 |
|
Насправді цей трагікомічних колообіг запоребриків в районі аеродрому розкриває нам очі як на характер російського суспільства та війська, так і на нас самих |
Спочатку про нас та нашу армію. Шоста серія фатальних пригод російського Біби та Боби в Чорнобаївці видається нам якимсь диким суїцидом, майже жертвоприношенням загадковим тувинським богам від Шойгу. Це природня реакція українця, який спостерігає за цим. Чому? Тому що ми справді відбулися як демократична та гуманістична європейська нація.
Зі своїми звичайно нюансами, але циннісно ми давно та остаточно відірвалися від Азії. Життя кожного українця та кожного нашого героя для нас - безцінне. Зараз національно ми діємо як єдиний організм, але репрезентується цей національний організм саме за посередництвом окремих яскравих та героїчних постатей. Ми знаємо, слідкуємо і захоплюємося відомими, публічними людьми які зараз служать в лавах ЗСУ або ТРО. Або новими героями, які постають на наших очах. Знаємо, що Даша Астаф‘єва волонтерить та готує обіди для захисників. А Тетяна Чорновол палить танки зі «Стугни». Вакарчук мотається країною та дає концерти у найгарячіших точках. Для нас важливі розповіді про наших людей та їх звитягу. Не абстрактних людей, а конкретних. Як історія вояка-поштара, який збив літак. Саме тому історія нашого спротиву впала у такий мегарезонанс з нервом усього цивілізованого світу.
Ось чому українцями захоплюються та пишаються люди від Кракова до Далласа. Тому що в нашій боротьбі Захід бачить історію своєї боротьби. А скоріш навіть архетипічну боротьбу добра зі злом. Біблійну битву Давида з Ґоліятом. Західна цивілізація в принципі побудована на потужному мономіфі про Героя, що має своє коріння у часах які навіть передували античності. Захід впізнає нас як націю-героя, а отже визнає нас за своїх. «Наших бьють» - ось це відчуття панує зараз у Європі на Північній Америці. І це відбувається на підсвідомому рівні.
Щодо нашої армії. Наша армія, з огляду на вищезгадане, воює як сучасна західна армія. В нас звичайно немає убермегабезпілотників, які можуть херачити ворожі колони з висоти у 20 км. Але українська армія сучасна та західна за стилем мислення. Просто тому що вона - українська. А ми - частина Заходу.
Що це означає? Це означає, що життя кожного воїна важливе. Найгірший гріх командира - підставити свого вояка під безглузду смерть. Це означає, що армія ініціативна, ієрархічна, звичайно, бо це армія, але мережева та мобільна за типом ухвалення тактичних рішень.
Тобто, наш український офіцер - це особистість. Яка може ухвалювати в рамках оперативного коридору самостійні рішення та кооперуватися щодо тактики з іншими офіцерами та підрозділами горизонтально, а не тільки вертикально. Умовно, ось є оперативне завдання херачити все живе по лінії такій-то. Підскочу до арти, там з пацанами перетру, скоординуюся з ТРО, домовлюся з сусідами - може ми там пару засідок з двох боків влаштуємо. Завдання є, далі крутись, коротше, як знаєш! Це - набагато більш гнучка система управління, ніж жорстка вертикаль. І набагато більш ефективна.
Окрім того, армія є суспільним інститутом, а отже виконує завдання суспільства (а не влади, влада - це інститут менеджменту та керування). А оскільки цінністью нашого суспільство є людське життя, тупий цілеспрямований захід шість разів під ворожу арту неможливий. Бо після другого випадку про це стануть писати у Фейсбуці, волонтери піднімуть хай, хтось з знайомих через знайомих дозвониться безпосередню до Зеленського. Коротше, ми країна вільних особистостей, про що ще казати.
А тепер декілька слів про Росію. Вона остаточно деградує у бік Азії, азійських колективних, але безособистісних цінностей. Йде якась безіменна спецоперація. На якій майже ніхто не гине. Ті хто гинуть - залишаються невідомими. Є якась абстрактна безіменна армія, яка виконує якісь завдання. Не зрозуміло хто ці люди. Але ясно, що все це - наш Вождь-Путін. Путін зараз є і армією і суспільством. Немає інших голосів. Немає інших позицій. Уся Росія зараз - це як Матриця, а Путін - як містер Сміт. Є тільки Путін і мільйони безіменних оболочок, які його вміщають.
І це, треба сказати, справді деградація до стану орди, навіть з точки зору радянської історії. Алже навіть тоді, під час Другої Світової, в СРСР наряду з культом Сталіна під час війни був і культ героя. Про героя писали польові газети, бійці отримували відповідні зірки, про це повідомляла «Правда». І таке інше. Те, що будує Путін - це вже навіть не совок. Бо комунізм все ж таки також був продуктом Заходу. Це - орда, в якій він бачить себе якимсь Чингізханом!
Звідси і випливає висновок щодо Чорнобаївки. Чому? Як? Тому що Росія зараз - це жорстка ієрархічна азійська держава, в якій неможлива будь-яка ініціатива, а за непокору старшим жорстко карають. Сидить якийсь дід в російському Генштабі. Дивиться на стратегічну карту, в якій стоїть стрілочка на Чорнобаївку. Піднімає трубку і каже: «Ну чьто, нах, взяли уже ви ету Чернобаєвку? Надо к дате Крима! Вперьод!». І його не цікавить ніщо. Скільки там людей поляже. Чи можливо це, чи ні. Ну будуть ваньки заходити, доки в укропів БК не закінчиться. Яка різниця. «Баби ісчьо наражают! Таваріщ Сталін дал пріказ»! Ось тому вони і пруть туди і пруть. На смерть. Бо генералам в ГШ пофіг, а до них нагору не достукатися. Навіть намагатися дивно! Це ж генерали! А ми хто тут? Правильно, ми - раби.
Ось так. Йде бій між вільними людьми та рабами. Битва між Заходом та Азією. Війна між цивілізацією та дикістю. Протистояння добра та зла!
Ми переможемо. Саме тому, що наш суспільний устрій набагато більш ефективний, ніж їхній. Ми меньші, але ми - як первинні ссавці, які вижили завдяки мозоку та швидким реакціям. Тоді, як динозавр зі своїм мікророзумом був великим, але до кінця не розумів що відбувається навкруги.
Як казав Іван Семесюк: «Еволюція або смерть!»
Слава Україні!
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
