Подружжя Левченків із Гребінки: з вірою в добро

На таких людях, як подружжя Левченків із Гребінки, тримається сила українського духу

Подружжя Левченків із Гребінки: з вірою в добро

На таких людях, як подружжя Левченків із Гребінки, тримається сила українського духу. Валентина Олексіївна та Юрій Петрович разом уже майже піввіку. За цей час пережили силу-силенну горя: втрати найближчих людей, тяжку хворобу дружини. Та зберегли людяність, віру в добро і любов до рідної землі

– Ми з чоловіком познайомилися в Харкові в 1964 році, – розповідає Валентина Олексіївна. – Це було на заключному концерті в Будинку культури залізничників, присвяченому 150-річчю від дня народження Тараса Шевченка. Юра приїхав виступати з естрадним оркестром, який створив у локомотивному депо в Гребінці. А я читала Шевченкову «Катерину».

Після концерту всі пішли обідати. А я, дівчина з села, ніяк не наважувалася перейти дорогу. Усі перейшли, а я стою, бо машини їдуть одна за одною. Він побачив, повернувся, взяв мене за руку й перевів через дорогу. Так і повів по життю…

Валентина Левченко (в дівоцтві Обруч) народилася в селі Паризька Комуна під Гребінкою. Артистична й сміхотлива, вона вже в 14 років, без «відриву від школи», працювала завклубом. За роботу платили 20 карбованців. А в 9 класі Валя вже мала посвідчення кіномеханіка. Крутила кіно в Гребінці, Теплівці, Рудці, Березівці… Їздила туди велосипедом, щоб устигнути на 18-ту відкрутити дитячий сеанс, а о 20-й – для дорослих.

Життя так склалося, що доля на довгі роки розлучила її з батьком, який став жертвою сталінської політики. Та при всі негаразди, скільки життєрадісної енергії струмувало в цій тендітній дівчині! Вона була просто народжена для сцени. Згодом її запросили працювати художнім керівником у локомотивне депо. Валентина Олексіївна обрала для себе непросте, на той час суто чоловіче амплуа – читала гумор. Але як! Зал аж заходився оплесками, викликав «на біс». Деякі чиновники у Гребінці, Полтаві, Харкові, де вона часто виступала, ідучи на концерт, перепитували: «А Валя буде в концерті?».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Гребінці пам'ять "ударівця” Євгена Дикого вшанували тенісним турніром

– Ми часто виступали в програмах, присвячених залізничникам, з відомим гумористом Андрієм Совою, – згадує Валентина Левченко. – Спершу він був у другому відділенні, а я в першому. Тоді Андрій Корнійович підійшов до режисера концерту й сказав: «Переставте мене в перше відділення, а Валю в друге, бо в неї такий соковитий український гумор». Завдяки йому я відтоді виступала чи не останньою і зривала ще більше оплесків.

Було й офіційне визнання її таланту. Валентину Олексіївну нагороджено грамотою Виставки досягнень народного господарства в Москві. Вона стала також лауреатом Всеукраїнського конкурсу читців у Києві, інших конкурсів. Тодішній міністр культури Бабійчук навіть запропонував їй вступити без іспитів у театральний інститут. Валя відмовилася. По-перше, не знала, що спілкується з самим міністром, по-друге, звикла всього добиватися сама.

Валентина Левченко

Невтомна артистка несла людям усмішку, читаючи гуморески Євгена Дударя, Якима Давиденка, інших українських гумористів. Знамениту «Козир-дівку», з якою вона взяла не одну нагороду, написав для неї Володимир Нагорний, покуштувавши її неперевершених вареників з вишнями. З особливою щирістю Валентина Олексіївна читала Василя Симоненка. Він був для неї душею українського народу.

А в 32 роки, коли вона вже зустріла своє кохання, народила двох донечок, несподівано підкралася підступна хвороба – артрит. Жінка не хоче про це згадувати, бо хвороба поділила її життя навпіл. Воно тепер було сповнене болю. Та навіть попри хворобу, не полишала сцени. Люди й не підозрювали, як страждає часом їхня улюблена й сміхотлива «Козир-дівка».

У 1978 році Валентина Левченко лікувалася в Хмільнику на Вінниччині. У неї було ще одне захоплення, яким займалася з чотирьох років, – вишивання. І тут вишивала рушник. Руками не могла, бо хвороба саме загострилася, і нестерпно боліли пальці. Вишивала зубами. А коли запросили виступити на концерті, відмовити не змогла.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гребінка відзначила День міста з гуртом "Мандри" (ФОТО)

– Я мала читати уривок із твору Михайла Стельмаха «Правда і кривда». Саме в той час у Хмільнику перебував сам автор, бо він балотувався в депутати від Вінниччини. Михайло Стельмах прийшов на концерт. Я прочитала уривок, і зал розплакався. Заплакало навіть тріо бандуристок, яке мало виступати після мене. Поки дівчата побігли поправляти фарбу на обличчі, бо не могли вийти на сцену з розмазаними очима, я прочитала гумореску. Зал розміявся. А після виступу, вже за кулісами, до мене підійшов Михайло Панасович, став на коліна, поцілував мені руку і сказав: «Не думав, що мене можуть зі сцени читати ось так…».

Валентина Олексіївна вже десять років прикута до ліжка. На щастя, її чоловік Юрій Петрович – завжди поруч, не відпускає її руки, як і багато років тому. У 2010-му трагічно загинула їхня донька. Багато болю випало на цю родину, і вони ділять його навпіл, підтримуючи одне одного і в горі, і в радощах.

Юрій Петрович – також безмежно творча людина.

– Я музикант-самоучка, – розповідає. – Самотужки навчився грати на мандоліні, скрипці, трубі, а коли вчився в гірничо-промисловому училищі, купив ще й акордеон. До армії працював на Донбасі, захоплювався технічним моделюванням. Ми з хлопцями створили діючі моделі шахтного електровоза та шахтного комбайна, за які потім отримали грамоти в Москві. А після служби в армії повернувся в Гребінку, організував ансамбль у локомотивному депо, для якого скуповували музичні інструменти чи не по всьому Союзу.

Надихнувшись Помаранчевою революцією 2004 року, чоловік написав свій варіант Гімну України. Щоб було без слів «вмерла», «воріженьки», які, на його думку, несуть лише негатив і безпорадність. Слова написав на музику композитора Антона Лебединця.

Юрій Петрович звертався до місцевих депутатів. Просив Володимира Яворівського, щоб той показав «альтернативний» гімн у Спілці письменників. До Юлії Тимошенко, коли була ще прем’єр-міністром, навіть не підпустили. Але чоловік сподівається, що його твір сподобається людям, бо в ньому стільки любові, патріотики й оптимізму! «З таким Україні легше буде долати труднощі», – переконаний він.

– Ми завжди дарували людям свою творчість: гумор, музику, вишивки і зараз даруємо, – говорить дружина Валентина Олексіївна. – Я пишу нашу біографію. Вона, як та вишивка, з яскравими кольорами радощів та чорними фарбами горя. Пишу, переписую, добавляю, викреслюю. Воно ще сире, але має право на життя.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Гребінці 86-річний чоловік на мопеді врізався в автомобіль

4 серпня Гребінка святкувала День міста. Побували на ньому й Левченки. Валентина Олексіївна представила виставку «Квіти мого життя». Люди зачаровано спинялися й низько вклонялися мужній жінці, яка, незважаючі на хворобу та життєві негаразди, продовжує творити диво.

– Ми й із народним депутатом Тарасом Кутовим поспілкувалися, – ділиться жінка. – Я за нього не голосувала, бо віддала голос за соціаліста з Полтави. А тепер дивлюся по телевізору, як виступає Кутовий. Мені подобається, що людина хоче щось і для інших зробити.

Двоє мужніх людей із Гребінки не опускають рук. Навіть на схилі літ вони ще не розучилися мріяти. Валентина Олексіївна мріє про те, що за життя «змайструє» й побачить свою невелику автобіографічну книжечку, а Юрій Петрович – що почує власний Гімн України у професійному виконанні. І дай їм, Боже, щоб усе задумане здійснилося.

Альтернативний гімн України. Слова Юрія Левченка

Єднаймося браття, ми рідні по крові,
Зі Сходу на Захід – єдина сім’я,
Бо всіх об’єднала нас матінка рідна,
То є Україна, священна моя!

Приспів: Слава тобі, Українська державо,
Рідна Вітчизно, для нас ти свята,
Ніхто нас не зможе на дві роз’єднати,
На Захід і Схід – ти в нас мати одна!

Моя Україна – це гори Карпатські,
Це рідне Полісся й родючі поля,
Дніпро наш могутній і шахти Донбасу,
Це Чорнеє море і Кримська земля.

Приспів.

Ми будемо горді на націю нашу,
Яка піднялася з болючих колін,
Ми дякуєм Богу за мудрість Тараса,
За рідную мову Кобзарю уклін.

Приспів.

Не зрадимо ж, браття, свою Україну,
Вона в нас одна і єдина для всіх,
Здобули ми волю, здобудемо й долю,
Для наших нащадків, для внуків своїх.

Приспів: Слава тобі, Українська державо,
Рідна Вітчизно, для нас ти свята.
Ніхто нас не зможе на дві роз’єднати,
На Захід і Схід – ти в нас мати одна!

Події та коментарі

Схожі матеріали: