Звягінцев, Яремченко, П"яних. Тому я пристав на пропозицію тодішнього тренера "Дніпра" Віктора Каневського.
Як склалася для вас перша гра за "Дніпро"?
— Невдало. Поступилися київському "Динамо" у них вдома — 1:4. Хоча до мене особливих претензій не було. Діяв на позиції правого захисника.
Які нападаючі у чемпіонаті СРСР були для вас найнезручнішими?
— Валерій Газзаєв та Володимир Гуцаєв. Різкі, вибухові форварди. А проти Олега Блохіна мені було легше — намагався будувати свою гру на випередження.
1983 року "Дніпро" оформив чемпіонство, здолавши московського "Спартака".
— Так, але більше з того сезону згадую домашній матч проти бакинського "Нефтчі". Ми вирішили свої завдання, а суперник міг вилетіти до першої ліги. Ніхто не сумнівався, що ми матч "здамо" — опоненту достатньо було нічиєї. За чотири хвилини до закінчення поєдинку за рахунку 1:0 на нашу користь, арбітр матчу Юрій Баскаков призначає пенальті у ворота "Дніпра". 1:1 — і всім начебто все ясно. Але на передостанній хвилині після подачі кутового я забиваю вирішальний гол — і ми перемагаємо — 2:1. А "Спартак"... Напередодні тієї гри всі дивилися матч "Спартака" проти "Астон Вілли". Спартаківці там таке видали (перемогли в Англії — 2:1. — "ГПУ"). Боялися команду Бєскова. Але коли вийшли на поле, побачили повний стадіон. Та й перегравання не хотіли, яке було б у разі нічиєї. Нас тоді заохотили поїздкою до Марокко, а в разі додаткового матчу вона зірвалася би. Вдалося забити четвертий м"яч із пенальті. Невирішальний, на той момент ми вигравали — 3:2.
Кут, куди вирішили бити голкіперу "Спартака" Дасаєву, визначили заздалегідь?
— Так, вирішив бити на силу. Хоча вважав, що Олег Таран має це зробити — бо вже тричі відзначився. Але хлопці сказали виконувати удар мені — штатному пенальтисту команди. Ще з 1979 року таким був. Реалізував 12 пенальті поспіль. А потім спіткнувся двічі — не забив тбілісцю Габелія та зенітівцю Бірюкову. Після цього підійшов до тренера Володимира Ємця і попросив, щоб пенальті бив Протасов.
Протасов 1985-го забив 35 м"ячів — тоді більше нього в європейських чемпіонатах відзначився тільки Марко ван Бастен. Подейкували, аби зробити Протасова найкращим бомбардиром, увесь "Дніпро" грав на нього. Це правда?
— Так. Але на ефективності це не позначалося. Більше Олегу Ємець допоміг. Якось збився у Протасова приціл. Ємець навмисне організував контрольний матч із юнацької командою "Дніпра"— 75. Ми виграли — 13:0. Протасов забив сім голів.
Того ж року "Дніпро" у чвертьфіналі Кубка чемпіонів поступився французькому "Бордо". Чого не вистачило, щоб потрапити у півфінал?
— Не розібралися з черговістю пробивання післяматчевих пенальті. Обидва поєдинки закінчилися внічию — 1:1. Першим одинадцятиметровий мав бити я, а пішов Литовченко. І невдало.
Яку зарплату отримували в "Дніпрі"?
— 250 карбованців плюс премії. Після перемоги в чемпіонаті 1983 року перший секретар обкому партії Бойко допоміг купити кольорові японські телевізори. А коли у Бордо зіграли — 1:1, виплатили по 200 франків. А французам за невдалий результат дали по 5000 франків.
1956, 16 лютого — Олександр Лисенко народився у Гребінці Полтавської області
1974 — почав грати за харківський "Металіст"
1977 — перейшов до "Дніпра"
1983 — став чемпіоном СРСР
1995 — став головним тренером "Дніпра"
2004 — головний тренер нікопольського "Електрометалурга"
Нині очолює дніпропетровський "Алан". Одружений, має дві доньки
|