Полтавщина провела своїх синів, які повернулись додому на вічний спочинок

Від початку проведення АТО у Донецькій та Луганській областях загинуло 15 захисників з Полтавщини

Полтавщина провела своїх синів, які повернулись додому на вічний спочинок

Від початку проведення АТО у Донецькій та Луганській областях загинуло 15 захисників з Полтавщини.

Останній тиждень в області майже кожного дня відбувалися похорони – в останню путь провели п’ятьох героїв, вірних синів України, які віддали свої життя за мирне небо і щасливе майбутнє, яке вони бачитимуть з небес…

19-річного героя у закритій труні хоронили всім селом.

20 серпня у Великобагачанському районі поховали Дениса Часового, 1992 року народження. Хлопець загинув під час охорони аеродрому біля Луганського аеропорту внаслідок мінометного обстрілу позицій українських солдат терористами.

21 серпня у Великих Будищах, що на Гадяччині, поховали 19-річного Миколу Прудія. До подвір’я його матері зійшлось усе село.

З Гадяча приїхали представники влади, учні аграрного ліцею, де навчався хлопець, друзі, знайомі. Односельці були приголомшені звісткою.

Жінка пошепки розповідає, що Микола постійно спілкувався з родиною. В одній з останніх розмов казав, що дуже хоче хоч на один день приїхати до рідного села.

– Не судилося, – шепче.

Однокурсники Сергій Ємець та Андрій Шуть згадують, що загиблий був надійним другом, завжди виручав, мріяв стати військовим. Отримавши спеціальність тракториста – водія, восени пішов на військову службу за контрактом. Він був опорою багатодітної родини, де крім нього ще три сестри і брат.

– Україна не повинна оплакувати своїх дітей, батьки не повинні ховати своїх дітей, – переконаний районний військовий комісар підполковник Геннадій Розколотько. – Микола мріяв пов’язати своє життя зі Збройними силами України. У листопаді минулого року був призваний до війська на контрактній основі. 16 серпня під час здійснення артилеристських обстрілів установкою «ГРАД» з боку сепаратистів під селом Благодатне Донецької області він загинув. Микола не зрадив присязі, виконав свій обов’язок.

Керівництво району обіцяє своїм коштом поставити пам’ятник загиблому. Після похорону матері віддали прапор, яким була покрита труна. У соціальній мережі «Вконтакте» зберігся його останній запис за 11 серпня: «Хочу, чтоб судьба взяла меня за волосы и прямо мордой – в счастье, в счастье, в счастье».

Анатолій Курочка – третій Герой Пирятина

Третю п’ятницю поспіль Пирятинщина хоронила своїх Героїв, які ціною свого життя захищали Україну від терористів і росіян-агресорів. 19 серпня під Іловайськом загинув Анатолій Курочка, не доживши до свого дня народження 11 днів.

Родом зі Сліпорід-Іванівки (Гребінківський район).

– 6 червня пішов добровольцем у зону АТО від МВС. Був у складі батальйону «Шахтарськ». Вони займалися охороною міст після того, як війська Збройних сил України та Нацгвардії звільняли їх від бойовиків. У районі Іловайська він знаходився з 30 липня. Мій батько був у 20-ці найкращих стрілків батальйону. У нього був позивний – «Дід», – розповідає Руслан, син загиблого.

Тепер вдова Героя, Світлана Володимирівна, буде розповідати про «Діда»-Героя своїм онукам – Олександрі, Єгору та Давиду.

Пирятинська міськрада оголосила 22 і 23 серпня – Днями Жалоби за військовослужбовцем, обмежила проведення розважально-концертних заходів, а також заборонила проведення у ці дні дискотек, феєрверків, звучання гучної розважальної музики на ринках, у закладах торгівлі та ресторанного бізнесу.

Родина дякує родичам, сусідам, голові Пирятинської РДА Олегу Кучі, голові Пирятинської міської ради Олексію Рябоконю, в.о. начальника Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області Олексію Возному та всім небайдужим, хто в скрутний і трагічний час допомагав і продовжує підтримувати сім’ю.

Полтавець Сергій Лимар обіцяв мамі зустрітись на День Незалежності – саме 24 серпня його і поховали

23 серпня у Полтаві прощались зі ще одним добровольцем з батальйону «Шахтарськ» – полтавець Олександр Горячевський також загинув 19 серпня під Іловайськом.

– Він був людиною дуже спокійною, любив свою Україну, – розповідають його друзі. – Олександр пішов на війну і навіть нам цього не сказав, але ми знали, що рано чи пізно, це станеться. Він хотів захищати Україну.

Управління МВС допомогло родині з організацією. На похороні були присутні представники міської влади, які виразили свої співчуття. Дізнавшись про трагічну новину через соцмережі, з героєм прийшли попрощатися близько сотні полтавців. Родина дуже вдячна всім, хто прийшов віддати данину поваги і провести патріота в останню путь.

У День Незалежності зранку полтавці прийшли до Свято-Успенського кафедрального собору попрощатись з 25-річним офіцером Сергієм Лимарем.

Сергій був старшим лейтенантом, командиром взводу, одним із кращих радистів своєї роти. Закінчив Полтавський військовий інститут зв’язку, служив у Національній гвардії. 21 серпня їхню частину обстріляли із установки «Град» із території Росії.

– Ніхто не очікував обстрілу. Накрили «Градами» о 5 ранку. Понівечена голова, нога. Грудна клітка була прикрита бронежилетом і залишилася неушкодженою. Ті, хто були в окопах – вижили. Того ранку Україна втратила 6 своїх синів та ще 48 отримали поранення, – розповіли активісти «Полтавського Батальйону Небайдужих». – Якийсь особливий цей боєць. Господь його благословив по-особливому. Коли ввечері напередодні зустрічали тіло, біля Собору стояли солдати, які приїхали з частини зустріти Сергія і занести труну до храму. І стало якось сумно, що героя зустріне так мало людей.

Дивимося, а нам на зустріч іде хода за єдину Україну, у вишиванках, з прапорами та синьо-жовтими кульками. Владика підійшов до людей і запропонувати зустріти Сергія всім разом. І так вийшло, що дуже багато людей зустрічали Сергія. Військові вдвох взяли труну зліва, двоє чоловіків у вишиванках справах і через живий коридор понесли тіло Сергія до храму. Мама Сергія розповіла, що напередодні трагедії, розпитувала, коли він приїде, коли можна буде побачитися і Сергій відповів: «У День Незалежності, на параді, мамо, зустрінемося».

– Душать сльози …, – зізнається полтавець Антон Сененко. – Сьогодні абсолютно випадково потрапив на флеш-моб у Полтаві, присвячений Дню державного прапора. Зібралися абсолютно незнайомі люди – у вишиванках, в футболках з тризубами або «ПТН ПНХ», у дівчаток жовто-синій манікюр. У багатьох прапори. Пройшли маршем від театру Гоголя до альтанки. Дорогою нашого маршу прості люди кричали «Слава Україні!» і т.д. Ми відповідно відповідали.

Було неймовірне почуття єднання і торжества. Неочікувано біля собору, що коло Білої альтанки, до нас підійшов батюшка і повідомив – везуть тіло вбитого старшого лейтенанта Сергійка Лимаря, і якщо ми хочемо, то можемо теж його проводити … Тут же стояли солдати – його товариші по службі. Ми зробили імпровізований коридор. На прапорах з’явилися чорні стрічки. Коли привезли тіло хлопця – проводжали його в останню путь потрійним «Слава!».

Плакали всі, напевно. Чоловіки не плакали, але дуже хотілося. І ось парадокс – до входу в наш імпровізований коридор родичі ридали і голосили. Їх трагедія мала вселенський масштаб. Але коли побачили, скільки незнайомих людей прийшло їх підтримати і віддати данину поваги загиблому офіцеру – вирази їхніх обличч змінилися. Не можу описати. Адже навкруги були ті, хто ховає не просто людину, не просто громадянина, а Героя.

Знаю, що це, можливо бути, звучить пафосно і не зменшує скорботи тих, хто втратив батька/брата/сина, але його смерть не була марною, бо безліч людей розуміють, що своїм майбутнім та існуванням взагалі вони зобов’язані цьому хлопцю і таким, як він. І хоч кожне людське життя важливе, а солдати на полі бою всього лише пішаки в руках сильних світу цього, але є різниця, як тебе ховають – як собаку в траншеї без документів або під потрійне «Слава». Хоча і це слабка втіха. А тому будуть прокляті ті, хто приніс війну на нашу землю і лізе сюди зі зброєю. Просто: нехай будуть прокляті і нехай горять у пеклі…

Похорони Олександра Горячевського – полтавця, добровольця батальйону Шахтарськ

Справді, мати і син зустрілися в День Незалежності: транслювали парад, а кілька сотень полтавців прийшли з національною символікою, але всі почесті присвятили одному герою.

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір особисто відспівував полеглого воїна. Владика зауважив, що не усім солдатам щастить повернутись на вічний спочинок додому та ще й не у закритій труні – родичі мали змогу в останній раз дивитися в обличчя рідної людини і всю ніч у храмі читали над ним Псалтир. Високопреосвященніший переконаний, що ця трагедія – послання усім: від продажного чиновника до мирян і священиків, щоб не паплюжили пам’ять і жертви полеглих негідними вчинками протягом життя, і пам’ятали, що кожна ганебна дія або вбивча байдужість скроплена кров’ю загиблого.

Траурну процесію провели багатоголосим скандуванням «Герої не вмирають!»

Події та коментарі

Схожі матеріали: