В 1802 році в Росії було утворено Міністерство народної освіти, що почало свою діяльність з проголошення програми дій («предварительных правил»).

Цією програмою встановлювалося чотири типи шкіл (училищ): приходські (парафіяльні), повітові, губернські (або гімназії), університети.

Останні три типи навчальних закладім а Росії існували і раніше. Що ж стосується парафіяльних шкіл, що призначалися для сільського населення, то їх доводилося іще впроваджувати. Згідно з цією програмою кожна церковна парафія, або в крайньому випадку дві суміжні парафії, повинні мати одну спільну школу.

В поміщицьких селах заснування парафіяльних шкіл надавалося «просвещенной и благонамеренной попечительиости» самих поміщиків. Держава засобів на розгортання мережі парафіяльних шкіл не виділяла.

Через те, що певного контингенту учителів для цих шкіл не було, то Міністерству не залишалося іншого виходу, як залучити до учителювання єдинопридатний клас - духовенство, щоб священики та церковнослужителі (дячки, пономарі) самі обіймали учительські посади.

Цей план, запропонований першим Міністром освіти полтавським поміщиком графом П.В. Завадовським, був в своїй основі утопією: без будь-яких витрат з боку держави, без певного контингенту вчителів, з розрахунком на «благонамеренную попечительность» поміщиків і дармовий труд парафіяльного духовенства, він був приречений на повне фіаско. Так воно і вийшло.

Малоросійський генерал-губернатор князь Куракін в 1805 р звернувся до дворянства Полтавської та Чернігівської губерній, запропонувавши зайнятись улаштуванням цих шкіл в своїх селах.

Розрахунок на те, що в дворянстві, як культурному класі, вій зустріне співчуття і підтримку, не оправдався. Це був час кріпосного права, коли про освіту кріпаків не тільки не дбали, але і вважали її зайвою і шкідливою, що не відповідає стану кріпосних людей.

Не помічено, щоб і сам автор проекту граф П. В. Завадовський, проявив «благонамеренную попечительность» в своїх маєтностях на Полтавщині: в Теплівській (м. Теплівка, села Олексіївка та Наталівка) і Драбівській (Драбово і села Стукалівка, В.Хутір, Митлашівка, Мехедівка і багато ін.) економіях по влаштуванню початкових шкіл.

Із обох губерній, Полтавської та Чернігівської, був лише один факт відгуку на заклик генерал-губернатора кн. Куракіна. Це в Пирятинському повіті в х. Чепурківка - поміщиця Наталія Чепа.

При деяких церквах дячки за відповідну платню продовжували навчати грамоті окремих дітей селян (де навчання велось за такою ж системою, як і в дячківських школах), але в офіційних документах ці школи відображення не знайшли, хоча вони в окремих селах існували до самої революції 1917 р.

Таким чином, в першій половині 19 ст. в Малоросії, в тім числі на Пирятинщині і Лубенщині, шкіл було дуже і дуже мало, реформа тут не вдалася.