Пореформенна епоха (після 1861 р.) поклала початок дійсному заснуванню початкових сільських шкіл. Створені в результаті реформи 1861 р. сільські громади і повітові земства в багатьох випадках були ініціаторами заснування земських народних училищ, на їх кошти будувались приміщення і утримувались ці училища.
Одними з перших земські училища були відкриті в х. Сотниківка (нині с. Жовтневе) в 1873 р., в х. Салівка (нині с. Ульяновка) в 1875 р., в х. Щербаківка (нині с. Тарасівка) в 1878 р., в інших випадках ініціативу проявляла церква, відкриваючи церковно - парафіяльні училища, котрі залишались у віданні духовенства.
Так були відкриті церковно-парафіяльні училища в с. Овсюках в 1863 р. та м. Городище в 1870 р., пізніше такі ж училища були засновані в селах:
Короваї - в 1886 р.,
Рудка - в 1886 р.,
Кулажинці - в 1890 р.,
Стукалівка - в 1892 р.
Були ще в віданні духовенства так звані училища грамоти для дорослих, які давали перші навики читання, письма і лічби - у селах Іванівка (нині с. Березівка) - в 1892 р. і Григорівка - в 1893 р.
Учбово-матеріальна база земських і церковно-парафіяльних училищ була дуже бідною. В більшості училищ був комплект (50 шт.) картин зі священної історії, прописи (на великому форматі), лише в деяких училищах був глобус. Бібліотек практично не було, якщо не враховувати підручників, котрими учні забезпечувались безкоштовно, невеликої кількості книг для позакласного читання і декількох книг для вчителя.
Строк навчання в сільських училищах був 2-3 роки. Ці школи давали неповну початкову освіту, тому їх називали нижчими початковими училищами. В сільських училищах був учитель один на всі 2 чи 3 групи, які сиділи в одному класі (училище називалось однокомплектним). При наявності великої кількості учнів був іще помічник учителя, або створювався іще один комплект.
В земських і церковних училищах були законовчителі, як правило - священик місцевої церкви. В повітових центрах (м. Пирятин, Лубни) створювались повітові училища - вищі початкові, котрі давали повну початкову освіту. І тільки після закінчення вищого початкового училища можна було вступати в 1 клас середнього учбового закладу - гімназії.
Гімназії розташовувались в губернських центрах згідно з реформою народної освіти 1802 р. Строк навчання в них був 4 роки. По мірі розвитку мережі учбових закладів гімназії почали засновуватись і в повітових центрах: в м. Лубнах - в 1872 р., в м. Пирятині - 1907 р. Разом з цим гімназії із 4-класних перетворюються в 8-класні, тобто в них діти спочатку проходили курс початкової освіти, а потім - уже середньої.
Для організації, керівництва і нагляду за учбовими закладами в 1803 р. територія російської імперії була поділена на 6 учбових округ (Московська, Петербурзька, Дерптська, Казанська, Харківська і Віденська). Центрами округ були об'явлені університетські міста. (В той час в учбовій окрузі університет був єдиним вищим учбовим закладом).
Управлінський апарат учбової округи створювався на базі університету. По мірі його розвитку він відокремлювався від університету. Полтавська губернія увійшла до Харківської учбової округи. В зв'язку з відкриттям Київського університету і створенням Київської учбової округи в 1839 році учбові заклади Полтавської губернії були переведені із Харківської до тільки-но створеної Київської учбової округи.
В губерніях і повітах питаннями організації, керівництва і нагляду за учбовими закладами займались попечительські ради, котрі створювались із штатних посадових осіб гімназій та вищих початкових училищ.
В земських училищах завідуючих не було, а були попечителі (нештатні особи, що не одержували грошової нагороди за це). Попечителі вибиралися повітовими земськими зборами, як правило, з місцевих поміщиків. В окремих випадках попечителями могли вибиратись і селяни. Попечителі не займалися учбово-методичною роботою, а лише адміністративно-господарчою, слідкували за задоволенням всіх потреб училища.
Мережа сільських училищ продовжувала рости, так що уже в 1907-1910 р.р. ставились питання про запровадження загальної освіти в початкових училищах. Але були великі труднощі з будівництвом приміщень нових сільських училищ, а війна 1914 року зовсім припинила їх будівництво.
Тому це питання не вдалося розв'язати. Також були великі труднощі із підготовкою вчительських кадрів: в Полтавській губернії був лише один учительський інститут (в Полтаві), в Лубнах була учительська семінарія, як середній учбовий заклад, декілька педагогічних курсів.
Причиною неповного охвату дітей початковими училищами було також викладання нерідною мовою. Воно завжди і в усіх учбових закладах велось російською мовою, як основоположною мовою, оскільки українська не визнавалась за мову, а вважалась лише наріччям російської.
Крім того, деякі селяни вважали, що їх діти можуть обійтися без грамоти. Через це значна кількість дітей, особливо дівчаток, не була охвачена навчанням у школі.
