ОЛЕКСАНДРІВКА (колишня Рейхівка) – село Гребінківського району, центр сільської Ради народних депутатів, якій підпорядковані села Високе (Високий Горб), Осавульщина (Осавулівщина), Павлівщина (Павлівлівське, Новосільце), Сімаки (Семаки).

Розташована по течії р.Сліпороду (приток Сули), за 21 км від райцентру та за 15 км від залізничної станції Лазівки. 314 жителів (1990).

Населення    273
Площа    2,419 км²
Густота населення    112,86 осіб/км²
Поштовий індекс    37440
Телефонний код    +380 5359
Географічні координати    50°06′32″ пн. ш. 32°35′44″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря    110 м
Водойми    р. Сліпорід

Землі, на яких тепер розташовані села Олександрівської сільради, на початку XVIII ст. були зайняті козаками та козацькою старшиною. З боку нинішнього міста Гребінки більша частина земель урочищ, які називались Великий і Малий Скочак, належали лубенському осавулу Іванові Павловичу.

Частину цих земель він купив у заможних козаків Пригодяченків - Василя і Дмитра. Він і заснував хутір, названий на його честь Осавулівщиною.

В 1738р. в Кримському поході проти татар Іван Павлович та його старший син Яків загинули. У першого залишились сини Павло і Микола, а у Якова - 19-річна дружина Зінаїда Василівна з двома малолітніми дітьми Степаном і Федором. Вони (сини, невістка й онуки Івана Павловича) і поділили між собою численні маєтності Івана Павловича. Крім земель в урочищах Великий і Малий Скочак, ними успадковувались маєтності в селах Гінці, Духове та інших місцях Лубенщини.

До речі, після смерті Івана Павловича його спадкоємці стали носити прізвище Янович; Павлович, мабуть, було не прізвище, а по батькові. В деяких документах Іван Павлович називався Гінцівським (від назви його маєтності Гінці), але це прізвище не прижилося. Зінаїда Василівна вдруге вийшла заміж за Петра Корнієвича-Ограновича і набула нове прізвище.

З боку Лазірок землі належали лубенському полковому судді Максимові Троцькому: в 1710 р. він одержав село Лазірки з прилеглими землями. А після нього лазірківськими землями володіли його сини Іван і Яким. Згодом ці землі поділили між собою зяті Троцьких Кори і й Кобелецький і Лев Богаєвський. В 1767 р. дочка Кобелецького Варвара Корніївна вийшла заміж за вихідця із Слобідської України (із Охтирського полку) секунд-майора Івана Михайловича Боярського і одержала в придане велику частину цих земель.

Боярський розгорнув бурхливу діяльність за придбання нових земель. Він закупив землі у Яновичів, Ограновичів, Троцьких, інших землевласників, приєднав їх до земель своєї дружини - створив на Лубенщині міні-Вишневеччину - Боярщину.

Мабуть, ним були засновані хутори Новосільце (згодом одержало назву Павлівщина) і Сімаки (Сьомаки, Сюмаки).

Зі смертю Івана Михайловича Боярського (до 1787 р.) та його дружини Варвари Корніївни (до 1795 р.) в 1795 р. відбувся поділ їх землеволодінь між спадкоємцями - п'ятьма синами і двома дочками. До поділу ввійшли села Лазірки, Рудка, Тимки, хутори Осавульщина, Новосільце, Сімаки, Високий Горб (Горби) та інші хутори, якими володіли тоді Боярські.

Олександрівка і Високе до акту поділу не ввійшли, оскільки їх, мабуть, ще не було. При поділі маєтностей селяни переводились із одного села чи хутора в інші. Так, із х. Сімаки було переведено в с. Рудку 41 душу, в х. Осавульщину - 52 душі і в с. Тимки - 13 душ.

Як же тут з'явилися землеволодіння поміщиків Рудановських і Рейх-Топольницьких?

У 1795 р. дружина поміщика Чернігівської губернії Петра Йосиповича Лисенка Наталія Іванівна (вона була дочкою Івана Михайловича Боярського, а її чоловік був рідним братом діда композитора Миколи Віталійовича Лисенка) позичила на один рік у поміщиці х. Писарщини (який увійшов до складу нинішньої Тарасівки) Євдокії Андріївни Щербак 25 тисяч крб. під заставу маєтностей в с. Лазірках та хуторах Новосільце і Сімаки.

Вчасно ці гроші нона не повернула. Євдокія Андріївна заздалегідь передала і права на закладені під заставу маєтності своїй рідній сестрі Ганні Андріївні, дружині Івана Павловича Рудановського, який служив у Москві оберпровіантмейстером (звичайно, одержавши від неї 25 тисяч крб.). Євдокія Андріївна Щербак і Ганна Андріївна Рудановська були дочками колишнього домашнього лікаря новоросійського генерал-губернатора князя Г. О. Потьомкіна - Андрія Пилиповича Санковського, який після смерті князя (1791 р.) вийшов у відставку статським радником, купив хутір Скочак на Пирятинщииі, де й доживав віку разом з дружиною.

