Бренд Полтавщини – решетилівські вишиванки – одні з найтонших і найскладніших у виконанні

Решетилівському художньому професійному ліцею – 78 років

Бренд Полтавщини – решетилівські вишиванки – одні з найтонших і найскладніших у виконанні, і коштують на сьогодні від тисячі доларів США. Замовлення надходять із різних куточків світу. Про красу і таємниці морозних візерунків на полотні "Подіям та коментарям" розповіли решетилівські майстрині.

Майстер ручної вишивки Решетилівського художнього професійного ліцею Алла Кісь Вишивка біллю – своєрідний художній прийом, з яким працюють тільки на Полтавщині, більше видається грою світла й тіні, ніж візерунком із ниток на полотні.

Вишивати білими нитками на білій тканині дуже важко для очей. Але орнамент ніколи не наносять на тканину – майстриня переносить малюнок на полотно шляхом складного підрахунку.

У Решетилівці зуміли зберегти заборонені радянською системою схеми сакральних візерунків і досі використовують у роботі прадавні методи вишивки. Така сорочка уже не просто одяг – це оберіг, переконує майстер ручної вишивки Решетилівського художнього професійного ліцею Алла Кісь:

– Наші предки вишивали рукава, груди і поділ сорочок не просто так, не лише заради краси – це був захист. Оці всі трояндочки, квіти – крім естетики не мають ніякого значення. Це з Європи завезене. Дійсно сакральні – солярний знак, древо життя, ламана гілка… У радянські часи окремі візерунки навіть були заборонені, бо то був наш зв’язок зі своїм корінням, котре так прагнули знищити «совєти». Дякуючи Богу, нам вдалося зберегти ті орнаменти. Ми даємо цим візерункам нове життя. Нещодавно із музею Гончара нам передали цілу колекцію старовинних схем. Це дійсно безцінний скарб.

Щоб сорочка стала оберегом, є спеціальні ритуали. Деякі замовники дякували за врятоване життя

– Три пальчики в купі і голка в небо — як своєрідний зв’язок із вищими силами. Уявіть собі, скільки разів я зв’язуюся з небом, поки закінчу сорочку. Та вона світитися має, – усміхається Алла Кісь.

За роботу не можна сідати з хворобою чи поганим настроєм, наголошує Заслужений майстер народної творчості, майстер-художник Решетилівського художнього професійного ліцею Надія Вакуленко.

– У вишиванку закладається енергетика, і вона має бути доброю. А ще справжня майстриня навіть на відстані відчуває сутність клієнта. Якщо замовник хороша людина, то вишиванка просто з рук вискакує: робота йде швидко і легко. А буває шиєш, то ячмінець на оці вискочить, то ще якась болячка вчепиться. Рік можеш морочитися з тим замовленням. Ото вже знаєш, що людина нехороша.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На День Матері до Гребінки завітали видатні земляки

І хоча сьогодні люди почали більше цікавитись автентикою, далеко не всі мають уявлення про те, якої потужної сили має витвір мистецтва, що одягають.

– Якось одна жінка замовила у мене сорочку для свого чоловіка. Він потім мені сам подзвонив, будучи далеко за межами України. Подзвонив, щоб подякувати за життя. Їхав і потрапив у аварію, а за кермом був у моїй вишиванці. Каже, машину здав на металобрухт – така розбита, а на ньому – жодної подряпини. Багато таких потім обзивається, дякує, – говорить Алла Володимирівна.

Вишиванка для президента

Чи не кожен із депутатів Верховної Ради усіх скликань має хоч одну решетилівську сорочку. Петро Порошенко теж таку носить.

Надія Вакуленко особисто вишивала для Віктора Ющенка. Вбрання для концертів замовляла і Ніна Матвієнко.

– Я ще студенткою була, коли нам в училище замовили сорочку для Ніни Матвієнко. Ми її тут вишили по деталях, а зшивали майстри у Києві. І один рукав вони пришили навиворіт. Ніна Митрофанівна сім років виступала у тій сорочці і навіть не здогадувалася про те! І от якось один фахівець таки ж додивився і сказав співачці. То така була тонка робота, що нікому в очі не кинулась ця, здавалось би, груба помилка.

Та окрім легендарної вишивки, Решетилівка славилась багатьма іншими ремеслами. Наприкінці ХІХ століття це містечко офіційно стало одним із центрів-осередків народного вишивання, ткацтва та килимарства. У 1905 році тут заснували Решетилівській ткацький навчально-показовий пункт.

Решетилівські гобелени висять у конференц-залі штаб-квартири ООН у Нью-Йорку та Маріїнському палаці

– У одному такому килимі може бути поєднано до сорока кольорів. Щоб зіткати простенький килим потрібно місяців три, якщо сидіти щодня з 8 ранку до 8 вечора. Якщо гобелен завширшки метр, то майстрині не виткати за день і п’яти сантиметрів. Тому невеличкий такий виріб ручної роботи коштує від трьох тисяч гривень. Але такий товар користується попитом, особливо в іноземців, – пояснює Надія Вакуленко. Килимарству, ткацтву, закрійці, живопису й вишивці дітей навчають 2 роки Решетилівському художньому професійному ліцею – 78 років. Дітей навчають безкоштовно, студентам надають гуртожиток для проживання. Раніше було і безкоштовне харчування, та цього року його скасували.

Кожен з учнів за 2 роки отримує дві спеціальності, наприклад: живописець-килимар або кравець-вишивальник. Навчатися ремеслам можна вже після 9 класу, хоча студентів, яким уже далеко за 16 (окрім пенсіонерів), у ліцеї вистачає.

– Ми з Аллою Володимирівною свого часу приїхали сюди вчитися із Західної України та так і лишилися. Я вже 30 років працюю, моя колега – 25. На сьогодні кожна із нас має до тисячі випускників, – каже Надія Вікторівна.

– Навіть у 90х – отих страшних роках безгрошів’я, мене годували мої руки: тому сорочку вишила чи скатертину, тому сплела серветку, тому щось вив’язала, словом – не пропала. Тоді мало кому воно треба було, мало цінилося. А тепер люди почали вчити свою історію. То якщо умієш правильно, толково вишивати – на шматок хліба з маслом заробиш завжди. Можу відверто зізнатися, що викладацька діяльність мене не годує – забезпечує винятково ручна робота. Ліцей – це наш дім, це як храм, я тут точно не заради грошей, – поділилась Алла Кісь.

Дах закладу протікає, комп’ютерного класу немає, швейним машинам уже до півстоліття добігає. Але не це головна проблема закладу, бо усі розуміють ситуацію, в якій нині перебуває країна. Зароблять на тому, що виробляють, матеріалами для роботи і навчання себе забезпечують.

– Німецька льняна тканина коштує 450 грн. за метр, білоруський льон ми беремо від 200 грн. Маркізетової тканини зараз ніде немає. Сьогодні більшість навіть не знає, як вона виглядає, а колись Решетилівська гобеленова фабрика працювала переважно з такою тканиною. Та і самої фабрики вже немає. У 90-х старовинні дерев’яні верстати у цехах порубали на дрова, залізні – поздавали на металобрухт. Так зники і такі ремесла, як чоботарство і виготовлення смушевих шапок – усе знищено. Страшно. Якщо держава не повернеться до нас обличчям, ми можемо втратити і ліцей, – зітхає Надія Вакуленко.

А для того, щоб подібного не сталося, викладачі ліцею готують документи для ЮНЕСКО. Вишивка біллю має стати об’єктом охорони нематеріальної культурної спадщини. Тоді унікальна техніка не зникне, а разом із нею збережеться і навчальний заклад. розповіли решетилівські майстрині.

"Події та коментарім"

Схожі матеріали: