Про що мріють полтавки?

Керівник гуртка при Гребінківському РБК: " Мій чоловік не вважає 8 Березня святом"

Про що мріють полтавки?

Напередодні головного жіночого свята ми запитали у представниць прекрасної статі Полтавщини, про що вони мріють.

Серед респондентів – жінки різного віку, соціальних статусів, професій.

Та всіх їх об’єднує бажання здоров’я для родини та спокою в країні, прагнення до подорожей та фінансової стабільності.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: Відбір представників Гребінківщини на зональний конкурс

Світлана Савченко, офісний працівник, 42 роки, полтавка:

– У мене є заповітна мрія – відвідати Індію, щоб скуштувати місцевих солодощів. Ще хочу сходити до єгипетських пірамід і побувати у Греції.

Як мама, дружина і донька мрію, щоб усі мої близькі були здорові і жили довго. Мрію і про фінансову стабільність, адже це запорука виконання моїх інших бажань.

Катерина Окулова, 61 рік, лохвичанка:

– Зараз зовсім не думаю про себе і не маю ніяких власних бажань, почуваюся щасливою.

Мене все влаштовує, навіть похмура погода.

Матеріально всім забезпечена – отримую пенсію і працюю продавцем.

Головне – щоб не було війни.

Для мене найбільшим святом і найбільшим подарунком буде, якщо конфлікт із Путіним вирішиться розумно й спокійно.

Альона Тищенко, 23 роки, адміністратор магазину взуття, полтавка:

– Мрію знайти нормальну роботу, яка була б стовідсотково до душі, щоб кожен понеділок був щасливим.

Хочу нових вражень і нового етапу у житті. І знаю, все збудеться.

У мене вже здійснилась одна маленька мрія. Я маю улюбленого співака – Макса Барського.

Недавно була у нього на концерті. Все мріяла зробити йому щось приємне.

Я піднялася на сцену і подарувала торт у вигляді обкладинки його останнього альбому. Співак був у захваті.

Потім на своїх сторінках у соцмережах виклав фото торта, подякувавши особисто мені.

Багато для кого із моїх знайомих найбільшим бажанням є гарно й дорого вдягтися. У мене була подруга, яка щиро вважала, що саме зовнішній вигляд принесе особисте щастя.

Вона завжди була у макіяжі, з манікюром, нарощеними віями, укладку поновлювала після пар – титанічна праця! Але якось не складалося у житті. Не дивна історія.

Так тривало аж доки не зустріла свого коханого. І тепер ходить не нафарбована, з хвостиком, у кросівках і щасливіша за нас усіх на підборах разів у десять! Щастя ж не у макіяжі і не в підборах.

Мабуть, у нас присутня якась глибока внутрішня моральна проблема. Не того ми прагнемо. Хоча насправді кожна хоче знайти щастя, зокрема, у коханні.

До мене приходять різні клієнтки, наприклад, яким вже добряче за 30. Одна нещодавно обирала чобітки, попросила дати такі, у яких би вона вийшла заміж. Сподіваюсь, що та пара рудих чобіт принесе їй удачу в особистому житті.

Полтава – це шоу «Холостяк» онлайн 24 години на добу 7 днів на тиждень! Це проблема багатьох маленьких містечок. Тут всі про всіх все знають, тому завжди треба мати чудовий вигляд.

Наталія Осадченко, 30 років, вчителька з села Млинів Лохвицького району:

– Я – реалістка, ніяких особливих нездійсненних бажань не маю.

На 8 Березня мрію хіба що про великий торт і букет троянд.

І бажаю трішки спокою, відпочинку, щоб не поспішати кудись постійно, розриватися між купою справ удома й на роботі.

Щоб спокійно прийти додому, розслабитись, послухати класичну музику.

Алла, 49 років, домогосподарка з Полтави:

– Мрію прокинутись громадянкою іншої країни. Хочу пити ранкову каву десь на березі Середземного моря, на терасі з гарним краєвидом, прикрашеній гарними квітами. Щоб машини не псували пейзаж. Хочу жити в гармонії.

Ніна Рябокінь, 50 років, працівник кафе «Берізка» з Гребінки:

Раніше чекала на якісь подарунки на 8 Березня, а зараз, після хвороби, я тільки й думаю, аби Бог дав здоров’я. За дітей і онуків переживаю, щоб війни не було…

У мене син міліціонер на Черкащині, так я боюся, аби його не послали у гарячі точки. У мене багато родичів на Донбасі, кожний рік приїжджали, а тепер, як розділять, то як я їх побачу…

Світлана Гейко, 72 роки, колишній інспектор із кадрів у будівельній організації, гадячанка:

– Мені особисто вже нічого не треба. У мене все є. Моя мрія, щоб забрали у всіх олігархів гроші, а Президента віддали під суд. Щоб суди були справедливі, а пенсіонери отримували таку пенсію, яку вони заробили. Як усім буде добре, то й мені буде добре!

Марина, 22 роки, полтавка:

– Хочу вийти заміж і виїхати зі свого села до Полтави. У місті хоч якісь можливості. Багато моїх односельчанок вже повиходили заміж і переїхали до Полтави чи в інші міста. Хочу зустріти гарного багатого хлопця, з яким можна створити щасливу сім’ю.

Тетяна Борозна, 47 років, керівник гуртка «Ляльки-мотанки – родинний оберіг» при Гребінківському районному будинку культури:

– Мій чоловік не вважає 8 Березня святом.

Говорить, що воно політичне, бо пов’язане з комуністичною ідеологією.

Для дівчат нашого гуртка з вишивання ми робимо свято: вони готують художні номери, а батьки накривають їм солодкий стіл.

Особисто я мрію про дитячу художню школу, де будуть навчати не тільки вишивання, а й розповідатимуть про українські знаки, символи…

Зараз багато людей носить одяг із незрозумілими, а то й ворожими символами, не розуміючи їхнього значення.

Хочу навчати українців давньому ремеслу.

Наталія, 54 роки, полтавка, за фахом – лікар:

– Хочу, щоб у Києві все стало спокійно, щоб моя донька могла безпечно пересуватися містом, і я за неї не переживала. Щоб настали позитивні зміни. Хотілося б відпочити, з’їздити з доньками на море влітку. Приміром, на Середземне море. Це моя велика мрія.

Олена, 35 років, полтавка:

– Мрію про те, щоб моя родина була щасливою. Мама, щоб була здоровою й довго жила. Є і глобальна мрія – щоб в Україні настала економічна стабільність шляхом грамотних реформ. А ще, щоб у світі стало менше жорстокості: одне до одного, до тварин.

Людмила Луценко, 54 роки, керівник громадської приймальні народного депутата Тараса Кутового в Лохвиці:

– Кожного дня до мене приходять десятки лохвичан, я чую про їхні болі. Хтось страждає від беззаконня, бореться за справедливість, хтось збився з ніг, шукаючи роботу. Навкруги суцільний біль і безгрошів’я. Немає стабільності. Засинаючи сьогодні, не знаєш, з чим прокинешся завтра. Хочеться, щоб оточували щасливі усміхнені люди, народжувались діти.

Щоб було дійсно безкоштовне і якісне лікування, нормальні дороги, постійне автобусне сполучення. Мрію про щасливе майбутнє дітей і внуків, робочі місця, гідну зарплату. У нашій країні є Конституція, закони, їх просто треба дотримуватись. Хочеться, щоб нарешті наша багатостраждальна Україна виборола довгожданну свободу.

Наталія Волкова, 40 років, керівник Чорнухинського районного відділу РАЦСу:

– Хочеться, щоб люди вміли проявляти свою індивідуальність і активну громадську позицію, щоб перестали жити в постійному страху і навчилися говорити вголос.

Щоб світ був яскравим і цікавим.

А ще дуже хочеться, щоб нашій нинішній молоді було де розвиватися.

Вона в нас надзвичайно активна й талановита. Проте їй абсолютно немає де себе проявити.

Всі сидять в «Однокласниках» і «Контактах».

Ось недавно у нас відкрили каток. Так місцеві хлопці й дівчата покинули інтернет і пішли туди кататися.

Вони прагнуть яскравого життя, просто їм треба трішки допомогти, підтримати, підштовхнути.

Моїй доньці 1 січня її хлопець зробив пропозицію руки й серця – з піснями і танцями, так зійшлося все селище.

Їм таких видовищ дуже бракує. Хочеться, щоб фарб було побільше, може, тоді й життя стане яскравішим.

Про мрії жіночих сердець дізнавалися:
Ольга ЦВІГУНЕНКО,
Олесь ПАСІЧНИЙ, Наталія БОНДАР, Олег ДОЛЕНКО, Вікторія ГЕРЕЛ
«Події та коментарі»

Схожі матеріали: