В кінці ХІХ – початку ХХ століття більше 80% українського населення було неписьменним. В початкових школах навчали «закону божому», 4-ох дій арифметики, читати і писати. В середній школі цього часу плата за навчання була наскільки високою, що про середню освіту діти селян не могли і мріяти.
 
У великих містах, крім реальних училищ і гімназій, працювали університети: Харківський, Київський, Новоросійський, інститути: політехнічний і комерційний в Києві, технологічний і ветеренарський в Харкові, Ніжинський історико-філологічний, Катеринославський гірничий.
 
У с. Короваї в 90-х роках ХІХ ст. діяла церковноприходська школа.



Містилась вона в одній із кімнат попового будинку. Про цю школу так оповідала Стадник Марина Степанівна, 1885 року народження.
 
- Мені тоді було десь 8-9 років. Жили ми на куточку. Коло нас жив піп. Я ходила до нього няньчити дітей. За це мені давали дещо з одягу і годували. В одній із великих кімнат попової хати містилась школа. Тут навчалось всього 9-13 учнів. Сиділи вони за довгою лавою. Віку були різного і вчили не всі одне й те саме. В кутку кімнати стояв пучок гнучкої лози. Учнів учили дяк і піп. Я часто спостерігала за навчанням. Що саме вчили учні, не знаю. Чула як вони читали, рахували. Бачила як писали. Дяк завжди ходив перед лавою з лозиною в руках і питав в учнів уроки. Коли викликаний ним учень погано читав, або рахував, то він бив по руках лозиною, або крутив за вухо так, що воно тоді було цілий день червоне.

Коли лозина в руках дяка ламалась , він витягав з пачки нову. Піп учнів не бив, а ставив на коліна на посипану долівку гречку. Учням приходилось досить довго стояти на гречці.
 
Що учні платили попові і дякові за навчання я не знаю, але я знаю, що платили. Одного разу піп звернувся до мене з такими словами: «Маринко, давай і тебе навчимо грамоті. Ми не візьмемо з твоїх батьків плати і не будемо тебе бити». Та я відмовилась, бо боялась, що і мене буде бити дяк так само як і всіх нищих. Пізніше піп приходив з цією пропозицією і до мого батька, але батько мене заставляв учитися, а я не захотіла. Пробула я в наймитах у попа 12 років, а потім пішла працювати до панів Пригар.
   
Про церковноприходську школу в с. Короваї розповідав і Гавриленко Михайло Терентійович, 1893 року народження. Почав він ходити в школу десь з 1905 року і ходив три зими. Для школи батьки учнів наймали хату в Гавриленка Федосія Трохимовича, або Коркішка Кирила. За хату кожний батько учня платив за зиму 1 крб., що на ті гроші це було дуже дорого. Школу на цей час уже відвідувало 53 учні, які навчались в 3-х класах одночасно. Навчав їх дяк Сакун Іван Федотович. Кожної суботи уроки проводив піп.. Навчали учнів слов’янській та російській мовах. В школі української мови не вивчали.
 
Навчання починалося пізньої осені, здебільшого, як випаде перший сніг, і кінчалося на початку квітня, коли починалися польові роботи. Кожної неділі всіх учнів водили в церкву, де вони повинні були відстоювати «службу божу». Учні третьої групи читали в церкві псалтир. Всі дівчатка, які ходили в школу і хлопці старшої групи, співали в церковному хору. На кінець третього року навчання учні здавали екзамен. На екзамен приїздив благочинний. В його присутності дяк і піп екзаменували учнів. Після екзамену учням видавали «свідоцтво», а тих, котрі відзначились на екзаменах, нагороджували євангелієм.
 
На початку січня 1918 року в с. Короваї вступив Вовчанський кавалерійський полк. Було встановлено Радянську владу. Першим заходом Радянської влади була організація навчання.
 
Школу розмістили в приміщенні, в якому пізніше знаходилися дитячі ясла колгоспу «Дружба». В селі появився перший вчитель Шурло Дмитро Степанович. Та навчання тривало недовго. В кінці 1918 року в село вступили гетьманці і німці. Школу було закрито. Учитель виїхав із села. Навчання не проводилось до 1921 року. В 1921 році було призначено завідуючим Короваївської початкової школи Литовченка Миколу Іларіоновича. З ним разом працювала Базиловська Ганна Яківна.



В 1926 році в будинку, який належав панам Пригарам, було проведено капітальний ремонт. Цей будинок став центральною школою в с. Короваях. Тепер школа містилась в двох приміщеннях. В 193. році Короваївська початкова школа стала семирічною. Всі діти села були охоплені навчанням. В 1934-35 роках директором Короваївської семирічної школи був Т. Шкода.
 
В 1936-38 роках директором семирічної школи в Короваях був Тищенко Микола Мокійович. В 30-х роках у Короваївській семирічці працювали такі вчителі: Черненко Семен Парамонович ( завуч ), Стеценко Олександр Меродійович і його дружина Мотрона Яківна, Сенчило Марія Назарівна, Сенчило Іван Григорович, Гуленко Василь Васильович, Крупський Петро Прокопович, Лушняк Степан Монтійович.
 
В 1938-1939 роках директором Короваївської семирічної школи був Трохимець Іван Леонтійович.

В 1940-1941 роках директором школи був Потій Микола Іванович. Та ось для нашої Вітчизни наступили тяжкі часи. Восени 1941 року в Короваї прийшли фашисти. Характеризуючи нацистську політику в окупованих областях, Гітлер говорив: «Надмірного навчання не можна допускати… Історія знов і знов підтверджує, що люди, які мають більше знань, ніж це потрібно для їхньої роботи, стають піонерами революційного руху. Те, що кмітлива українка робить вибухівку в Німеччині, важливіше, ніж її навчання на Україні. Ось який приблизно обсяг знань, допустимий для східних народів». Цинічно визначав Гітлер: «В крайньому разі їм можна дозволити вивчити не більше, ніж смисл дорожніх знаків. Вивчення географії має бути обмежене одним реченням: «Столиця рейху – Берлін… Математика і подібні до неї науки зовсім не потрібні».
 
У грудні 1941 року Розенберг видав спеціальну директиву , за якою всі учні, вік яких перевищив вік учнів четвертого класу, повинні використовуватись на різних роботах, а не навчатись в школі. Була ліквідована і система вищої освіти. Спеціальним розпорядженням Коха всі вузи України були закриті.
 
Навчання в Короваївській школі також припинилось. Наочні посібники школи фашисти майже знищили.
 
1943 рік. Надійшла довгождана пора визволення нашої Вітчизни з фашистського ярма. Відступаючи з села, німці і їх прислужники – старости та поліцаї , зруйнували приміщення школи. Сад біля школи було вирубано, парти попалені.
 
Першочерговим завданням відновленої Радянської влади стала організація навчання дітей. Школу розмістили в хаті Коркішка Олексія та в бувшому будинку попа. В село прибули працювати вчителі– сестри Гречанівські. В 1944році завідуючим Короваївською початковою школою було призначено Куценка Івана Петровича. Учителями в той час працювали Куценко Ірина Яківна і Биковець Галина Іванівна.