Сьогодні християни святкують Введення в храм Пресвятої Богородиці

Празник Введення в храм Пресвятої Богородиці є одним із дванадцятьох найбільших свят року, які відзначає Православна Церква

Четвертого грудня відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - "Введення”, або Третю Пречисту

Цей празник святкуємо 21 листопада за старим стилем і 4 грудня за новим. Особливість свята Введення полягає в тому, що це єдине свято в Типіконі, віддання якого єднається із службою Всіх Святих.

Свято Введення є одним із найбільш шанованих у літургійному році, оскільки оповідає про дитячі і юні літа Пресвятої Богоматері, про її батьків та передчуття сповнення Господнього промислу – народження Спасителя. За своїм походженням це свято є апокрифічним і опирається на Протоєвангеліє Якова і Псевдо-Євангеліє Матвія, проте відсутність у канонічних Євангеліях згадки про Введення не применшувало значимості події.

З історичних джерел знаємо, що свято Ввведення почали святкувати ще в перших століттях християнства, оскільки є відомості про побудову св. царицею Оленою (IV ст.) храму на честь Введення в храм Пресвятої Богородиці. В IV ст. згадка про празник з‘являється в творах Григорія Ніського, з кінця VII ст. збереглося передання про присутність на цьому празникові св. Андрія Критського в Єрусалимі, в VIII ст. гомілії про цей день свята оголосили константинопольські патріархи Герман (715-730) і Тарасій (784-806). З'ясовуємо, що свято Введення було встановлене у VIII ст. У Синайському Євангелії з VIII ст., яке подарував до синайського монастиря цісар Феодосій III (715-717), серед дванадцяти празників згадано і свято Введення.

Це свято є і в грецьких місяцесловах з IX століття. І з цього століття його знають і святкують усі. Синайський канонар з ІХ-Х ст. фіксує празник Введення під назвою: "Пресвятої Богородиці, яку привели в храм Божий, коли вона мала три роки". Типікон Великої Царгородської Церкви (ІХ-Х ст.), хоча не подає ані апостола, ані Євангелія на це свято, але про 21 листопада так каже: "Собор святої Богородиці, яку батьки привели і передали у храм Господній від трьох літ". Евергетицький типікон з XI ст. має службу Введення з перед- і попразденством.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Полтавській обсерваторії кінця світу не чекають

Службу на це свято уклав Григорій Нікомедійський (IX ст.), Василій Пагаріот і Сергій Святогорець. На Захід свято Введення прийшло досить пізно — аж при кінці XIV століття, а в середині XV ст. поширилося по всій Європі Папою Григорієм ХІ і вперше святкувалось в Авіньйоні в 1374 році. І Захід святкує празник Введення того самого дня, що й Східна Церква — 21 листопада. У середньовіччі Введення в храм було улюбленою темою в іконографії.

Батьки Діви Марії, праведні Іоаким і Анна, будучи бездітними, сумували й не раз, гірко плачучи, молили Бога, щоб Він дав їм дитину, і при тому склали обіцянку, що віддадуть те дитя до храму Єрусалимського для служіння Богові. Тож зглянувся Господь над горем праведників, дарував їм доньку і назвали її Марією. Не встигли батьки натішитися своєю дитиною, як минуло дівчинці три роки і треба було виконати дану Богові обіцянку — відвести її до храму Єрусалимського.

Урочистим і гарним був той похід. Іоаким і Анна скликали в Назарет своїх родичів, запросили багато дівчат. Одягнені у найкраще вбрання, із свічками в руках, дорослі дівчата поволі йшли попереду та співали побожних пісень.

З ними йшла трирічна дівчинка Марія, а за Нею вже батьки, родичі та багато людей. Первосвященикові Захарію було дано знати від Духа Святого, що до храму має прийти майбутня Матір Божа, і він разом з священиками в пишному вбранні вже чекав Діву на паперті, до якої вели п’ятнадцять сходинок. На кожній із цих сходинок співали один псалом.

На першу сходинку батьки поставили маленьку Марію, а далі Вона пішла вже сама прямо до первосвященика Захарія. Архієрей взяв Богом обрану Отроковицю за руку і, натхненний від Духа Святого, провів її до найголовнішої частини храму, в так зване Святеє Святих, куди в стародавні часи вносили з духовною радістю кивот Божий.

Туди за законом дозволялося входити тільки одному архієрею один раз на рік (Євр. IX, 7). Дивувалися всі, хто там був, а в церковних піснях сказано, що навіть ангели дивувалися, як Діва увійшла в Святеє Святих.

Діва Марія залишилась при храмі, де згодом під опікою первосвященика й священиків одержала досить високу освіту й гарне побожне виховання і навчилась різним ручним роботам. Пресвята Діва Марія прожила при храмі Єрусалимському майже дванадцять років.

Настав час, коли Марія мала залишити храм і, як інші дівчата, вийти заміж. Вона пояснила первосвященику і священикам, що від зачаття Свого посвячена батьками єдиному Богу і Сама дала обітницю зберегти Себе непорочною, а тому не може вийти заміж.

Отже, для нетлінного збереження непорочності Свята Діва в 15 років за порадою і згодою священного Собору була заручена зі своїм родичем праведним старцем Йосифом, який дав обітницю оберігати дівочу честь Марії, вважаючи себе тільки мнимим її чоловіком. Марія переселилась із храму в Назарет, у будинок праведного Йосифа.

Введенням у храм Богородиця закликає і нас усіх прийти до цієї святині. Як і Вона, ми повинні приносити в жертву свою молитву і любов. Багато дів супроводжували Божу Матір у священну оселю - Божий храм. До цієї процесії, яку очолила Преблагословенна Діва, приєднуються у віках всі християни, бо християнське життя - це і є безперервний рух до храму і через храм - в Небесний Єрусалим.

У календарному циклі українського народу це святозавершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік. Як на Різдво і Великдень, хто перший вранці на Введення прийде до хати, той буде першим «полазником» - тим, хто приносить добро чи якесь лихо – на новий господарський рік. Тому сусіди стримуються заходити на Введення зрана до чужої хати, щоб потім не було нарікання, що то вони принесли нещастя.

Коли першим до хати увійде молодий гарний чоловік, а ще й з грішми, то добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові і вестимуться гроші. Якщо ж увійде старий та немічний, а ще бідний, то і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться. Найгірше ж, переказують люди, як зайде першою до хати стара жінка – "то вже добра не жди”. Недобре також, якщо хтось із із сторонніх приходить в цей день щось позичати.

Початок нового господарського року у введенських повір’ях виступає виразно: до Введення можна копати лопатою землю, а від Введення до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирає: жінки запасаються глиною до Введення. Від Введення до Дев’ятого четверга (після Різдва Христового) не годиться бити білизну на воді праниками, бо то, мовляв, шкодить ниві та може влітку навести бурю на поля. З цих самих мотивів, а ще через зневагу від людей, треба й коноплі потерти до Введення.

Вночі проти Введення подекуди дівчата святили воду ще дохристиянським звичаєм: брали воду в такому місці, де сходяться три струмки, проливали воду через полум’я так, щоб вона проходила поміж двома вогнями, і потім уживали тієї води проти хвороб, від зурочення та на любовні чари. По півночі жінки сідали голі на порозі і пряли самосівні коноплі, щоб «прядиво пішло на руку». Обсипали того дня корови сім’ям і мастили маслом вим’я, щоб давали багато молока, і обкурювали їх, щоб ніхто не міг того молока відібрати.

Як із іншими великими річними святами, і це свято пов’язувалося з культом померлих: "На цей день Бог одпускає праведні душі подивитися на своє тіло, тому воно називається Видінням (народня етимологія, що Введіння — «видіння»), що душа бачить своє тіло”.

В цей час в Україні вже зазвичай випав сніг, тому кажуть: "Третя Пречиста снігом покриває”.

Народні прикмети на Введення

В церковному календарі це, одне з найбільших православних свят іменується як Введення до храму Пресвятої Богородиці. До цього дня потрібно завершити всі сільськогосподарські роботи. Дуже великим гріхом після Введення вважається копання або ж розпушування землі.

Введення – це християнське свято, що знаменувало собою початок зимового циклу обрядовості. Відзначали його 4 грудня . На Рівненщині казали: Введення прийде, свят наведе. І дійсно, після Введення йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.

Категорично забороняється цього дня прати білизну, шити, копати землю, бо Господь відпускає на Землю душі праведних, аби вони могли побачити, "увидіти”, своє тіло. Звідси ще одна назва свята – Видіння.

Як Введення мостить мости, а Микола гвіздки забиває, то зима лютою буде.

У селян були й забобони, пов’язані зі святом Введення. Вважалося, хто першим цього дня зайде до хати, той буде "полазником”, тобто тим, що приносить добро або якесь лихо.

Сусіди намагалися зранку не заходити одні до одних у гості, щоб потім не було нарікань, що це вони принесли в дім нещастя. Коли на Введення до хати першим ввійде молодий, гарний, здоровий чоловік із грошима, то це хороша прикмета – весь рік у домі будуть усі здорові і вестимуться гроші. Коли до хати зайде жінка і щось позичатиме – поганий знак

Схожі матеріали: