80-річчя УПА: кобзар з Полтавщини піднімав бойовий дух бійцям УПА

Бажання стати бандуристом виникло під впливом вченого, письменника і композитора Гната Хоткевича.

Щоб вшанувати захисників і захисниць України та воїнів УПА Інститут нацпам’яті з нагоди 80-річчя УПА проводить просвітницьку кампанію під гаслом «Боролись! Боремось! Поборемо!».

Сьогодні розповімо про уродженця міста Кобеляки на Полтавщині Григорія Китастого.

Борець за незалежність, боєць музичного фронту із СРСР, композитор, диригент, бандурист, керівник Української капели бандуристів імені Т. Шевченка у США, автор маршів «УПА», «Вставай, народе!», «Україна», «Дума про Петлюру», гімну української молоді «Вперед, сини народу». Воістину видатний Українець.

Народився 17 січня 1907 року у Кобеляках, у селянській родині. З молодих років цікавився мистецтвом і був учасником музичного, драматичного та співочого гуртків. На 20-му році життя Григорій вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ.

Вдень учився, а вночі заробляв на хліб — працював вантажником на станції. Неабиякий хист свого учня помітив директор технікуму, керівник Полтавської хорової капели Федір Попадич. Він опікувався Грицем і влаштував у гуртожиток.

Бажання стати бандуристом виникло під впливом вченого, письменника і композитора Гната Хоткевича. У 1930 році вступив до Київського музично-драматичного інституту імені Миколи Лисенка. Навчався на диригентсько-капельмейстерському факультеті, оволодівав технікою гри на скрипці, корнеті, та найбільше часу присвячував бандурі.

У 1933 році перейшов на композиторський факультет. Про цей період свого життя він писав так: «Моїм великим щастям було, що мене прийняли тоді хористом до Київської опери. З одного боку, така праця давала мені можливість вивчати оперний репертуар і взагалі театральну специфіку, а з другого — це дало мені певну матеріальну базу для прожиття і якоюсь мірою можливість допомогти батькам, які опинилися в біді. Це були роки загального голоду в Україні».

1934 року став членом Київської капели, з якою спочатку іноді виступав на концертах. У 1935 році Полтавська й Київська капели злилися в одну — Державну зразкову капелу бандуристів України. У ній Китастий став концертмейстером, а в 1941 році — заступником художнього керівника. 1937-го майже чверть складу бандуристів потрапила до лабет НКВС. Історичних пісень майже зовсім не співали, більшовики допускали тільки ліричні і побутові пісні, здебільшого не українською мовою.

З початком ІІ Світової капела була розформована. З тих артистів, що пішли на фронт, багато загинуло, дехто потрапив у полон, серед них і Китастий. З полону йому пощастило втекти і повернутися у Київ. В окупованому німцями місті він розшукав 16 артистів і сформував нову капелу — імені Тараса Шевченка.

Капела бандуристів очолювана Китастим Детройт 1970

Виступали по селах Київщини і мали шалений успіх. Весною капела виїхала у концертну подорож Волинню і Галичиною, з якої колектив відкликали до Києва і у вересні 1942 під виглядом гастролей вивезли до Райху. Два місяці артисти провели у таборі остарбайтерів «Шупен 43» в Гамбурзі. Працювали у клепальному цеху, виготовляючи деталі для підводних човнів, а у святкові дні давали концерти для робітників табору.

Завдяки втручанню редактора газети для остарбайтерів «Українець» Андрія Луцева капелу вдалося вирвати з табору. Колектив перевели на концертну роботу. Залишаючись в статусі остарбайтерів протягом усієї війни, музиканти постійно відвідували міста, де було найбільше українських робітників,і скрізь їхні виступи проходили з тріумфом.

У 1943-1944 роках капела 9 місяців перебувала на гастролях у Галичині, зокрема у Дрогобичі, Львові, Ужгороді, Коломиї. Їхніми слухачами був митрополит Андрей Шептицький. У м. ТурціКитастий подружився з письменником Іваном Багряним.

«Марш Україна» на слова Івана Багряного і музику Григорія Китастого і нині, у час новітньої російсько-української війни є однією з найпопулярніших у репертуарі гурту «Хореа козацька» на чолі із відомим кобзарем і музикознавцем, нині воїном тероборони ЗСУ Тарасом Компаніченком, а ще у патріотичних середовищах, зокрема, й серед воїнів сучасної російсько-української війни за незалежність.

Марш «Україна» та інші патріотичні вірші Івана Багряного одразу ж увійшли до репертуару капели, з яким вона виступала в селах і містах Західної України та в лісах перед вояками Української Повстанської Армії.

Після закінчення війни музиканти Капели опинилися в таборі переміщених осіб. Китастий невтомно працював над концертними програмами, їхні виступи користувалися незмінним успіхом у таборах для переміщених осіб у Західній Європі. 1949 року капела залишила Європу, переїхала до Детройта (США) і включилася в активне творче життя. Гастролювали великими містами Канади, Австралії, Америки.

У цей час Китастий робив сотні обробок українських народних пісень для бандури та фортепіано, писав хорову й релігійну музику. З-під його пера і струн вийшли «Марш УПА», «Вставай, народе!», гімн української молоді «Вперед, сини народу» та ін. Поклав на музику твори Тараса Шевченка, Івана Багряного, Олександра Олеся, Яра Славутича й ін. Крім того, писав короткі оповідання.

А ще уродженець Кобеляк створив музичний твір «Дума про Петлюру», який присвятив своєму видатному земляку, голові Директорії УНР Симонові Петлюрі.

1967 року переїхав до Клівленду і звідти їздив до Детройту на репетиції.

6 квітня 1984 помер від раку в Сан-Діеґо, Каліфорнія. Похований на українському православному кладовищі Баунд-Брук у штаті Нью-Джерсі (США).

2008 року Президент Віктор Ющенко посмертно присвоїв звання «Герой України» з удостоєнням ордена Держави.

Полтавський офіс Українського інституту національної пам’яті

Схожі матеріали: