Як з'явилося на світ наше рідне місто, як воно росло і розвивалося, про все це виписано в "Історії міст і сіл УРСР. Полтавська область".

Гребінка - станція, Гребінка - селище міського типу, Гребінка - місто - від самої її колиски і до 1967 р. - часу виходу у світ вищезазначеного видання. Учитуємося у рядки цього історичного нарису: " Початок існування Гребінки припадає на 1895 р., коли розпочалося будівництво залізничної колії Харків - Київ. Біля с. Городище споруджено нову залізничну станцію, яку названо на честь відомого українського письменника Є. П. Гребінки...

...Ще трохи раніше була збудована вузькоколійка, що йшла від Бахмача в напрямку Одеси. За кілька кілометрів від Гребінки на вузькоколійці знаходилась станція, що називалась спочатку Петрівкою, а потім її перейменували в Оржицю...".

Зверни, шановний читачу, увагу: в даному історичному трактуванні наша станція названа Гребінкою з перших днів її існування.

Тепер дослідимо художньо-публіцистичне видання М. П. Харенка, що вийшло у світ на замовлення дирекції Південної залізниці до 100-річчя створення Гребінківського залізничного вузла. Називається воно "Стрілку відведено у майбутнє". Тут своя версія появи на світ нашого міста: "1895 р., коли розпочалося будівництво залізничної колії Харків - Київ, невеликий хутір Тінь (нинішня вулиця Леніна), розширившись за рахунок залізничних будівель, перетворився на станцію Петрівка. У 1901 р. станцію і населений пункт було названо Гребінкою на честь..."

Аось що пише про цей історичний фактнаш краєзнавець О. І. Припутень (нині покійний): "У червні 1898 р. було опубліковано дозвіл акціонерному товариству МКВ залізниці на побудову і експлуатацію нової ширококолійної (ширина колії 1,52 метра) лінії Київ-Полтава, довжиною 328 верств, з обладнанням станцій Бориспіль, Баришівка, Березань, Яготин, Кононівка, Городище, Лазірки, Лубни, Засулля, Ромодан, Миргород, Полтава - місто (нині Полтава-Київська), Полтава сортувальна. Ст. Полтава - місто буде II класу, а в третьому класі - Бориспіль, Городище, Лубни, Ромодан, Миргород. Решту станцій віднесено до четвертого класу. Виконавцем робіт на цій залізниці призначено інженера шляхів сполучення М. К. Погорілка...

Це той самий Погорілко, якому 10 вересня 1901 року Пирятинські земські збори дякували за "безкоштовну доставку по залізниці пам'ятника на могилу письменника Гребінки та видачі потрібної кількості цементу і каменю, необхідних для обладнання пам’ятника".

Шановний читачу, ти звернув увагу, що в архівних документах, знайдених О. І. Припутнем, нашу залізничну станцію спочатку називали не Гребінкою, не Петрівкою, як у попередніх публікаціях, а Городищем. Далі Олексій Іванович пише, що вірогідно той же Погорілко був ініціатором перейменування станції із Городища на Гребінку, оскільки про це згадує у своїх мемуарах "З мого життя" пирятинець М. В. Стороженко: "Біля Городища теперечки є зв'язкова станція двох залізниць - Києво-Полтавської та Одесько-Бахмацької, і надана їй назва будівничим Києво-Полтавської залізниці Миколою Костянтиновичем Погорілком на спомин про українського письменника сорокових років Євгена Павловича Гребінки - Гребінка".

Як бачимо у дослідженнях краєзнавця Припутня все склалося. Документи, публікації підтверджують, що спочатку була станція Городище, яка невдовзі стала Гребінкою.

Чому ж і сьогодні майже в кожному колективі наших залізничних підприємств Петрівка знову і знову ставиться в основу історичних витоків залізничного вузла. Відповідь і на це питання спробував дати О. І. Припутень на основі знайдених ним архівних матеріалів: “У серпні 1900 р., М. В. Стороженко у журналі "Киевская старина" опублікував статтю про увічнення пам'яті письменника, а у вересні того ж року, у тому ж журналі з'явилося повідомлення: "В настоящее время для увековечения памяти покойного писателя решено перейменовать станцию Петровка в Гребенку, а следующая станция будет названа по месту погребения Е. П. Гребенки -Убежищем".

Краєзнавець Припутень звертає увагу на дві помилки, допущені колективом журналу, - Є. П. Гребінка похований на території тодішнього хутора Мар'янівка, а не в Убіжищі, і друга неточність-перейменуванню підлягала станція Городище, а не Петрівка. Остання знаходилася на вузькоколійці Пирятин - Красне і була значно віддалена від перетину двох залізниць. Саме її пізніше перейменовано на ст.. Оржиця.

У жовтні 1912 р. відкритий рух поїздів на ділянках Вознесенськ - Помічна і Бахмач - Золотоноша. Насип цієї лінії можна знайти ще й сьогодні у багатьох місцях, у тому числі на перегоні Гребінка - Писарщина.

5 квітня 1913 р. міністр шляхів сполучення постановив: "визнати ст. Оржиця МКВ залізниці закритою для операцій пасажирського і товарного рухів у місцевому і прямому сполученні’’. Був створений залізничний вузол Гребінка. Ст. Оржиця втратила свої функції.

Дослідження О. І. Припутня спростовують також твердження вищезгаданого мною М. П. Харенка, який переконує, що"... невеликий хутір Тінь, розширившись, перетворився на залізничну станцію Петрівка..." Що станція спочатку називалась Городищем, а не Петрівкою, ми вже говорили, а ось історія з приєднанням х. Тінь також потребує уточнення. Архівні документи свідчать, що для нашої станції і міжстанційних колій обох напрямків відчужувалася земля власників: Стороженка М. В. (землевласник х. Тінь) - 37 десятин, Сошиної Р. О. (землі Слободо-Петрвіки) - 20 десятин, козака Карпенка - 7,5 десятини, козака Деркача - 4,75 десятини, селянина Гречанівського - 3 десятини.

Більшість цих земель відійшла під міжстанційні колії і тільки невелика їх частина - під саму станцію. Ось уже у 1920-х роках при станції створено будкооп "Промінь", котрий і порушив клопотання про відведення під селище (зверніть увагу: під селище) 20 десятин колишнього власника х. Тінь. Це був 1928 рік. На цій землі розгорнулося інтенсивне будівництво житлових будинків.

І тільки 1938 р. х. Тінь повністю приєднано до Гребінки під назвою вул. Леніна. Таким чином кількість населення селища зросла, і Гребінку було віднесено до селищ міського типу. На той час вона вже була районним центром - з 1935 р., коли створено Гребінківський район.

У вересні 1958 р., за рішенням Полтавської облради, до селища міського типу Гребінка приєднали лівобережну частину Городища. Така кількість населення дала можливість стати містом районного підпорядкування (21 листопада 1959 р.). Правобережна ж частина Городища отримала назву село Загребелля. Ось так від назви Городище залишилася тільки назва вулиці Городищенська. "Так несправедливо сталося - пише О. І. Припутень, - що прадавнє містечко Городище, де протягом 60 років буЕ? волосний центр, приєднано доселища міського типу”.

На відміну від "Історії міст і сіл України", краєзнавчі дослідження Припутня дають нам значно більше конкретики у плані створення тих чи інших підприємств та установ.

Зокрема, 1933 р. створено машино-тракторну станцію (МТС), 1935 р. побудовано вагонно-ремонтний пункт (ВРП) - на місці першого стадіону, 1938 р. - зведене паровозне депо і завершене будівництво електростанції, що обслуговувала депо, а потім і всю місцеву залізницю.

З'явилося світло і в деяких будинках та на вулицях. Цього ж року зведено 12 житлових будинків, двоповерхову школу, 1941 р. створено промкомбінат, де ремонтувалися вози для колгоспів та організацій, а також побутові речі: примуси, годинники, каструлі, ін.. Після війни тут організовано дзеркальний та швейний цехи. Продукція дзеркального славилася далеко за межами України. За пропозицією раціоналізатора В. Г. Воробйова тут запроваджено нову технологію серебріння дзеркал. Це були справжні революційні зміни цього виробництва в Союзі. Про що не раз розповідав автору цих рядків особисто Валентин Георгійович Воробйов (нині покійний). Не відставав і швейний цех. Коли 1996 р. промкомбінат став фабрикою "Труд", тут шили, крім матраців, дуже гарну постільну білизну, а також спецівки та інше.

Зразу після війни у місті виросли цілі квартали двоповерхового житла, збудовано стадіон "Локомотив", котрий гребінківці ще пам'ятають.
Вже у наші часи на його місці піднявся красень республіканського значення - спортивний оздоровчий комплекс, 1995 р, коли гребінківці відзначали День міста, все дійство було приурочене завершенню цього будівництва. Запам'яталася пишність концертної церемонії та шквальний дощ, що несподівано налетів на святкове зібрання. Але з трибун так ніхто й не пішов додому.

Зводився комплекс толокою, 12 років. Найвагоміший внесок у цьому залізничників, але допомагали всі - від школярів та пенсіонерів, до сільськогосподарських підприємств. Від першого до останнього дня цього непростого будівництва керував ним, направляв і контролював тодішній голова міста Петро Омелянович Брижіцький. Можна сказати, цей комплекс виріс з його ініціативи та величезного особистого трудового подвигу.

І хоч утримання цього велетня для бюджету міста завжди було не під силу, все ж і сьогодні він доглянутий, людний, відомий в Україні.

Ще одна гордість гребінківців - Свято-Георгіївський православний храм, який також піднімали своїми руками (1997 р.).

Задумка звести сучасний Божий дім саме на тому місці, де свого часу вже стояла деревяна, а потім і цегляна церкви, народилася в кабінеті начальника планово-економічного відділу райдержадміністрації Любові Федорівни Терещенко (нині покійної). Вона знала всю історію з варварським розтрощенням тих споруд. Як у пік епохи атеїзму комуністи стягали дзвони з церкви особисто. А потім розібрану цеглу використали на будівництві кількох адміністративних приміщень, в тому числі й того, де раніше були райкомівські кабінети, а донедавна - редакційні.

Люба Федорівна вивчала святе письмо, багато з нього цитувала напам'ять, відчула свою особисту місію поставити у Гребінці православний храм. Це були нелегкі клопоти. Але при підтримці керівництва райдержадміністрації та багатьох трудових колективів їй це вдалося.

Пам'ятається, як ставили дзвони: скільки було хвилювань! Потрібен високий і потужний кран. Та ось нарешті знайшли. На допомогу прийшов начальник Лубенської газокомпресорної станції Віктор Дмитрович Булда. На техніку уже чекала бригада експериментальників локомотивного депо. Микола Данилович Марікуца, переговорюючись з кранівником по рації, зробили цю ювелірну справу. Це тільки один епізод. А таких клопотів вистачало на кожен день. Так що давайте не забудемо патріотів Гребінки.

Кілька думок хочеться сказати й про подальший розвиток релігійної сфери у Гребінці. Бо я ще пам’ятаю, як батюшка з Пирятина чи іншї приїжджав до нашого міста, щоб таємно похрестити діток. Приїжджав вночі, в одну з осель, куди його запросили. Сюди ж тихцем підтягалися інші гребінківці зі своїми дітьми. Тут, але в кущах, уже була засада рейдової бригади з числа райкомівців, інших активістів, нерідко й працівників редакції, щоб підгледіти і надрукувати списки всіх, хто зважився на таке відступництво від партійної лінії. Звісно, особливо перепадало тим, у кого в автобіографії стояло - член КПРС.

Та Боже слово втікало в наше життя й через щілини. Крім православної церкви, за кілька десятків років у нашому місті з’явилося чимало протестантських релігійних громад, схожих на західноєвропейські, що діють там уже майже 500 років. Вони ще відлякують декого “страшним” словом секта, та люди все ж прислухаються до Божого слова, мовленого через їх вуста.

А що “секта” - це у перекладі з грецької мови - школа. Школа духовності. Школа глибокого осмислення святого письма - Біблії. Школа єдиного переконання, що лише вірою в Ісуса Христа людина може отримати спасіння. 17 незважаючи на численні теологічні та культурні розбіжності, саме це й об’єднує всі протестантські церкви. Днями вони зібралися разом до Будику культури на один, із заходів, присвячених 500-річчю Реформації. Цю дату широко відзначатиме Європа і весь світ у жовтні 2017 року. В Україні також вийшов з цього приводу Указ Президента. І те, що навіть у маленькій піщинці Світу -Гребінці присутніми дійства наповнилася вся зала районного Будинку культури, говорить нам, що спрага по Божому слову невтолима.

Що ж до патріотизму, то, як знати, може і в наш час знайдеться такий чудак, котрий звалить власну ініціативу на свої ж плечі, надіне кирзові чоботи та фуфайку і розпочне, приміром, реконструкцію мережі міського водопостачання. Адже всі знаємо, вода приходить до нас уже не по трубах, а по ржавих отворах у землі. Атиску її не вистачає навіть для одноповерхового приватного житла. Люди з радістю допомогли б - ходити на толоку ми уміємо ще з діда-прадіда.

Та повернемося від мрій до історичних фактів. У березні 1955 р. завершено будівництво кінотеатру "Комсомолець" - на місці першого клубу ст. Гребінка, організованого в одному з господарських приміщень поміщика і власника х. Тінь Стороженка. На початку 90-х кінс еатр спорожнів. Щоб від бездоглядності не сталося у місті чергової руїни, його передали приватному підприємцю С. Мокроусову, котрий переобладнав це приміщення під хлібопекарню. Нині продукція хлібозаводу користується у багатьох гребінківців прихильністю: і по якості, і по ціні.

1957 р. залізничники побудували гарний Будинок культури із глядацькою залою на 450 місць, бібліотеками, лекційноюта читацькими залами, музейними кімнатами. Краєзнавчий відділ музею створили за ініціативи тодішнього директора школи робітничої молоді Л. С. Монастирського та любителя-краєзнавця С. І. Квітки. Сьогодні тут знаходиться і музей Євгена Гребінки, до чого немало зусиль доклало подружжя вчителів-істориків Безвиненків. Зібрано чимало матеріалів про життя і діяльність поета, ім'я якого носить наше місто, а також його брата Миколи - відомого архітектора Петербурга тих часів. Нині дослідницько-просвітню роботу музею очолює Людмила Андріївна Безвиненко.

Наприкінці 1957 р. будівельники здали в експлуатацію пішохідний міст через колії. Він з'єднав тодішнє селище, розташоване по два боки магістралі. Красень-шляхопровід, що був перекинутий через колії 1980 p., повністю вирішив питання проїзду тут автотранспорту.

1959р. Гребінка вже місто. Поліпшується її благоустрій. Здано в експлуатацію двоповерховий дитячий садок, готель (нині станція юних техніків), бібліотеку для дорослих, Будинок піонерів, кілька приміщень під магазини. Лише 1959 р. гребінківці одержали близько 40 квартир, а 75 сімей справили новосілля у власних будинках. Впорядковуються вулиці. Одна з центральних магістралей міста - вул.. Петровського (нині Магістральна) вкривається бруківкою, а чимало тротуарів заасфальтовано.

Чітко, злагоджено, успішно живуть підприємства залізниці. Тут завжди панують трудовий порив, боротьба за переможні результати. їх колективи стають скарбницею передового досвіду серед споріднених підприємств Союзу.