До 1917 р. на території, яка в 1930-ті - 1950-ті роки входила до Гребінківського району (включаючи м. Теплівку - до 1962 р. вона була в складі Гребінківського району) було дві сільські лікарні (Сербинівська і Теплівська) разом на 20 ліжок, два фельдшерські пункти і одна лікарська амбулаторія залізничників на станції Гребінка.

В них працювало 4 лікарі, 11 середніх працівників. Аптек тут не було; медикаменти виготовлялись фельдшером лікарні і відпускалися за рецептами лікарів лише своєї лікарської дільниці.

На початку 1930-х років була заснована іще одна лікарня (в с. Городище). До кінця 1930-х років на Гребінківщині були створені 3 лікарські амбулаторії, 9 фельдшерських пунктів, 5 пологових відділень, дитяча консультація в с. Городище. В зв'язку з тим, що ст. Гребінка стала центром відділення Південно-Західної залізниці, в ній була заснована залізнична лікарня.

В часи окупації ця система охорони здоров'я району була зруйнована, а після визволення її не тільки відновили, а й наростили нові медичні потужності. В середині 1950-х років була утворена районна лікарня, де крім терапевта працюють вузькі спеціалісти: хірург, отоларинголог, окуліст, гінеколог, невропатолог і інші спеціалісти.

В 1968 році в районі налічувалося 4 лікарні, 28 медпунктів (раніше їх називали фельдшерськими пунктами), 8 пологових відділень, 2 аптеки. В цих установах працювало 49 лікарів, 220 середніх медпрацівників, 10 фармацевтів.

Першим головним лікарем районної лікарні і її хірургом став Іван Демидович Мотуз, який всю війну в військах займався цією нелегкою справою. Його ім'я носить вулиця, на якій він жив.

Перший клуб на станції Гребінка був в одному із господарських приміщень колишнього поміщика Стороженка в х. Тінь. В 1955 році на цьому місці був побудований кінотеатр «Комсомолець». А в 1957 році залізничники зробили подарунок місту і району, побудувавши хороший будинок культури з залом глядачів на 450 місць, лекційним залом, бібліотекою, читацьким залом, кімнатами для краєзнавчого музею і ін.

На початку 90-х років кінотеатр «Комсомолець» перестав використовуватися за призначенням, без догляду почав руйнуватися. Тому був проданий приватникові, який зробив в ньому капітальний ремонт і відкрив хлібопекарню.

Школи в Гребінці, як і в хуторі Тінь, до революції не було, діти цих поселень навчались в школах містечка Городища - земській і церковно-приходській.

В 1918 р. вирішено було створити в Гребінці вище початкове училище (школу). Підходящого приміщення для школи в Гребінці не знайшлося. На колишній станції Оржиці пустувало станційне приміщення, там і влаштували школу. 137 учнів шести класів щоденно відвозили і привозили у маленьких вагончиках, які котив маленький паровоз типу «ОВ».

А з весни 1919 р. шкільним приміщенням вищого початкового училища стало колишнє вузькоколійне паровозне депо, яке знаходилося на території станції, майже навпроти нинішньої школи №4. Воно являло собою високу одноповерхову кам'яну будівлю, яку й було пристосовано під школу.

В'їзні ворота депо були закладені цеглою за винятком місця для вхідних дверей. Знадвору перед вхідними дверима був прибудований дощатий тамбур. Усередині вдовж всього приміщення тягся широкий коридор, з одного боку якого розмістилися: учительська, два класні і одне допоміжне приміщення.

З другого боку коридору були: їдальня, два класні приміщення і сцена; між цими класними приміщеннями була дощана перегородка, яка легко розбиралася, і класи разом із сценою перетворювалися в клуб, в якому проводилися шкільні збори, вечори відпочинку і ін.

В той час в цьому училищі крім дітей ст. Гребінки і х. Тінь навчалися діти із сусідніх сіл - Корніївки, Березівки і ін., в яких теж були школи (училища), але нижчі початкові.

З 1921 року школа стала називатися семирічною трудовою школою. Після революції всі школи стали називатися трудовими, оскільки в положенні про школу було записано: «Основою шкільного життя повинен служити труд». Але від цієї назви ніяких змін у навчанні не сталося.

Для переходу шкіл На трудове виховання крім відповідних програм навчання поїрібні були: учбово-матеріальна база і підготовлені до викладання за цими програмами учителі. В той час цього нічого не було.

7 травня 1929 року газета Прилуцької округи (до якої входила Гребінківщина) «Правда Прилуччини» писала: «Урочисто відсвяткувала Перше травня Гребінка, заклавши нову семирічну школу». В цій же газеті за серпень 1930 року повідомлялося, що школа будується.

В 1931 чи 1932 роках будівництво її було закінчено, і з цього часу заняття проводилися в новій школі. Ця школа називалася фабрично-заводською школою № 55, потім російськомовною.

Були часи, коли в цьому приміщенні був районний клуб (будинок культури). А в період німецько-фашйстської окупації тут була в'язниця, обнесена довкола колючим дротом.

Нині тут міститься школа №4.

А в 1938 році було збудоване іще одне приміщення для залізничної школи, що дало можливість семирічку перетворити в залізничну середню школу № 23. Тепер це школа №3 (гімназія).

В 1943 році при відступі німецько-фашистських військ залізнична школа № 23 була спалена. Заняття з учнями школи №23 проводилися в житловому будинку, що біля залізничної поліклініки. Тим часом приміщення школи відбудовувалося. Із учнів старших класів була скомплектована бригада під керівництвом учительки Валентини Михайлівни Ландар. Ця бригада заготовляла матеріали в районі м. Сміла для відбудови школи. У 1945 році залізнична школа 23 була повністю відбудована.

Першим завідуючим залізничної школи був Григорій Гнатович Ручко, який з 1924 до 1930 року за сумісництвом завідував курсами українізації, що були організовані при залізничній школі для робітників і службовців станції Гребінка. Першими учителями залізничної школи (з 1918 року) були: Ольга Павлівна Юркова, Іван Васильович Стасевський, Сергій Якович Ладика, Іван Хомич Економович, Олександр Федорович Чайка, Василь Григорович Василенко, Микола Петрович Гавриленко.

Середню освіту необхідно було давати не тільки дітям залізничників та інших робітників, а й дітям селян. Вирішено було створити Гребінківську районну середню школу, де могли б навчатися діти з усіх сіл району. Така школа була започаткована при Городищенській семирічній школі, де в 1937 році із дітей сіл району було створено декілька груп 8 класу.

І в подальших роках, тут з'явилися дев'яті і десяті класи. В 1939 році було закінчено будівництво приміщення для районної середньої школи, і з 1 січня 1940 р. районна середня школа почала функціонувати в своєму приміщенні. Відповідні класи із Городищенської школи перейшли в щойно збудоване приміщення.

Першим директором Гребінківської районної школи був Павло Кононович Дмитренкр, завучем - Федір Микитович Чернишевський.

Учителями в старших класах школи тоді були: Олександр Васильович Лісовий, Григорій Пантелеймонович Олекса-шенко, Микита Федотович Тертичний, Валентина Михайлівна Ландар, Раїса Павлівна Гавриленко, Петро Денисович Порядений, Людмила Степанівна Чернишевська та ін.

До війни школа зробила два випуски: в 1940 р. і 1941 р. В період німецько-фашистської окупації приміщення школи перетворили на пересильний пункт, куди зганяли людей із всього району для відправлення їх на каторжні роботи в Німеччину. Серед них були і випускники цієї і інших шкіл, яким не судилося продовжувати навчання в інститутах чи університетах.

Після звільнення їх військами Радянської Армії чи англо-американськими вони поверталися додому, де їм відмовляли в прийомі до навчальних закладів, мотивуючи тим, що вони «працювали на користь фашистської Німеччини».

Відступаючи в 1943 році, німці спалили школу. Тимчасово заняття учнів районної середньої школи проводились в Березівській школі (Приміщення найближчої до Гребінки Городищенської школи було зайнято під Заготзерно, що не давало можливості організувати там заняття учнів районної школи). На заготовку лісоматеріалів для відбудови школи в район міста Сміла була направлена учнівська бригада на чолі з учителем В.Р. Самійленком.

Необхідний лісоматеріал було заготовлено, приміщення школи було відбудовано, і 1945/1946 навчальний рік почався уже в ньому. Пізніше школа стала називатися школою №1 міста Гребінки.