 |
Наша землячка Любов Петрівна Пономаренко отримала Почесну відзнаку Святої Праведної Анни III ступеня |
На початку грудня у Спілці письменників України у Києві наша землячка Любов Петрівна ПОНОМАРЕНКО отримала Почесну відзнаку Святої Праведної Анни III ступеня за вагомий внесок у справу відродження духовності та патріотичного виховання молоді незалежної України з благословення Святійшого патріарха Київського і всієї Русі -України Філарета. Вітаємо Л. П. Пономаренко з нагородою і зичимо нових творчих успіхів.
За ніч насипало кучугури нарівні з сараєм . Дістаю лижі , одягаю кріплення поверх битих валянків. Бабуся виходить на ганок і б'є руками об поли - і куди це ти зібралася?У тебе ж горло заклало, треба на печі сидіть, із-за комина носа не витикати. Я підлещуюся до бабусі, обіцяю буряків натерти і картоплі назавтра начистить. Щоб тільки разі з гори з'їхати, лише один. І ось уже стою на кучугурі біля самого даху. Перед очима білий світ снігу, що сховав і річку, і берег, і очерети до самих пліч. Лише риска чорних грабів та зелених сосен підкреслюють золотистий обрій.
Мені дванадцять років, я ходжу в шостий клас. Все, що мене оточує, досі здавалося надійним, вічним і незворушним. Тато, мама, бабуся, сестра. Покуть з сокирками над іконами. Стіл з двома лавами. Чорна хлібина, прикрита полотниною. Килимок біля полу з вишитими голубами.
І от учора тато прийшов з роботи затемно. Сидів за столом , не вечеряв, а дивився, як за вікном гілля розколихувало ніч.
Тато працює в школі вчителем фізкультури й лаборантом, його нещодавно наш родич узяв, як директором став. Робота не в радість, він би й зараз повернувся на трактора, так уже місця немає. Коли тато отак сидить і мовчить, я боюся. Спочатку він підніме голову, а потім щось глухо скаже, наче обухом об стіну вдарить.
А де вона? - несподівано спитав батько. Бабуся сумно схитнула плёчима.
Мати де? - зло кинув батько, я аж скинулася на припічку.
Він сидів у піджаку й сорочці, як на роботі був, волосся розтріпалося, губи злісно стиснулися, щоки горіли . З годинника на стіні вилетіла зозулька й нагадала, що вже шість вечора. І тут прочинилися двері, зайшла мати здійницею.
Де ти вешталася? - ревнув батько.
Лиску доїла. Чого ти?
Сядь, побалакати треба.
Мати поставила відро й присіла на лавку. Її рання сивина сяяла в кучерях,мов роса. Батько мовчав, дивлячись на чоботи так, мов би ніколи їх ще не бачив. За вікном розходжувався вітер, гілка черемхи попискувала на шибці.
Я вже не раз казав про ікони... -розпочав він чужим глухим голосом.
І тут я чомусь згадала, як ми влітку косили сіно. Батько розмахувався широко, трава лягала рівна й духмяна. Тато брав жмут у руки й витирав лезо коси, оглядався і всміхався до мене. Згадала, як він назбирав букет суниць, загорнув їхусорочкуінісдодому. Яквінпідняв зужа, і вуж крутився в нього над головою. Як пив воду зі струмка, обливаючи бронзові плечі.
Ні, ні, ні!- закричала суха, мов листок, забуся. - Не можна! На землі стільки горя, а цастя лише по краплині. Ікон не чіпайте, біда прийде!
Я не з вами говорю, - глухо бухкає батько. - Ти, жінко, знаєш, де я тепер роблю? Нам не можна, щоб висіли ікони.
Так у всіх же...
МовчатьІЩоб ікон не було.
За плінтусом взялася шкарбутіти миша, але тут же стихла. В димарі гудів вітер, у вікно летіли пучки снігу. Здавалося, на всій землі хурделиця, несподіваний батьків гнів і тихе материне схлипування. Знадвору забігла менша сестра і почала торохкотіти про віхолу, про санчата, про мокрі валянки. У неї гаряче обличчя і товстий голос, яку тата. Катя відчула напругу, підійшла до батька, і той розкутав їй в'язану сіру хустку. Потім залізла до нього на коліна ( така вже підлиза!), і вони почали вечеряти.
Бабуся полізла знімати ікони, одна з них цовго не відкручувалася, а потім угГала з рук, скло розбилося. Бабуся з острахом перехрестилася.
Це було вчора. А сьогодні стою на лижах нарівні з дахом. Все навколо осяйне , чисте і тихе. Береться мороз. Раз! І лижі несуть мене з гірки через город трохи не до самої річки. Сніг ще молодий , не влігся. Повертаюся і бачу на гірці ВарчиногоВітька. Шапка на ньому відстовбурчилася, наче ворог, штани одягнені по-хитрому, задом наперед , щоб дірок не видно.
Ти вечерю сьогодні понесеш?- гукає здалеку. - Чи тебе хрещена не просила?
Просила, ще й як.
Там усі будуть, і Колько, й Василь, і Льонько. А твоя Катька йде?
Без неї не одсвятиться! - кажу з посадою. - А ти без Катьки й дихнуть не можеш. Що - любов?
Вітько мовчить, вражений моєю здогадкою. А потім, спохопившись, горланить:
Треба вона мені, репка проклята. Знаєш, що я про неї думаю? Вона жирна, жирна, ото і все!
Я розвертаю лижі і їду додому. Ще треба бабусі допомогти,потім вузлик на вечерю зібрати. Насправді Катерина не товста, тіпьки обличчя смагляве і кругле з тонкими дугами брів. Усі кажуть" чистий таточко". Коли батько за щось розгнівається, мати посилає до нього Катерину.
Та підійде, притулиться ," як рідненька". Дивись, він і пом'якшає.
Сестрі прощають і гуси в городі, і гнучку, і купання на Морці без дозволу. Коли ми граємо в штандера за двором, Катеринин басовитий голостільки й чути: "Сюди, сюди, на мене гили!" А то ще Вітько Варчин інколи скаже:" Катько, ану заспівай". Моя сестра поправить хустку, стане на горбок, задере високо голову і як затягне: " Степом , степом", від її низького голосу під шкірою мов щось аж полізе.
Стемніло, пора бігти до хрещеної. Своїхдітей у неї немає, але вона любить усіх нас тихо і сильно. Заходиш до теплої хати, одразу зирк на ялинку, чи гостинців там багато. Ялинка повна цукерок, яблучок-сивашків, коржиків.
Здрастуйте в хату!Христос народився, зі святом будьте здорові! Візьміть, мамо, вечерю.
Раз на рік, у святвечір ми всі називаємо хрещену мамою. Від того обличчя в неї цвіте, як і хустина. Вона шаріється, розгортає наші вузлики з пирогами, кутею, коржами. А дядько Антон розсуває стола і припрошує сідати. Пахне печеною картоплею, грибами, в'юнами, узваром. П'ємо наливку і ситро, щоки в нас палають.
Після вечері залазимо на піч, ділимо гостинці й страхіття розповідаємо. Як на Явтух.овій долині хлопці ятерями людинку впіймали. Дядько з веретено завбільшки сидів у сітці і равлика з мушлі виїдав. Його повезли на хутір і вкинули в погреб, думали селу показати. Одкривають ляду вдосвіта, а там немає нікого, тільки нора в стіні вирита. Кажуть, до самої води дорився і знову під ряскою живе. Катерина з ляку голосно схлипує, і хрещена бере її на руки.
Ми затихаємо. Вітер гуде в димарі несамовитий, десь виє неприкаяний пес .Нас розморює тепло і кидає в сон. У хаті затишно й тепло від грубки і від любові хрещеної.
Перед сном вона дає всім по шматочку хліба і просить покласти в сінях на решето. Ми розміщуємо шматочки так, щоб не забути, де чий. І падаємо спати на полу, на печі, на лежанці. Вранці треба подивитися, чи так лежить хліб,як його поклали, чи не скотився, не дай, Боже, додолу, чи не розкришився. Якхлібець пролежав, так і рік пройде.
Уранці ми зіскакуємо на долівку й біжимо босі кожен до свого шматочка , подивитися, як він переночував . Катя свого шматочка не знаходить. Хрещена його теж не знайшла, похапцем перехрестила дівчину, притисла її голову до грудей.
Ми всі позаздрили Катерині в ту мить.
...Того року на Трійцю моя сестра втекла купатися біля верби. Більше її ніхто не бачив. Коли тіло сплийло на поверхню, на тонких дугах брів лежали чорні незворушні п'явки.
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|
|
| ||||
|
|
|
| ||||
|
|
|
|
|
|