Літературний дивосвіт Полтавщини

Сергій Козак. ПОЛТАВЩИНА ЛІТЕРАТУРНА. — К., Книжкова Літературна Україна. — 2015. 243 стор.

Полтавщина — багатий на літературні імена край, адже в тому краї, як казав Є. Гребінка, усе є і всього багацько. Інша річ, коли все це зібрати під одним дахом; Сергій Козак спробував під цим дахом розмістити світлини всіх пам’ятників, пам’ятних знаків і меморіальних дощок тих письменників, які або родом із Полтавщини, або в тому краї навчалися чи працювали. І перед тобою постає справжній літературний дивосвіт, яким може пишатися далеко не кожна українська сторона.

Черкащина (колишня Київщина), що народила першого нашого поета Тараса Шевченка, тут, звичайно, не має конкурентів; але й вона багато в чому завдячує саме Полтавщині. Юрій Шевельов, досліджуючи витоки української мови як основи літературної творчості, зауважив, що без синкретичного (в мовно-літературному розумінні) полтавця І. Котляревського навряд чи й з’явився б київський романтик Т. Шевченко.

Малась на увазі народна літературна мова, яку ввів у нове красне письменство України саме автор “Енеїди”, а його почин найбільшою мірою розвинув таки автор “Кобзаря”. І відбулося потім те, що Іван Франко в своєму сонеті “Котляревський” зобразив як лавину, котра після з’яви творів І. Котляревського “ревла” в літературі “дужче грому”.

Сергій Козак світлинний альбом “Літературна Полтавщина” розпочав не випадково саме з імені Котляревського, з зображення його пам’ятника в Полтаві, який був і першим українським пам’ятником письменникові загалом. Наступним став М. Гоголь — теж великий полтавець, але скульптору Леоніду Позену для його виконання (після створення пам’ятника І. Котляревському) знадобилося ще десять літ, а для встановлення в Полтаві — понад двадцять. Не судилося йому створити лише пам’ятник Тарасові Шевченку; цю місію для Полтави виконав 1926 року Іван Кавалерідзе; його полтавський Шевченко, створений у стилі кубізму, займає донині одне з найвищих місць у жанрі монументального втілення письменницьких імен.

Тому Полтава (в розумінні монументальному) стала своєрідним епіцентром трьох вершин літературної духовності України: Котляревський, Гоголь, Шевченко! Відома пісня на слова Т. Шевченка має, згадаймо, такі слова: “…А за ним — орлята”. За Котляревським, Гоголем і Шевченком тільки в самій Полтаві постали десятки далеко не другорядних письменників; принаймні, коли йдеться про Панаса Мирного чи В. Короленка. Прийшли вони в Полтаву не одразу після народження, але стали такою частиною її душі, без якої згодом і Полтава стала не повною Полтавою.

Упорядник альбому тому й розмістив їх одразу після перших її літературних вершин; усі інші постаті зайняли випробуваний у таких випадках алфавітний простір — за назвами сіл, міст і містечок, з якими ті імена пов’язані або проживанням, або творчою діяльністю. І ось тут, як здається, могли б бути й інші підходи: Григорій Сковорода, без сумніву, належить теж до перших літературних вершин нації, але йому відведено місце в кінці альбому: бо ж його Чорнухи починаються ледве чи не передостанньою літерою алфавіту. Так само й Лубни могли б претендувати на “ближче” місце в альбомі хоча б тому, що це єдине в Україні місто міськрайонного значення, де в різні роки (зокрема, в ХХ столітті) проживало найбільше членів Спілки письменників. Та й справа не в членстві і не в кількості: Василь Барка, Віктор Безорудько, Олесь Донченко, Петро Лубенський, Пилип Капельгородський, Матвій Номис, Надія Хоменко, Володимир Малик, Петро Артеменко, Василь Симоненко — все це не просто лубенці, а визнані літературні класики. “Підтягнутися” до них (у певному розумінні) можуть лише вихідці з іншого полтавського райцентру — з Гадяча.

Славне це місто не тільки знаними “гадяцькими статтями” часів гетьмана Виговського, а й славою суто літературною: адже звідси вийшло ціле гроно літературних талантів із родини Драгоманових. Серед них і Михайло Драгоманов, і Олена Пчілка, і її геніальна дочка Леся Українка, котрі спеціальних рекомендацій, погодьмося, не потребують. А ще ж у Гадячі жив свого часу Панас Мирний, вдячні мешканці міста своє училище культури назвали іменем Котляревського та добре пам’ятають, що в Драгоманових не раз гостювали такі знамениті діячі культури, як Микола Лисенко, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич та ін. Відомості про них презентовані в альбомі жанровим підрозділом, який можна назвати пам’ятними місцями літературної Полтавщини. Тут і літературні музеї письменників, і парки та сквери, що названі на честь відомих літераторів, чи й установи та організації, які “пам’ятають” колишню присутність у них того чи того письменника.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гребінчанка візьме участь у столичному заході

Скажімо, палац Закревських у Березовій Рудці добре “пам’ятає” одну з найцікавіших сторінок у житті Тараса Шевченка, Спасо-Преображенська церква в Великих Сорочинцях знана тим, що в ній охрещено малого Миколку Гоголя, корпус Європейського готелю в Полтаві ніколи не забуде, що під час відкриття пам’ятника І. Котляревському в ньому мешкали практично всі представники тодішньої класичної літератури України — Михайло Старицький, Олена Пчілка, Леся Українка, Василь Стефаник, Гнат Хоткевич та ін.; у Зінькові збереглися будівлі, в яких жили або навчалися Остап Вишня і Микола Зеров, а знаменита Качанівка зберегла палац Тарновських, меморіальна дошка на якому сповіщає, що в ньому бували класики всіх видів мистецтв свого часу: композитор М. Глінка, актор М. Щепкін, художники М. Врубель та І. Рєпін і, звичайно, письменники М. Гоголь, Т. Шевченко, Марко Вовчок… Осібно в альбомі стоять пам’ятні місця, які або згадуються в художніх творах різних письменників, або в яких зберігаються архівні письменницькі матеріали чи скульптурні зображення класиків української літератури.

Тут і Мгарський монастир на Лубенщині, в якому бували літератори різних епох і художніх обдаровань, і будівля Полтавського обласного архіву, де зберігаються раритетні книжкові видання, і, зокрема, Миргородський художньо-промисловий коледж, студенти й випускники якого на керамічних виробах зобразили практично всю літературну класику України. Миргород, між іншим, чи не єдине в Україні місто, на вулицях якого можна зустріти майже всіх найбільш колоритних персонажів М. Гоголя з його першої збірки повістей “Вечори на хуторі біля Диканьки” та другої — “Миргород”. Якщо врахувати, що Миргород не можна уявити ще й без постаті класика грузинської літератури Давида Гурамішвілі, а з недавнього часу — без імені творця першої скульптурної Шевченкіани Михайла Гаврилка, то маємо, по суті, найоригінальніше в Україні місто-музей і суто літературного, і загальномистецького характеру.

Монументи, пам’ятні місця та літературні музеї промовляють, звичайно, дуже багато про себе. Але без власне слова в цьому випадку не обійтися. Рецензований альбом тому й збагачений дуже докладною (хоча й стислою) інформацією про кожен із його “експонатів”. І не тільки давніших. Процес творення пам’ятних літературних місць на Полтавщині досить інтенсивно розвивається й нині. Тільки за останні десять років з’явилися на Полтавщині і музей-садиба О. Гончара в селі Суха (Кобиляцький район), і літературна світлиця П. Загребельного в селі Солошине того ж району, і пам’ятний знак на могилі драматурга О. Коломійця в Харківцях (Лохвицький район), і музейні кімнати В. Симоненка в Тарандинцях та В. Підпалого — в Лазірках (Лубенський район), братів Григорія та Григора Тютюнників у Шилівці (Шишацький район) та ін. Є вже й такі пам’ятні місця, які до альбому ще не встигли й потрапити: скажімо, два роки тому в селі Плоскому (Решетилівський район) обладнано сквер з ім’ям поета й журналіста А. Григоренка, а в місцевій школі створено йому та О. Ковіньці окремі музейні кімнати.

Автор передмови до фотоальбому “Літературна Полтавщина” В. Базилевський наголошує: реєстр пошанованих у ньому імен вражає. Кількість відвіданих упорядником його місць — також. Тож мандруймо літературними святинями Полтавщини разом із цим виданням і воно допоможе кожному з нас глибше збагнути велич рідної літератури та велич її творців.

slovoprosvity.org

Схожі матеріали: