Хутір Тінь, який увійшов до складу м. Гребінка, заснований поміщиками Стороженками; вони ж володіли землями цього хутора до самої революції 1917 р. Тому приведемо деякі відомості про їх родовід.

Рід Стороженків походив із козацьких старшин: його родоначальник Іван Стороженко (народився близько 1615 р. - дата смерті невідома) був полковником Прилуцьким, а багато його нащадків були сотниками і іншими начальниками козацьких військ. В Російській імперії Стороженки займали нерядові службові посади.

Засновник х. Тінь Андрій Якович Стороженко (1790-1858 р.р.), який відзначився в битві за Смоленськ (1812 р.) і нагороджений за це орденом святої Анни 4-го ступеня, а за битву під Бородіно нагороджений золотою шпагою «За хоробрість» і багато нагород мав за Закордонний похід (1813- 1815 р.р.), в 1833 р. одержав чин генерал-майора, а в 1841 р. вшанований чином тайного радника (що відповідав військовому чинові генерал-лейтенанта).

В 1838 р. він купив маєтність в Лубенському повіті - село Михайлівку (воно ж і село Чевельча), там він жив, там і похований.

В 1844 р. він купив у поручика Михайла Михайловича Щербака частину Щербаківки (нині с. Тарасівка) з землею 2000 десятин, яка тягнулась від Щербаківки впродовж 3-х верств аж до м. Городища. Більша частина цих земель була придбана поміщиками Щербаками при розпродажі Городищенських земель (1816-1827 р.р.) Андрій Якович купив і ставок, по одйн бік якого мешкали селяни Городища,- а на протилежному боці згодом розташувався хутір Тінь.

Про - заснування хутора Тінь Андрієм Яковичем на придбаному ним степу писав його внук, останній його володар, Микола Володимирович Стороженко в своїх мемуарах «З мого життя»:

«Щоб краще обробляти той степ, мій дід осадили аж на його краю повз ставок, що відділяє той степ від Городища, деякі родини із Щербаківки, то й постав хутір, шо названо Тінь, бо тоді ще не було там майже ні одного дерева, а люди мали найбільш таке ж наймення, як у Щербаківці - Гречанівські, Могили, Скорини, Бакаї, Дзюби, Квітки, Безпальки тощо.

В сповідальній відомості Георгієвської церкви м. Городища за 1848 р. записані і селяни х. Тінь в кількості 95 душ обох статей. Таким чином рік заснування хутора Тінь знаходиться десь в рамках 1844-1848 років.

В 1856 р. син Андрія Яковича Володимир Андрійович (1820-1895 р.р.) одружився з дочкою Велико-Кручанського поміщика Олександровича А.П. Варварою Ананієвною, яка була єдиною спадкоємницею батьківських маєтностей. Можливо, що деякі селянські сім'ї із Великої Кручі були переселені в х. Тінь. Завдяки переселенням селян із Щербаківки, а можливо, й із Великої Кручі, кількість населення хутора Тінь швидко зростала. За переписом населення 1859 р. в х. Тінь налічувалося 34 двори з населенням 230 чол. обох статей.

Після скасування кріпаччини (1861 р.) в договорі на викуп землі між поміщиком і селянами хутора Тінь, складеному в 1864 р., було записано 40 господарств (із них: тяглих - 1, піших -39). Згідно договору селяни викупили ту ж кількість землі, якою вони користувались і до реформи, відробляючи за це «панщину»: 16,39 десятин присадибної та 120 дес. польової землі.

Вигін розміром 9,78 дес. був у спільному користуванні поміщика і селян - викупу не пілягав. Ставок залишався власністю поміщика, а селянам дозволялось користуватись водопоєм; рибна ловля в ньому селянам заборонялась. Договір підписав син Андрія Яковича Володимир Андрійович, якому по розподілу з молодшим братом Миколою Андрійовичем дістались маєтності Щербаківка і Тінь, а брату - с. Миколаївка - Чевельча.

Володимир Андрійович і Варвара Ананієвна мали синів Андрія Володимировича і Миколу Володимировича, а також дочку Марію Володимирівну. Обидва сини закінчили історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира в Києві.

Першим напитав і видав книги: «Литературная история Зеленогорской и Краледворской рукописей», «Очерки Переяславской старины» і ін. Микола Володимирович написав і видав свої праці: «Западно-Русские провинциальные сеймики», «К истории малороссийских козаков в конце XVIII и начале XIX в.», а також публікував історичні нариси в журналах « Києвская старина», «Исторический вестник», «Русская мисль» і багатьох газетах.

Він працював інспектором народних училищ Чернігівської, а потім Київської губерній, директором Київської 4-ої гімназії, а з 1909 р. - директором Київської 1-ої гімназії. Микола Володимирович був активним громадським діячем: був гласним (депутатом) Київської міської думи та Пирятннських повітових зборів.

В 1900 р. вів підняв питання про увічнення пам'яті Євгена Павловича Гребінки, і в 1901 р. Пнрятинське земство установило пам'ятник на могилі письменника, а на залізниці Київ-Полтава з'явилась станція імені нашого славного земляка. А про свій хутір Тінь він згадував в книжці «З мого життя».

«Хутір Тінь я одержав в спадщину від мого батька, усієї землі там було 442 десятини, то й за половину її сплатив я моєму братові по 100 крб. за десятину. Економія з будівлями була у Тіні або Гребінці, бо біля самої економії була станція Гребінка.

Орендував землі жид Аврум Беркович Каневський (що вмер 1920 р.) із синами Юдкою та Йосипом, а як проведено було по тим землям Києво-Полтавську та Бахмач-Одеську залізниці, то й заарендував їх граф Володимир Олексійович Мусін-Пушкін, що вмер 1918 р. в Києві, для своєї Яготинської цукроварні».

Микола Володимирович в спадщину одержав Велико-Кручанську маєтність, х. Тінь, придбав землю в Мар'янівці і інших селах Пирятинського повіту. Станом на 1914 р. він володів 2497 десятинами землі.

В х. Тінь він мав економію: господарство і будівлі. В одному із цих приміщень в 1920-х роках був обладнаний залізничний клуб, в якому колектив художньої самодіяльності ставив п'єси, концерти, демонструвалися кінофільми. В цьому клубі в 1924 р. зустрічався з активом залізничників ст. Гребінка і сіл «всеукраїнський староста» Гр. Ів. Петровський: в ньому ж 25 січня 1941 р. відбулась творча зустріч письменників В. Сосюри, Б. Палійчука і В. Кондратенка з залізничниками ст. Гребінка.
Микола Володимирович жив більше в Києві, але часто приїздив і проживав в с. Велика Круча.

В січні 1920 р. він емігрував за кордон, два роки жив в Туреччині, а з квітня 1922 р. - в Югославії, де працював в російських навчальних закладах, які емігрували туди із Росії. Тут він писав свої мемуари «З мого життя», які мають велику історичну цінність.

Рукописи цих мемуарів зберігалися в архівах за кордоном, із яких в 1945 р. були вилучені органами КДБ і передані в радянські архіви, де довгий час вони були закритими. Лише в 1991 р. відкрився доступ до цих рукописів, в 2005 р. ці мемуари були надруковані.

Володарі х. Тінь Стороженки мали багато землі: селянам цього хутора було де працювати, заробляти собі на прожиття.

Зростала і кількість населення в хуторі: в 1884 р. тут проживало 223 чол. обох статей, в 1900 р. в х. Тінь (він називався ще і Нечаївкою) мешкало 288 чол., в 1926 р. - 384 чол.

В 1938 р. хутір увійшов до складу селища міського типу Гребінка, і в перепису населення 1939 р. він уже не значився, як окремий населений пункт.

ХУТІР КУПРІЯНІВКА

Цей хутір з'явився на світ після Столипінської реформи 1906 р. За переписом населення 1910 р. тут мешкало 50 чол. обох статей, а в 1926 р. - 75 чол.

В 1930-ті роки він одержав назву - хутір ім. Чапаєва, налічувалося 93 чол. обох статей.

В період 1965-1968 р.р. хутір ім. Чапаєва було знято з обліку населених пунктів Полтавської області: він увійшов до складу м. Гребінка, в якій на місці хутора тепер проходить вулиця Чапаєва.