Після перемоги лютневої революції поряд з іншими реформами почалися перебудови і в народній освіті. Так, церковнопарафіяльні училища були виведені із відання духовенства й підпорядковані Міністерству народної освіти, пізніше вони стали такими ж нижчими початковими училищами, як і земські.

За рішенням тимчасового уряду і Української Центральної Ради (червень 1917 р.), нижчі початкові школи в місцевостях з переважанням українців, починаючи уже з осені 1917 р. повинні були переходити по можливості до викладання українською мовою.

Решту навчальних закладів, в тім числі інститути й університети, вирішено переводити на українську мову поступово, першим кроком до цього було впровадження в них української мови і літератури, як предметів викладання. Швидкими темпами почалася реалізація цих реформ, підтвердженням цього є видавництво підручників і посібників українською мовою в стислі строки.

Так, уже в 1917 р. були видані: «Про старі часи на Україні» (коротка історія України), «Ілюстрована історія України», «Всесвітня історія в короткому огляді» - М. Грушевського; «Українська граматика», «Рідне слово. Українська читанка» - Б. Грінченка.

В 1918 р. видані: «Арифметичний задачник» Тимошенка, «Історія українського письма» С. Єфремова, «Історія для початкових шкіл» Гр. Коваленка.

Після Жовтневої революції продовжувалась реалізація цих реформ та проведення нових. Уведені були зміни в системі управління народною освітою. Були ліквідовані в 1919 р. учбові округи, а в губерніях і повітах - попечительські ради, а замість них введені відділи народної освіти при відповідних виконкомах.

Різниця в підготовці учнів в нижчих і вищих початкових школах була ліквідована, всі вони отримали єдину 4-річну програму підготовки і стали називатися не земськими, а трудовими. Але головним напрямком цих реформ був розвиток мережі шкіл, які забезпечили б охват початковими школами всіх хлопчиків і дівчаток шкільного віку.

До революції в 31 селі, які в 1946 році входили до складу Гребінківського району, була 21 школа, які охоплювали навчаннім 1680 дітей, що становило 50% до загальної їх кількості.

В 1920 році в тих же 31 селах було вже 26 початкових шкіл, а в 1926 році в кожному із них була початкова школа. В 1926 році в двох селах відкриваються школи з семирічним навчанням, а в 1931 році їх було вже 8.

Росло і число комплектів в початкових школах: до революції майже всі сільські школи були однокомплектними.

В 1991 році на зустрічі випускників Гребінківської районної школи (нинішньої Гребінківської школи №1), присвяченій 50 - річчю випуску, колишня вчителька цієї школи Валентина Михайлівна Ландар-Кравченко сказала: «Двадцяті та тридцяті роки були роками культу загальної грамотності».

І це було дійсно так. Переважна частина батьків свідомо посилала своїх дітей до школи, адже тепер не треба було платити грошей за навчання. На тих, хто не послав своїх дітей до школи, впливали вчителі, сільрада, громадські і партійні організації - добивалися повного охвату дітей школою.

Доросле населення неписьменне і малописьменне теж засіло за парти - для них були утворені школи ліквідації неписьменності (лікнепи). В сільських лікнепах заняття проводилися взимку. Не завжди лікнепи досягали своєї мети через нестаток кваліфікованих вчителів. Але все ж мільйони людей України навчалися в цих школах читати і писати.

До революції в деяких селах для дорослих відкривалися, так звані, недільні школи, але деякі із них тут же закривалися через погане відвідування їх слухачами. Але революція все ж таки пробудила свідомість мільйонних мас, закликавши їх до загальної освіти.

Були прийняті заходи по швидкому росту учительських кадрів: в Пирятині були відкриті педагогічні курси, в Лубнах -учительський інститут.

В зв'язку з утворенням в січні 1935 року Гребінківського району, був утворений районний відділ народної освіти, першою завідуючою його була Красносельська Наталія григорівна.

В 1940 році вона була направлена в Дрогобицьку область на укріплення органів народної освіти, її замінив на цій посаді досвідчений педагог Гребінківської районної школи Олексашенко Григорій Пантелеймонович, який обіймав цю посаду до окупації Гребінківщини.

Вони дуже багато зробили в справі розгортання мережі середніх і ноповно-середніх шкіл в комплктуванні шкіл незалежними кадрами в укріпленні учбово-матеріальної бази шкіл.

До початку війни 1941-1945 р.р. в Гребінківському районібуло шкіл:

середніх - 2;
неповно-середніх (семирічок) - 13;
початкових - 17.

Школи мали відповідні приміщення, фізичні та природничі кабінети, наочне приладдя, шкільні бібліотеки. В період окупації були зовсім знищені школи: Кулажинська, Короваївська, Овсюківська, Стукалівська неповно-середні школи, Писарщинська початкова школа. Всі інші шкільні приміщення були приведені до напівзруйнованого стану, наочне приладдя та шкільні бібліотеки були знищені.

В 1943 році після визволення Гребінківщинивід німецько-фашистських загарбників в районі відкрилося шкіл:

середніх - 2:
неповних середніх - 8:
початкових - 20.

Використовувалися приміщення, непристосовані до шкільних занять, не вистачало парт, не було учбових кабінетів, не вистачало підручників, не було зошитів але заняття проводилися.

Поступово виготовлявся шкільний інвентар, учні разом з учителями виготовляли прості наочні прилади.

Закінчилася війна. і школи і їх учбово-матеріальна база були не тільки поновлені, а й одержали подальший розвиток.