У Березоточі на лубенщині замість картоплі та буряків вирощують лікарські трави

Єдина в Україні, а колись і на увесь Радянський Союз дослідна станція лікарських рослин досі працює в селі Березоточа Лубенського  району

130-річний дерев’яний храм із оригінальними дзвонами, маєток знаменитого мецената ХІХ століття пана Івана Леонтовича, старовинні дуби – шлях до станції відкриває чимало цікавого.

Там, де сточувалися береги Удаю та Сули, у 1609 році козаки заснували поселення. Тоді його так і називали – Берегосточа, а нині – Березоточа. Природа краю в усі часи приваблювала людей своїм багатством та різноманіттям, розповіла очільниця села Надія Білокур.

– Про Березоточу знали в Європі ще задовго до Жовтневої революції. Свого часу в нашому селі жив підприємець, купець на прізвисько Голота. Тут він побудував завод із вичинки шкіри та пошиву взуття. Його вироби високо цінували навіть парижани. Досі один із кутків у селі на його честь називають Голотинцями. Крім того, наше село дуже прославив знаменитий меценат пан Іван Леонтович. Він розводив коней, займався благодійністю. Сьогодні ж запеклі рибалки чи не з усієї області  їдуть до нашого краю за щуками. Також туристів дуже приваблює наш храм.

У селі фактично одна вулиця протяжністю сім кілометрів. Паралельно їй протікає Сула. Якщо дивитися згори, здається, ніби річка обіймає село. Місцеві жителі вирощують на грядках частіше нагідки, валеріану та ехінацею, ніж картоплю чи буряки.

Дерев’яна Свято-Покровська церква єдина з усіх храмів на всю околицю, яку громада не дала спалити, звалити, закрити і знищити ні комуністам, ні фашистам, стверджує отець Роман.

– Храм Покрови Пресвятої Богородиці у 1886 році збудувала громада села на місці старої церкви, що була побудована ще на початку 18-го століття. У 30-х роках, коли церкву закрили, люди закопали дзвони, тим самим урятувавши їх від знищення. Тож ми маємо тут рідні дзвони часів дев’ятнадцятого століття. Правили службу в церкві навіть у роки війни. А в 60-х роках громада відрядила одного з прихожан до Москви – захищати церкву. Це було дуже ризиковано у ті часи. І храм вдалося відстояти. Москва навіть прислала сюди свого настоятеля. Якщо в сусідньому селі звалили кам’яну церкву, то у нас люди зуміли зберегти дерев’яну. Від громади залежить фактично все, – наголошує священик. – Стіни храму хоч і соснові, але наші предки знали якийсь секрет, бо дошки дуже міцні. А от дзвіниця в аварійному стані, підійматися туди небезпечно. Тому зараз шукаємо спонсорів, які допоможуть із реставрацією.

Минулого року церква отримала статус архітектурної пам’ятки України. Але насправді прославилось село не храмом, не риболовлею, не шкірами, і не меценатами. У Березоточі досі працює єдина колись на увесь Радянський Союз, а тепер на всю Україну вже столітня дослідна станція лікарських рослин, яка гостинно приймає туристів, і подивитися дійсно є на що.

Майже всі сучасні сорти лікарських рослин України створили у Березоточі

– 90% усіх сортів лікарських трав, що існують в Україні на сьогоднішній день – це результат роботи дослідної станції в Березоточі. У нас представлено 387 видів лікарських трав, – говорить завідуюча відділом екології дослідної станції Любов Сивоглаз, яка провела для нас екскурсію.

Наукові працівники станції займаються селекцією, генофондом – збереженням та примноженням колекції лікарських рослин, їх заготівлею, вивчають лікарські властивості дерев та кущів. У користуванні станції 360 гектарів орної землі. Крім того, 1,5 гектара займає ботанічний розсадник. Територія розсадника лікарських трав знаходиться на своїй історичній землі упродовж 90 років з часу його заснування. Історія самої станції ще довша, розповідає Любов Сивоглаз.

– Повертаючись після Полтавської битви, Петро I помітив, яка тут, на Лубенщині, багата на лікарські трави земля. У той час на цій території була козацька застава. І цар видав указ відкрити при полкові запасну аптеку, а при аптеці розбити аптекарський город. То фактично була перша грядка лікарських рослин на всю тодішню імперію. Але лікуванням на Лубенщині займалися ще у період середньовіччя. Ці території, про які йде мова, колись належали Мгарському монастирю, і монахи, та й самі мешканці Березоточі вже тоді на травах розумілися непогано.

Офіційно дослідну станцію відкрили у 1916 році. Тоді вона була розташована на території нинішнього Лубенського лісотехнічного коледжу. А у 1925 році переїхала на територію, де й знаходиться нині.

400-річний дуб, знятий у фільмі “Весілля в Малинівці”
 

У «Лікарському саду» ростуть цілющі дерева

Окрім ботанічного розсадника, де вирощують і досліджують трави чи не від усіх існуючих на сьогодні недуг, включаючи онкологічні захворювання, на території станції знаходиться дендропарк місцевого значення «Лікарський сад», де зростає 180 видів дерев та кущів, серед яких і 400-річний дуб, під яким Попандопуло у фільмі «Весілля в Малинівці» ділив награбоване.

Тут можна побачити сторічну абрикосу, усурійську грушу, коркове дерево, «олівцеве» дерево, «вермішелеве» дерево, залізне дерево, цукровий клен, столітні липи, а ще там можна загадати бажання, стоячи між двома дубами­близнюками, яким понад 300 років. У дендропарку надзвичайно позитивна енергетика, ці дерева лікують не лише головний біль, а навіть душевний, переконує Любов Сивоглаз.

Перед важливими перемовинами з ворогом полководці натирали столи м’ятою

Століттями березоточани знаються на лікарських рослинах. Чи не в кожному дворі знають, якою рослиною і як саме можна замінити дорогий фармакологічний препарат. А ще місцеві розповідають, що один із кращих жіночих афродизіаків – любисток, який можна виростити на власній клумбі.

На станції навіть водять екскурсії, де розповідають те, про що не напишуть у підручниках з історії. Мало хто знає, що, наприклад, наші полководці перед важливими перемовинами натирали м’ятою столи, бо вважалося, що тоді дискусія не переросте у сварку. А якщо запастися жменькою ягід лимонника, у дорозі тиждень можна не хвилюватися про харчі. Після прогулянок садом і цікавих оповідок, туристів частують козацьким чаєм. Але усе це варто почути і побачити особисто.

Село Березоточа знаходиться на лівому березі річки Сула, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Вовчик, нижче за течією на відстані 3,5 км розташоване село Піски, на протилежному березі – село Луки. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці і заболочені озера. Населення в селі на сьогодні становить близько 1500 чоловік, серед яких 222 особи – діти, 425 чоловік молоді. У селі працює школа, дитячий садок, амбулаторія. Працює одна із кращих бібліотек в районі. Відомими вихідцями із Березоточі є український мовознавець  Микола Пилипович Коломієць, бандурист та народний художник Іван Якович Новобранець, радянський та український лікар і фізіотерапевт, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України Павло Миколайович Швидкий.

Один з цікавих туристичних об’єктів – станція лікарських рослин.

Потрапити на екскурсію можна за попередньою домовленістю за телефонами:

(05361) 9­01­10, (050) 97­26­333
 

gazeta-ptk.org.ua

• На Лубенщині відкриють єдиний в Україні музей лікарських рослин