 |
Для кожного важливо, щоб його розуміли і підтримували, і лише тоді можна досягти значних, висот у справі, якою займаєшся |
Приємно спілкуватися з людьми творчими, натхненними, наділеними від Бога неабияким даром - талантом. І цим даром вони щедро діляться з оточуючими, роблячи світ навколо добрішим, красивішим, яскравішим. Микола Петрович Скрипниченко як раз один з таких людей.
У Гребінці він не так давно, але його талант і неординарність помітили одразу. Повірили у талановитого музиканта і взяли на роботу у тоді ще районний будинок культури. Микола Петрович сердечно вдячний за підтримку Олександру Ільчуку, котрий у той час був директором будинку культури, взяв на роботу, повірив у його здібності, допоміг.
Музикант вдячний і Віталію Івановичу Колісніченку за те, що в свій час повірив у незнайомця і теж взяв на роботу у Слободо - Петрівський сільський будинок культури. Одночасно влаштувався М. П. Скрипниченко і у Мар'янівську школу - викладав музику. Він звик багато працювати, реалізовуючи себе, розвиваючи свій талант.
Як раз тоді і засяяла на нашому мистецькому небосхилі зірка Миколи Скрипниченка. Спочатку боязко, а потім впевнено він проявив свій неординарний талант музиканта. Та просто виступати самому йому було вже нецікаво. Микола Петрович почав втілювати в життя амбіційний задум створити в Гребінці аматорський колектив музичних та шумових інструментів.
Цю ідею гаряче підтримали усі ті небайдужі люди, котрі увесь вільний час присвячують співу, музиці, виступам - такі ж закохані у музику, як і сам Микола Петрович. Поступово музиканти освоїли незвичні музичні інструменти. До речі, усі їх Микола Петрович створив сам, методом проб і помилок, як то мовиться.
У цьоїйу творчому пошуку немало допомагають його рідні. Репертуар він теж сам обирає. Досвідчений митець розумів, що спочатку треба не перенавантажувати, а зацікавити артистів, тоді буде й результат. Він дуже полюбляє попурі. Адже в такому випадку можна вибрати лише найяскравіші частини мелодії.
Пісень хороших так багато, і так багато хочеться виконати, показати глядачеві. Микола Петрович надзвичайно вдячний за підтримку усім його колегам - працівникам відділу культури та працівникам будинку культури. Адже завжди усі допомагають його колективу у підготовці виступів. Також слова щирої подяки висловлює Микола Петрович і учасникам ансамблю музичних та шумових інструментів "Веселі музики" за те, що підтримують усі його ідеї, викладаються на повну, не шкодують сил і під час репетицій, звичайно ж, під час виступів. Разом вони беруть участь у різноманітних фестивалях, мистецьких конкурсах. Виступають на святах, їздять навіть на гастролі.
Микола Петрович розповідає, що дуже дякує гребінківським музикантам - Н. О. Луценко, А. М. Шеїну, В. Романову, А. П. Сину, О. І. Даньку за співпрацю і підтримку. Отримані перемоги надихають на нові звершення. Колектив та його керівник і не планують зупинятися на досягнутому. Творчий пошук продовжується. І в творчій майстерні Миколи Петровича вже є новий музичний інструмент. Тож очікуємо нових прем'єр.
Його життя нерозривно пов'язане з музикою. Ще з самого дитинства. Народився він на Кіровоградщині. Згодом сім'я переїхала на Миколаївщину. З великою теплотою розповідає Микола Петрович про свою родину. Уся його сім'я так чи інакше пов'язана з музикою, творчістю. Його батько Петро Павлович самотужки ще в дитинстві навчився гарти на гармошці. Принагідно Микола Петрович розповів цікаву історію.
Якось батьки його відправили на базар купити півня, а він узяв та й купив балалайку, дитячу душу зворушив незвичний інструмент. Адже його ще в дитинстві приваблювала музика. Таз кожним кроком наближаючись додому, хлопця охоплював страх за розтрачені гроші. Тож вирішив заховатися у яслах.
До ранку шукали батьки малого, перехвилювалися всі. А він тихо і мирно спав у сараї. Згодом батьки лише посварили за те, що заховався, а балалайку дозволили залишити. Так з тих пір чоловік і не розлучався з музикою. Пізніше у нього вже з'явилася гармошка, цей інструмент назавжди полонив його душу. Грав, але не співав. Зате співали усі інші у родині. Не дивно, що всі діти Петра Павловича грають на музичних інструментах та співають.
Микола Петрович розповів і про свою сестру Людмилу, у свій час вона теж навчалася у культпросвітницькому училищі, правда, працювала за фахом недовго. Бо якось приміщення сільського будинку культури, де вона працювала, викупив місцевий фермер і там влаштував зерносховище. Такі історії часто траплялися в дев'яності. Вона змінила фах, але музику любить і донині. Яктільки випадає нагода і всі рідні збираються у маминій хаті, то завжди там звучить пісня.
З радістю нині він згадує роки роботи у різних педагогічних колективах. Особливо щемно йому згадуються роки праці у школі - інтернаті на Миколаївщині. Там він теж зорганізував ансамбль музичних і шумових інструментів, з яким об'їздили чимало фестивалів і музичних конкурсів, здобували перемоги.
Виступали навіть у Києво - Могилянській академії, і там їх зустрічали гучними оплесками. Все в його житті йшло своєю чергою, працював, виховував своїх дітей. Але в якийсь момент все змінилося. Так склалися обставини, що треба було щось змінювати в житті. Спочатку він вирішив з'їздити в Київ і купити собі новий інструмент.
Приїхав у столицю і там випадково зустрів своїх далеких родичів, котрі мешкали в Гребінці і теж вирішили навідати Київ. Поспілкувалися і запросили Миколу Петровича в гості в Гребінку. Він погодився. Місто йому сподобалося з першого погляду, тихе, затишне.
А ще дуже сподобався будинок культури. Тож і вирішив Микола Петрович залишитися в Гребінці жити і працювати. Тут знайшов і своє сімейне щастя. Він вдячний долі, що на його життєвому шляху зустрілася його нинішня дружина Василина Іванівна Носова. Вона усіляко підтримує Миколу Петровича у його творчих починаннях, забезпечує, так би мовити, надійний тил. У Миколи Петровича є також дві дорослі доньки, він з ними теж часто спілкується.
Для кожного важливо, щоб його розуміли і підтримували, і лише тоді можна досягти значних, висот у справі, якою займаєшся.
Джерело: "Гребінчин край"
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|