|
23.12.2014 Уродженка Гребінківщини стала заслуженою артисткою України
| ||
|
Ми привітали співачку з визнанням і розпитали про творчі плани і успіхи. Особиста енергетика співрозмовниці така потужна, що кожної зустрічі мимоволі подумки її можна порівняти з легендарною Жанною Д’Арк – така й на війні переможе, і за власну ідею й переконання не побоїться зійти на вогнище. У кожного свій вибір, і вогонь палаючий теж власний. Для Ярослави Руденко – це народна пісня. Її тендітна постать заповнює собою сцену від перших нот співаною нею мелодією. Могла б співати більш оплачувану клубну музику, та ця стежка її не вабить. Уже багато років відшукує рідні наспіви по селах, де вони ще збереглися. Ярослава розповідає, що багато пісень з її роду, від прабабусі, яка в 100 річному віці любила заспівати разом із великою родиною. Українство для Ярослави Руденко не абстракція з підручника – це її дитинство, бо у селі на Гребінківщині народилась і виросла, це найтонша струна в її серці, що звучить неповторними зажинками народних традицій, адже, мабуть, тільки у селі ще й досі до дитинки починають співати ще у сповитку. - Ярославо, коли Ви все це встигаєте – нові програми народних пісень, авторські твори, зйомки кліпів, видання дисків? – Головне не зупинятися. Аби самій не мати сумніву, що все встигну. Мушу встигнути. Час нині стрімкий – вимагає бути супердинамічною, аби зацікавити глядача. Колись, років за 50, буду поважною – тоді й відпочину /Усміхається/. ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Детальні графіки відключень світла в Гребінківському районі Окрім всього, що Ви згадали, я ще й аспірантка Національного Університету культури і мистецтв. Чоловік наполіг, аби продовжила навчання. Свого часу я студіювала в Хорі імені Григорія Верьовки та Національному університеті культури. Тепер же більш ґрунтовно цікавлюся педагогікою. Моя дисертація буде пов’язана з народною піснею та творчістю геніальної полтавки Раїси Опанасівни Кириченко – її талант втілився в звучанні цілої епохи. - Солістка Національної філармонії, це ж зовсім інший рівень відповідальності? Як Вас прийняв колектив головної концертної організації країни? – Це неймовірні люди! Просто вражаючі! Атмосфера чистого кришталевого мистецтва. Мене прийняли, допомогли адаптуватися, спрямували на напрацювання самобутнього репертуару. Директор філармонії — наш земляк, родом з Хорольського району, Дмитро Іванович Остапенко дуже тепло до мене поставився. Маю щастя виступати з камерноінструментальним ансамблем «Дивограй» під керівництвом заслуженого артиста України Вадима Чорнокондратенка. Дуже цікава співпраця для мене – це нове звучання улюблених з дитинства пісень, виступи на легендарній для всіх артистів сцені, у філармонії енергетика аж бринить від позитиву. - Не боїться Ваш чоловік відпускати красуню дружину на гастролі? – А він не відпускає /сміється/. Він зі мною подорожує. Іноді нарікає, звичайно, що занадто багато доріг і людей навколо, та я ж уже була співачкою, коли доля нас звела.
Ми й познайомились через любов Григорія Васильовича до народної пісні! Навіть у першому моєму кліпі «Повелося на селі» він роль господаря зіграв… Хоча все життя був людиною далекою від публічності й піару. Він дуже вимогливий до якості моїх пісень, коли щось не так – мовчати не буде. Та й добре, коли між нами правда, і нічого, окрім правди. - Як сприймають українську пісню? Запрошують на концерти? Молодь цікавиться Вашою творчістю? – Найбільша моя любов – українська народна пісня! Українська пісня – була, є і буде! Я в це вірю. Народною мелодикою цікавляться. Проїхавши з сольними концертами всю Україну, я тепер впевнена в цьому. На виступах було багато молоді. Доволі часто я виступаю й у телевізійному форматі. Брала участь у Найдовшому пісенному марафоні на Першому Національному каналі – це незабутньо, стати частинкою, що символізує твій народ. Нерідко до своєї програми запрошує мене Оксана Пекун – дуже цікаво, коли у «ФолькМюзік» народну пісню подають в автентичному і, тут же, в сучасному звучанні. - Влітку й восени Ви об’їхали чи не весь Схід і Південь України, виступаючи для українських військових. Що головне для себе винесли з цих виступів? – Це були виступи в складі концертної бригади Ансамблю пісні й танцю Збройних сил України під керівництвом Дмитра Жановича Антонюка. Серце співало одночасно з тим, щеміло й краялось. Усвідомлювала, що тепер саме ці бійці, військові, не словами, а ділом боронять нашу державу. Якби не вони, їх відвага, поняття честі, гідності, віри в Україну й справедливість, думаю, не співати б нам українських пісень – саме ці, юні й сивочолі захисники виборюють для нас із Вами майбутнє. І знаєте, мене вразило світло, сяйво просто у їх очах… таке всеосяжне прагнення любові, щастя і миру. І народилась пісня, я попросила, а Ви, Марійко, написали мені слова, які бринять болем і сподіванням, тугою й молитвою «Пішов милий на війноньку…». Молимося за кожного синочка, брата, батька й чоловіка, шепочемо їм у зимову холоднечу: ВИЖИВІТЬ І ПОВЕРНІТЬСЯ ПЕРЕМОЖЦЯМИ! Схожі матеріали: | ||
| ||
Указом Президента України нашій землячці, солістці Ансамблю пісні й танцю Збройних сил України та Національної філармонії 
Насправді, мій чоловік, то й натхненник, найперший і вимогливий глядач, і порадник, і меценат, бо ж українську пісню нині мало хто суттєво підтримує.| Всього коментарів: 5 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
0
