Лубенський історик М Г. Астряб в своїй праці «Малороссийский Лубенский полк» приводить перелік населених місць на р. Оржиці Гнилій, які позначені на карті Боплана 1650 р.
Він розмістив їх в порядку, починаючи зверху течії і прямуючи вниз по її течії:
Лемешівка,
Малютинці,
Смотрики,
Кулажинці,
Короваї,
Корніївка,
Покровське,
Овсюки,
Савинці,
Денисівка і т.д.
На відміну від Кулажинців, Короваїв, Корніївки, Овсюків - Покровського в ревізіях (переписах 1740 і 1751 - 1753 років немає: мабуть, в той час його вже не було.
Коли ж і як воно знову з'явилося? В сповідальних відомостях Георгієвської церкви с. Городища вперше записано це поселення в 1821 р., воно ще не мало назви, власником його був підпоручик Андрій Іванович Ходолій (Худолій), в ньому вже мешкало 197 душ (108 душ чоловічої статі і 89 душ жіночої статі).
В 1818 р. цього поселення в сповідальній відомості цієї церкви ще немає (за 1819 і 1820 роки сповідальні відомості Городищенської церкви не збереглися). Як говорилося уже при розповіді про Городище і Корніївку, в ці часи проводився розпродаж Свічківських маєтностей за борги Миколи і Якова Свічок.
Ходолій Георгій (Юрій - в ті часи однозначне з ім'ям Георгій, а в простонароді його називали ще й Єгорієм) Іванович із маєтностей Свічок в Городищі і Корніївці одержав 1000 десятин землі і більше 500 душ селян обох статей.
Мабуть, він продав своєму брату підпоручику Ходолію Андрію Івановичу (1780 - 1833) частину землі і селян, який і заснував тут (а точніше - відродив) поселення Покровське.
Андрій Іванович не став впроваджувати свою назву відроджуваного поселення, назвавши його Ходоліївкою чи Андріївкою, а повернув йому стару назву Покровське. В сповідальній відомості за 1824 р. церковники Городшценської церкви записали його назву - «Провське», а вже в 1826 р. записали його Покровським.
Недовго володіли Ходолії (Худолії) цією маєтністю: в 1833 р. помер її господар Андрій Іванович, а в 1836 померла і його дружина Анастасія Григорівна.
Дітей у них не було, і Покровське перейшло у власність брата Анастасії Григорівни - Івана Григоровича Савицького. Іван Григорович помер в 1854 р. і маєтністю заволодів Іван Костянтинович Савицький, який в 1856 р. поступився своїм правом на спадщину по «улиточной записи» губернському секретарю князю Орбеліані Якову Володимировичу («улиточная запись» - документ спрощеної передачі свого права на спадщину.
Мабуть, дружина Орбеліані була в якихось родинних зв'язках з Савицькими).
Орбеліані володів маєтністю під час реформи 1861 р., він підписував в 1862 році уставну грамоту - договір з селянами на умови виділення і продаж земельних наділів селянам. На той час в Покровщині налічувалось 132 ревізьких душ, яким виділялось для купівлі 136,66 десятин землі: 12,66 дес. садибної землі (в т.ч. вигона - 4, 71 дес.) і 124 дес. польвої землі. Водопій в панському ставку залишався в загальному користуванні поміщика і селян, але селянам заборонялося ловить в ставку рибу і мочити коноплі.
Сім'я Орбеліані, мабуть, довго володіла цією маєтністю: після батька тут господарював його син Микола Якович, який і продав це господарство поміщикові Євгенію Павловичу Томарі. Томара купив цю маєтність (870 десятин землі) для своєї дочки Варвари Євгенівни, яка була в шлюбі за Патрикієм Олександровичем Ілляшенком.
Мабуть, до самої революції 1917 року тут господарювали Ілляшенки. (У 1908 році маєтність числилась ще за Варварою Євгенівною).
Розвиток села характеризувався ростом населення. За переписом населення 1859 року в Покровщині налічувалося 52 господарства з населенням 275 душ обох статей,
в 1897 р. - 61 господарство з населенням 438 душ,
в 1900 р. - 66 господарств з населенням 473 душі,
в 1910 р. - 80 господарств з населенням 504 душі,
в 1926 р. - 791 душа,
в 1939 р. - 728 душ,
в 1959 р. - 540 душ,
в 1972 р. - 291 душа,
в 1980 р. - 281 д.,
в 1990 р. - 274 д.
До речі, в матеріалах перепису населення за 1900 рік записано - Покровеьке(Худоліївка): мабуть в простонародді поселення довго іменувалось Худоліївкою.
У 1915 р. в селян Покровщини було 8 вітряків. При радянській владі в 1921 р. місцевою владою був складений список заможних селян, які повинні були передати частину свого майна біднякам(хто коня, хто корову, хто порося і т. ін.) от цей список:
Титарка Карпо і Григорій Яковичі,
Титарка Йосип Максимович,
Погребний Демйд Григорович,
Овчаренко Назар Дмитрович,
Качан Євдоким Григорович,
Качан Василь і Семен Лазаровичі,
Качан Олександр Сергійович,
Качан Іван Харитонович,
Качан Яків Михайлович,
Качан Христин Давидович,
Середа Федір Терентійович,
Середа Олексій Михайлович,
Науменко Наум і Іван Мироновичі,
Овраменко Олексій Юхимович,
Скуйбіда Іван Ігнатович,
Симоненко Іван Юхимович,
Кононенко Лука Костянтинович,
Горбенко Олена Василівна,
Горбенко Іван Никифорович,
Криворучко Сергій Омелянович,
Тарасенко Павло Юхимович,
Сергієчко Іван Євтіхієвич,
Науменко Адам Маркович.
Деяких із цих селян «розкуркулили» в 1930 році. Не повернулося із війни 1941 - 1945 р.р. 66 сільчан. Розстріляно під час німецької окупації 2 сільчан.
Що стосується адміністративно - територіального поділу, то Покровщина відносилась до Городищенської волості Пирятинського повіту, а з 1919 р. до Городищенської сільради Пирятинського району (а з 1935 р. Гребінківського).
Потім Покровщину приєднали до Овсюківської сільради. Медичні послуги мешканці Покровщини до революції і деякий час після революції одержували від Сербинівської лікарні і її фельдшерського пункту в Городищі. А з появою лікарні в Городищі, а потім і в Гребінці - користувались їх послугами.
Своєї церкви Покровщина не мала. З початку свого заснування і до 1835 р. Покровщина знаходилась в парафії Георгієвської церкви с. Городища, а після 1835 р. - в парафії Троїцької церкви с. Овсюків.
Своя школа в селі Покровщині заснована в 1900 р., вона була однокомплектна, при радянській владі вона стала початковою. В 1899 р. поміщик А.В. Савицький, який володів невеличкою частиною землі в Покровщині, вніс до каси Пирятинської земуправи 500 крб. на побудову школи в Покровщині.