Син Івана Павловича і Ганни Андріївни Павло Іванович Рудановський 13 квітня 1798 р. пред'явив у суд документи на заставу маєтностей Наталією Іванівною Лисенко і одержав ці маєтності. Рудановські розширювали свої маєтності шляхом купівлі сусідніх земель, і в 1865 р. вони мали тут 1043 десятини землі.

Дочка Наталії Іванівни Олександра Петрівна Лисенко вийшла заміж за поміщика Чернігівської губернії корнета Дмитра Яковича Рейх-Топольницького, в придане вона одержала від матері землю на Боярщині, де згодом був закладений хутір Олександрівка (Рейхівка).
Можливо, що цю землю Наталія Іванівна купила у своїх братів, оскільки її маєтності перейшли Рудановським.

У 1807 р. її чоловік Петро Лисенко продав частину своїх маєтностей на Чернігівщині за 25 тисяч крб. і, мабуть, повернув, дружині свій борг.

Село Олександрінка (яке називалося ще і Рейхівкою) було засноване Олександрою Петрівною Лисенко і її чоловіком Дмитром Яковичем Рейх Топольницьким, від яких і походять обидві назви села.

Воно заселялося місцевими жителями і прибулими із інших місць. Милорадович В.Т. в своїй праці «Средняя Лубенщина» писав: «Население Александровки смешанное: частью здешнее, а частью переведенное из Черниговской губернии; носят фамилии - Бедрики, Гончари, Мамлыги, Сеси, Червышни и др.

В Александровке, так же как и в Рудановщине (Павловке), была установлена дань помещику: 5 гусей, 10 курченков, яйца, масло и молоко; да вдобавок помещик нанимал людей на сахарные заводы, станции и отдельным хазяевам».

Від Олександри Петрівни маєтність перейшла її дочці Варварі Дмитрівні Рейх - Топольницькій, яка в 1858 році частину землі з селянами продала своїй мачусі Марії Іванівні.

В період селянської реформи (1861 року) поміщиці виділили селянам на викуп (60 ревізським душам, які мали право на викуп землі) садибної землі 24,1 десятин (в тім числі 12 дес. вигону) і 78,25 десятин польової землі.

В договорі на викуп записано: «Водопой при деревне Александровке отводится крестьянам в исключительное их пользование из р. Сліпорода. Прогон скота в конце деревни за усадьбой временно-обязанного крестьянина (так називались селяни після реформи - Прим. авт.). Сидора Гуленка, отступая от его усадьбьі на 4 сажня по направленню до угла горьі».

В той час в Олександрівці було 26 господарств, в тім числі: городників - 1, піших - 14, тяглих - 11 господарств.

В 1896 році в Олександрівні налічувалося уже 47 дворів, було дві кузні і хлібозапасний магазин.

В роки Радянської влади в селі було утворено ТОЗ (товариство спільної обробки землі), його головою став Винниченко Петро Федорович, а потім він же - і головою колгоспу «Серп і Молот», створеного на базі ТОЗу.

В 1930-х роках колгоспи «Серп і молот» та «Шлях до комунізму» (с. Осавульщина) об'єдналися в один колгосп, який був названий іменем Фрунзе. Його першим головою був Гуленко Іван Давидович. Після нього став Петренко Іван Кіндратович.

Господарський двір колгоспу був розташований в колишній садибі багатих людей - братів Довженків, де було три добротних будинки під залізом, а також господарські приміщення.

В 1952 році колгосп ім. Орловського (с. Павлівщина), ім. Фрунзе (с. с. Олександрівка і Осавульщина), та «Ударна праця» (с. с. Високе і Сімаки) об'єднались в єдиний колгосп ім. фрунзе, який проіснував до 1991 року.

В жовтні 1991 року землі розпаювали і колгосп перетворили в КСП ім. Фрунзе, а потім - в приватно-орендне підприємство «Довіра».

Кількість населення Олександрівки в різні часи становила:

1896 рік - 275 душ обох статей,
1900 рік - 286 душ,
1910 рік - 402 душі,
1926 рік - 502 душі,
1939 рік - 504 душі,
1980 рік - 313 душ,
2003 рік - 292 душі.

Не повернулися з війни мешканці сіл: Олександрівки - 30 душ, Сімаків - 37 душ, Осавульщини - 19 душ, Високого - 19 душ, Павлівщини - 30 душ.

В період німецької окупації було вивезено на роботи до Німеччини із всіх п'яти сіл Олександрівської сільради - 66 душ.

За адміністративно-територіальним поділом населені пункти нинішньої Олександрівської сільради (Олександрівка, Осавульщина, Високе, Павлівка і Сімаки) до 1923 року входили в склад Лазорківської волості Лубенського повіту.

Новостворена Олександрівська сільська рада в складі цих п'яти сіл в період 1923 - 1930 р.р. відносилася до Тарандинцівського району, в 1935 - 1961 р.р. - до Лазірківського району, в 1962 - 1964 р.р. - до Лубенського району, в 1964 - 1966 р.р. - до Оржицького району, з 1967 - до Гребінківського району.