У краю, де народився Є.П.Гребінка

Наближення двохсотлітнього ювілею від дня народження Євгена Павловича Гребінки спонукало освітян Бориспільського району відвідати той край, де він народився і виріс, ознайомитися з його історичним минулим, життям, побутом і традиціями місцевих жителів, відчути подих землі і природи, серед якої зростав і формувався майбутній поет, байкар, письменник і людина.

Окрім того. Євген Павлович - сучасник Шевченка, цілком не байдужий до його долі і таланту. Він брав активну участь у викупі поета з кріпацтва, у виданні першого "Кобзаря" 1840 року. На той час, як йому прийшлося познайомитися з Тарасом Шевченком, Гребінка вже був досить помітною особою в далекій і холодній столиці.

Не зважаючи на своє українське походження, він, маючи глибокі і ґрунтовні знання, викладав російську словесність у Дворянському полку, кадетському корпусі, у військово -учбових закладах, де, крім мови та літератури, навчав слухачів предметів, не споріднених з філологією, зокрема, мінералогію, ботаніку і зоологію.

Саме Гребінка познайомив Шевченка з відомими, знатними та заможними чиновниками Петербурга, які виявили палку прихильність до українського поета і сприяли у поліпшенні його становища. Це було коло передової демократичної інтелігенції, яка підтримувала поета морально і матеріально, опікувалася його долею, стежила за розвитком його поетичного і малярського таланту.

Словом, чого вдалося досягти Шевченкові в перший період життя в Петербурзі, слід у великій мірі завдячувати Євгенові Гребінці. І за цей ще не до кінця оцінений вклад Євген Гребінка заслуговує шани, поваги і доброї пам'яті.

Сучасники знали і згадували про Гребінку, як чудового педагога, відзначаючи його спокійний характер і велику любов до літератури. Ось ця любов ще в гімназичні роки (а навчався він у Ніжинській гімназії вищих наук імені князя Безбородька) пробудила в ньому талант байкаря, поета, письменника.

До того ж був Гребінка чуйною і доброю людиною. Не зважаючи на своє чиновницьке становище, ніколи не цурався спілкуватися з простими людьми, проникати в їх внутрішній світ і щиро співчувати їм. Яким він був у житті, таким і виступає у своїх поетичних і прозових творах, відомих ще з шкільної та інститутської програм вивчення української літератури.

Його романс "Очи чорные" люблять виконувати співаки багатьох країн світу, при цьому рідко хто згадує про його автора. А який глибокий ліризм і життєва реальність закладені в 'Українській мелодії" або в пісні російською мовою "Молода еще девица я была".

Саме з автором цих невмирущих творів, з його батьківщиною їхали на зустріч учителі Бориспільщини.

Знайома дорога на Пирятин. За відсутністю вказівника з допомогою сторонніх людей в с.Олексіївка знайшли напрямок на Мар'янівку. Далі минали села без вказівних написів їх назви. На під'їзді до Мар'янівки ми не побачили бікборда з написом "Вас вітає батьківщина Є.П.Гребінки!"

Та все ж попереджена телефоном нас зустріла вчителька місцевої школи Марія Кузьмівна Харченко, яка вихлюпнула повну чашу любові до свого земляка і влила в наші душі, розповідаючи про родину Гребінок, його батьків, братів та інших продовжувачів роду.

У тісній кімнаті сільського будинку культури повідала про село, про свого земляка, про пам'ять про нього. Особливо на хуторі Убіжище. який став частиною села Мар'янівка.

Тут збереглися родинний цвинтар(на час відвідин на цьому пам 'ятному місці проводилися реставраційні роботи), де поховано Є.П.Гребінку і його предків, частина бузкової алеї, якою ходив колись майбутній поет, та великий занедбаний льох: надійна схованка продуктів родини Гребінок, а в роки війни - місцевихжителів він німецьких окупантів.

Де була садиба, де стояв будинок, можна лише уявити тільки після розповіді екскурсовода. Немає жодної таблички, ні закладеного камінчика. Зруйнована душа і пам'ять. Місцеве вчительство, неспокійні освітяни живуть турботою про пам'ять свого славного земляка, стукають в усі двері чиновницьких кабінетів, щоб виділили кошти на реконструкцію та ремонт музею, на оформлення експозиції і багато чого іншого, щоб з гідністю показати і розказати про нього гостям, які у лютому наступного року приїдуть на ювілейні заходи.

Та й вже нині земляки Гребінки прийняли близько Двох десятків екскурсійних делегацій і з болем в душі розповідають про недостатню увагу владних структур до пошанування пам'яті класика української байки, який разом із своїм сучасником Г.Квіткою - Основ'яненком торував шлях Шевченку, шляхдо художнього реалізму в українській літературі.

Ще один "куток", де поселився дух Є.П.Гребінки, - це кімната - музей у райцентрі, названому в честь славного поета і письменника, порядз народним історико-краєзнавчим музеєм, яким завідує Людмила Андріївна Безвиненко-вчителька за освітою, краєзнавець за покликанням.

Вона разом з своїми однодумцями докладає зусиль, щоб з гідністю зустріти ювілей свого земляка. Але, як мовиться, фінанси співають невеселі романси. Та їх смутну і жалісну мелодію не чують ні близькі, ні далекі багатії, меценати, які б змогли пройнятися любов'ю до рідної історії, до свого земляка, за словами Євгена Чикаленка, не лише до глибини душі, а й до глибини кишені.

Адже попереду ювілей - 200 років віддня народження Є.П.Гребінки. Його ім'я належить не тільки мар'янівцям, не лише полтавцям, айвсій Україні. І тут слово за державними структурами, які мусять допомогти гребінківцям у підготовці до ювілейних заходе, у виданні зібрання його творів, монографії про життєвий і творчий шляхкласикаукраїнської байки, поета, прозаїка, перекладача і сина України, якому доля відміряла всього тридцять шість років земного шляху, а пам'яті про нього - безмежжя віків.

З освітянами Бориспільщини мандрував Андрій ЗИЛЬ,
журналіст, краєзнавець, м. Бориспіль, Київська область.

Схожі матеріали: