Появі нових здібних гравців сприяло й те, що під орудою обкому комсомолу почали проводитись змагання на призи клубу "Золота шайба".

Це дало поштовх до якісно нового рівня розвитку хокею в районі та області, привело до появи нових команд. На першому етапі проводились змагання серед шкіл, в яких брали участь команди міста та деяких сільських в двох вікових групах. І це дало свої плоди. Команди школярів району були серед кращих команд області, і вже 1971 року виграли фінал обласного турніру, обігравши команду Гадяча з рахунком 3:1 в себе вдома.

Основу команди складали юні хокеїсти СШ №3 - переможці районних змагань.(Вчителі фізвиховання- Тарасюк Ю А. та Толочний М.М.) Серед перших переможців тоді були Ткаченко Володимир-капітан команди, воротар Безхлібний Валентин, Копилов Юрій, Охотник Олександр, Панікар Володимир, Коваленко Олександр, Батрак Володимир, Шило Віталій, Лисенко Олександр - пізніше став чемпіоном Радянського Союзу з футболу в складі дніпропетровського "Дніпра".Тренував команду колишній гравець і капітан команди "Локомотив” Олег Тарасюк.

І в наступні роки високий рівень команд району підтримувався.

В 1973 році збірна команда школярів, основу якої складали хокеїсти СШ N92 на чолі з вчителем фізвиховання Самійленком Г.В. стала переможцем обласних змагань і взяла участь в республіканських змаганнях на призи клубу "Золота шайба" на льодовому майданчику "Крижинка" в м. Києві.

Наша команда склала серйозну конкуренцію командам з значно більших міст України - Києва, Харкова, Запоріжжя і виборола почесне четверте місце, отримавши малі бронзові нагороди. Це був вже великий успіх. Кращими гравцями в тій команді були Панікар Володимир, Рохманійко Володимир, воротар Голобородько Василь, Дяченко Петро, Шушар Сергій.

В наступні роки юні хокеїсти з Гребінківщини систематично були серед команд фіналістів обласних змагань, якщо не в обох, то в одній з вікових груп.

Олімпійський 80-й рік приніс ще одне велике досягнення юним спортсменам району. Цього року в районних змаганнях серед школярів взяли участь хокеїсти не тільки чотирьох міських, а й юні хокеїсти сільських середніх та неповних середніх шкіл. Серед сільських середніх шкіл перемогу отримали спортсмени Овсюківської СШ (Вчитель фізвиховання Ющенко І.М.), а серед неповних середніх шкіл кубок дістався команді Короваївської НСШ (Вчитель фізвиховання Копилов Ю.П.). В старшій віковій групі серед міських шкіл переможцями стали хокеїсти СШ №1 ( вчителі фізвиховання Бабак А.Ф. та Самійленко Г.В.), в молодшій групі кубок переможців отримали учні СШ №4 (вчитель фізвиховання Метельський O.K.). Саме цим командам було надано право скласти основу збірних команд , які мали представити район на обласному етапі розиграшу призів клубу "Золота шайба".

Цього року в найпопулярніших серед хлопчиків змаганнях взяли участь близько 20 тисяч школярів Полтавщини. У заключній стадії фінальних змагань глядачі побачили не лише кременчуцькі та полтавські команди. Крім наших хокеїстів в них брали участь також хокеїсти з Чутового та Гадяча.

В Кременчуці змагалися хокеїсти старшої групи на стадіоні "КрАЗ", де переміг господар- "Юний кразівець". Другими були земляки - хокеїсти із ЖЕК №1, а на третьому - наші хлопці.

Наймолодші учасники (1966-67 p.p.) зібралися в Полтаві на стадіоні "Локомотив". Право виступити в фіналі здобули неодноразовий володар кубка клубу "Золота шайба"-команда"Юний кразівець", "Олімпія" з Гребінки, "Орлан" з Чутового та команда ЖЕК №10 з Октябрьського району м.Полтави.

У перший ігровий день чутівці з рахунком 4:1 переграли полтавців і забезпечили собі місце в фіналі. Наші ж хокеїсти переграли кременчужан з рахунком 4:2. Наступного дня у фінальному матчі наша команда мала перевагу і над спортсменами з Чутового - 7:3 і зайняла перше місце, тим самим отримавши право представити Полтавщину на всеукраїнських змаганнях, які мали відбутися в м. Дніпродзержинську. Це був великий успіх для команди з невеличкого райцентру. І на всіх етапах до змагань її готував, вклав багато сил і уміння громадський тренер Олег Антонович Тарасюк.

Наша команда і на фінальних змаганнях мала певні успіхи, зважаючи на те, що тут довелося грати з командами міст, які вважалися хокейними, не маючи навіть пристойної хокейної амуніції.

Наша команда на рівних зіграла з киянами, розгромила Івано-франківців9:0та поступилась командам ворошиловградців та вінничан. В підсумку посіла 7 місце серед десяти команд фіналістів. Виграли ж цей турнір донеччани, які в фіналі перемогли команду з Сум. Та все ж наші земляки показали непогану гру, завоювали симпатії місцевих болільників. Кращим воротарем турніру був визнаний наш Олександр Синюта, на доброму рівні провели всі ігри Криворучко Дмитро, Говор Андрій, Писаренко Ігор, Корнєв Валерій, Шевченко Олексій, Острянський Юрій, Протас Олександр, Кохно Дмитро, Христенко Олександр, Лушня Олександр та інші наші гравці.

Наступне вагоме досягнення прийшло до хокейної Гребінківщини вже 1984 року, коли нове покоління юниххокеїстів грало в фіналі обласних змагань в м. Комсомольську. Тоді знову команду готував Олег Тарасюк, який взяв в команду випробуваних в футбольних баталіях бійців, які вже пізнали смак перемоги, вигравши обласний кубок "Шкіряного м’яча". Тоді змінили м!яч на шайбу РекунВадим,ШвидковськийЮрій, Кондак Ігор,Яковенко Сергій, Єрягін Олег.

Це був останній успіх хокейної Гребінківщини перед 25-річною перервою.

Стадіон "Локомотив" вже почав змінювати своє обличчя.Його територія поступово набирала вигляду будівельного майданчика. Деякий час незмінним залишалось тільки футбольне поле, на якому ще проходили ігри чемпіонату області, всі інші, в тому числі і хокейний, свою функцію не виконували. Протягом дванадцяти років методом народної будови велось будівництво спортивного комплексу, ініціатором і основним будівничим якого був тодішній голова міської ради Брижіцький Петро Омелянович. І нарешті в 1995 році комплекс був зданий в експлуатацію і став гордістю гребінківців. Серед інших майданчиків була і нова стандартна хокейна коробка з трибуною для глядачів..

Та за час будівництва відбулось багато змін, в тому числі і в природі. Теплі зими та інші об’єктивні та суб'єктивні причини привели до того, що про хокей в нашому місті, як і в багатьох інших містах області, надовго забули.

Та на початку двотисячних в нашій області почали з’являтись, причому не тільки в великих містах, перші хокейні команди. Спочатку вони проводили товариські поєдинки, та згодом стало ясно, що виникає потреба у проведенні офіційних матчів.

Звичайно, такі події не могли пройти непоміченими для такого міста з давніми хокейними традиціями, як Гребінка. Ще були, хоч і немолоді, спортсмени-ветерани, які пам’ятали, які льодові баталії відбувались на нашому майданчику. Частина з них ще фала за футбольну команду ветеранів "Локомотива", мали певну фізичну форму. Вони і склали кістяк нової хокейної команди. Ініціаторами створення її стали багаторічний гравець та тренер дитячих команд Тарасюк Олег Антонович та начальник відділу з питань фізичної культури та спорту РДА Копилов Юрій Петрович - гравець команди початку 70-х років. Відшукали залишки хокейної захисної амуніції восьмидесятих років, ковзани та ключки.

В останні дні 2010 року після багаторічної перерви була відкрита міська ковзанка. Першими відвідувачами її були в основному люди середнього та старшого віку, які наче повернулись в молодість.

Відразу ж почались і тренування хокеїстів. Основними гравцями відновленої хокейної команди "Локомотив" стали Копилов Юрій, Зінченко Володимир, Рекун Вадим, Моргін Олег, Кремінь Олександр, Симоненко Сергій, Корнєв Валерій, Кохно Дмитро, Ласкавий Юрій, Дробот Олег, воротар Синюта Олександр, середній вік яких був більше 40 років.

Не вистачало хокейної захисної амуніції, а та що була - вже була застаріла і не витримувала ніякої критики, тому самотужки купляли собі бувшу у вжитку, підганяючи під себе. Гравці команди добре усвідомлювали що знаходяться у віці, коли не зможуть добитись високих результатів і довго утримуватись в хорошій спортивній формі Та була найголовніша мета - повернути в Гребінку хокей, повести за собою молодь, познайомити юнаків з цією чудовою грою, запалити бажання навчитись кататись на ковзанах і взяти до рук ключку. І ця мета була досягнута.

Скоро в магазинах не тільки нашого міста, а й сусідніх, були розкуплені всі ковзани, і на ковзанці все більше стало з’являтись юнаків та дівчат, і це вселяло оптимізм. Тим часом тренування на льодовому майданчику проходили все інтенсивніше, бажаючих ставало більше, вимальовувався кістяк майбутньої команди, виникла потреба проведення матчів.

Першою командою, яка виявила бажання помірятись силами з нашою - була команда "Скорпіон" з міста Яготин Київської області, що виступала в одній з хокейних ліг на першість міста Києва. Перша товариська зустріч проходила на виїзді в Яготині. Звичайно, нашій команді було важко з більш досвідченішою, зігранішою і в той же час молодшою за віком командою.

Переконливо тоді переміг "Скорпіон" з рахунком 10:1. Єдину і першу шайбу в відновленій команді забив Зінченко Володимир.

Та попри відчутну поразку паніки чи гнітючого настрою не було. Було розуміння, що просто так нічого не приходить. Команда стала готуватись ще наполегливіше, тим більше, коли стало відомо про проведення групового етапу та фінальних ігор чемпіонату області на нашому льодовому майданчику, який був чи не найкращим стандартним полем в області Вона провела серію товариських матчів з командами Драбова, Яготина, Прилук, Лубен, і хоч перемога була тільки в матчі з драбівчанами, все ж відчувався значний прогрес в організації гри. З кожною новою грою зростав потенціал команди, що говорило , що команда на правильному шляху. Все більше і більше глядачів стали приходити підтримати команду в її становленні.

Лютий 2011 року став роком повернення хокею в Гребінку. На попередньому етапі обласних змагань на нашому льоду грали команди ХК "Лубни" та ХК "Сула" Лохвиця, яка, до речі, виступала в ранзі минулорічного чемпіона області. Та несподівано, граючи зібрано та самовіддано, лубенці у дуже впертому поєдинку змогли взяти верх у цьому матчі. Таким чином, вони отримали путівку до фіналу чемпіонату області, який проходив у нашому місті 26-27 лютого.

Тоді разом з нашою командою - господарем майданчика в фіналі виступали ХК "Лубни" - переможець нашої зони, та переможці інших зон - команди м.Полтави та Миргорода. Згідно з жеребкуванням півфінальні пари склали :ХК "Лубни" - ХК "Миргород" та ХК "Локомотив" - ХК "Полтава". В першому півфіналі лубенці легко взяли верх у грі з командою Миргорода і вийшли в фінал. Наша ж команда грала з досвідченішою і зіграною в багатьох турнірах командою Полтави, і, звичайно, їх перемога була передбачуваною і закономірною.

На другий день в фіналі у важкому безкомпромісному поєдинку перемогла хокейна команда м.Полтави і стала чемпіоном області 2011 року. Нашому "Локомотиву" потрібно було демонструвати все, на що здатні, для того щоб при підтримці численних глядачів, що зібрались того дня, вирвати довгоочікувану перемогу І це вдалося Наша команда перемогла миргородців з рахунком 5:2 і стала призером обласного чемпіонату вперше після великої перерви, отримавши кубок за третє місце.

Протягом наступних двох років наша команда брала участь в зональних змаганнях чемпіонату області та в турнірах на кубок міського голови нашого міста, який проходив на льоду нашого спорткомплексу. На ці ігри команда вже виходила в новій солідній формі, яку за власні кошти пошив у Санкт-Петербурзі та передав разом з комплектом професійних кпючок колишній гравець команди Христенко Олександр.

Крім команд нашої області - Лохвиці та Лубен , запрошувались команди інших міст України: Переяслав-Хмельницька, Яготина, Березані Київської області, Прилук - Чернігівської. І хоч переможцями в цих турнірах наша команда не виходила, користь від них була великою.

По-перше. Вони дуже подобались нашим глядачам, від яких на трибунах і поза ними яблуку ніде було впасти. По- друге: хокей дуже зацікавив юнаків, які вже поступово навчились непогано стояти на ковзанах, і просто кататись на них вже було не так цікаво. Необхідно було проводити змагання і серед дітей шкільного віку, готуючи таким чином зміну гравцям, які закінчували фати в основній команді, маючи солідний вік. Міська влада підтримала таке починання, виділивши кошти для виконання прийнятої програми розвитку хокею в місті. На ці кошти вдалось закупити кілька комплектів юнацького хокейного обладнання.

Тому в 2013-14 роках відновились також і змагання серед шкільних команд міста на кубок "Золота шайба". Гравців команд-учасниць, яким не вистачало юнацької форми, доводилося одягати в захисну амуніцію старших хокеїстів, і це створювало певні труднощі, проте це не спинило бажання проводити такі ігри.

В обох цих турнірах перемогу святкували юні хокеїсти ЗОШ №4 (вчителі Солодкий В.Г.та Кравченко В.М.). Та, на жаль, на цьому змагання юних хокеїстів і припиняються, бо обласний етап цього кубка вже не проводиться, тому гравці мають дуже малу ігрову практику, зважаючи на нинішні теплі українські зими. Через це команди, які не мають штучної ковзанки, звичайно, не можуть конкурувати з тими, які тренуються майже круглий рік. Але в таких містечках, як наше, про штучну ковзанку ще довго можна буде тільки мріяти.

Сергій Савелій, гравець хокейної команди Кулажинської СШ 1971 року:

"Команди школярів району були серед кращих команд області, і вже 1971 року виграли фінал обласного турніру, обігравши команду Гадяча з рахунком 3:1 в себе вдома. Основу команди складали юні хокеїсти СШ№3 - переможці районних змагань"...

- Команда нашої Кулажинської середньої школи (з сільських шкіл на той час в районі середньою була ще здається Григорівська, але не пам"ятаю, чи грала вона) у районних змаганнях з хокею у 1971-му, несподівано для багатьох, грала на рівних з гребінківськими школами. Ми на великому ставку постійно чистили від снігу свій майданчик, готувалися до серйозних баталій. Мої "снігурі", які я прикручував цуркою з материними простими панчохами до валянок, шубовснули одного разу у проталину під плавом, добре, що дядько з Черкас привіз "дутиші". Батько з Мар'янівського ремзаводу приніс ботинки з спецодягу, важкі, але як розженешся, то зупинити важко. І от приїжджаємо ми до Гребінки грати з 3 -ю школою, не пам"ятаю,- чи фінал це був, чи півфінал.

Але добре пам'ятаю, що аж боязко було виходити на справжній майданчик з бортиками, а коли я побачив, як Юра Копилов їхав на ковзанах задки .напевно, швидше, ніж ми вперед, зрозумів - тут робити нічого. Ми програли, здається, 1:4, і майже всі шайби вони закинули, використовуючи в атаці передачі від бортів, а ми взагалі цього не вміли і не знали, бо на ставку бортиків не було. Та ще пам'ятаю, що своїми саморобними хокейками з товстого верболозу добряче потрощили ключки команди 3-ї школи...