За допомогою домашніх вчителів Гуслисгого і Кудрицького Євген Павлович одержав початкову освіту. Для продовження його освіти треба було влаштовуватися в навчальний заклад. В який саме?

В той час найближчим порядним навчальним закладом була Ніжинська гімназія вищих наук, де вже навчалися діти дворян Пирятинського повіту Микола Закревський, Аполлон Мокрицький та ін.

Ця гімназія була заснована у 1820 р. на кошти князя Олександра Безбородька і була вищим навчальним закладом із строком навчання 9 років, із яких: перші 3 роки навчання (перші З класи гімназії) давали початкову освіту, наступні 3 роки - середню, і останні 3 роки - вищу освіту. Програма навчання була енциклопедична: тут було і природознавство, й науки історико-філологічні і т. ін. аж до артилерії і фортифікації включно.

Різноманітність предметів програми ніскільки не перешкоджала ґрунтовному їх вивченню, і із вихованців гімназії виходили гарні спеціалісти в тій чи іншій галузі науки. Про існування такого навчального закладу Гребінки могли дізнатись від сусідів, діти яких навчалися там, а про доцільність навчання в ньому їм міг розповісти Семен Матвійович Андрущенко (їх родич), який з 1822 р. був професором цієї гімназії.

1 серпня 1825 р. штабс-ротмістр Павло Гребьонкін подав заяву (прошение) директору гімназії. «Желая, чтобы сын мой Евгений Гребьонкин, обучившийся в доме, продолжил курс учення в подведомой Вашему Высокородию гимназии, всепокорнейше прошу принять его в число вольноприходящих учеников и поместить в класс, соответствующий его знанню».

Після складених Євгеном іспитів його прийняли в 4-й клас гімназії. Учився він старанно, пам'ятаючи батькове напутнє слово: «Мне кажется, что ты по протекции Семена Матвеевича поступил в 4-й класс, а не по знанням наук, и потому советую тебе заняться науками сверх обыкновенного времени, дабы поравняться с товаришами и оправдать доверие Семена Матвеевича. Слепо повинуйся воле Семена Матвеевича и употребляй в свою пользу его наставления, удаляйся праздности, ибо она мать всех пороков; не заводи тесных связей с шалунами, дабы и о тебе не делали люди дурных замечаний».

В повісті «Записки студента» Євген Павлович писав про вступ хлопця до ліцею і про перші дні його там перебування. Мабуть, у цій повісті є багато автобіографічного.

Перші директори гімназії В. Г. Кукольник (1820-1821) і І. С. Орлай (1821-1827), обидва русини із Австрії, були люди надзвичайно енергійні, освічені, віддані справі освіти. За їх директорства гімназія процвітала, як в навчальному, так і у виховному відношенні. Вихованців не муштрували, не утискували без потреби. Але коли директор І. С. Орлай перейшов на службу до Одеси, то не знайшлося достойного спадкоємця.

В той же час після повстання декабристів у 1825 році в Російській імперії запанувала реакція в усіх сферах життя. Вона відбилася на всіх вищих навчальних закладах, у тім числі і на гімназії вищих наук у Ніжині. У гімназії утворилися дві ворогуючі групи.

На чолі прогресивно налаштованої групи викладачів стояв професор римського права М. Г. Білоусов; на чолі противної групи стояв професор М. В. Білевич, який писав по начальству доноси на Білоусова і його товаришів, звинувачуючи їх у вільнодумстві, потуранні розпущеності студентів, які читають шкідливі книжки, «...например, сочинения Александра Пушки на и других подобных».

Родич Гребінок Семен Матвійович Андрущенко, який був у гімназії професором латинської словесності (1822-1832 р.р.) і в якого квартирував перші 2 роки Євген Павлович, прилучався до першої групи викладачів.

Його біограф, однокурсник Євгена Павловича В. Камінський так писав про Семена Матвійовича: «Викладання його визначалось надзвичайною точністю і ясністю висловлювання, переклади - легкістю і приємністю, а розгляд класиків, особливо Вергілія - стилем і вірністю погляду, мимовільно захоплювавшими слухачів і викривавшими в ньому глибокого знавця римської прадавнини.

Його вихованці, прослухавши 2 курси, вільно перекладали з російської на латинську і навпаки, та навіть складали твори латинською мовою». В 1826 р. він був нагороджений орденом Св. Анни 3-го ступ., а в 1827 р. йому надано чин надвірного радника (що відповідав військовому чину підполковника).

В 1830 році в Ніжинській гімназії працювала «высочайшая» комісія, в результаті роботи якої чотири викладачі стали вигнанцями із гімназії, а Семен Матвійович був звільнений з посади вченого секретаря. А в грудні 1832 р. і йому був винесений вирок: «Профессора латинской словесности Андрущенка за предосудительньїе его поступки удалить немедленно от службы, выдать ему законное свидетельство с означением причин удаления от должности, что он удален от должности по причине неспокойного характера и дурного образа мьіслей».

З таким свідоцтвом йому не було місця роботи не тільки в закладах освіти. Опис біографії Семена Матвійовича Андрущенка Камінський закінчує так: «В 1832 р. він був звільнений від служби й поселився в Пирятинському повіті, де провів останні роки свого життя в повній самотності і помер в 40-х роках». За свідченням сповідальних відомостей Троїцької церкви села Заріччя за 1839-1849 р.р. він жив в хуторі Варвари Костянтинівни Андрущенко Сліпорід (який ще називався Андрущенків чи Варочкін хутір), де, мабуть, і похований.

Великий вплив на формування поглядів вихованців гімназії мали викладачі групи Білоусова, у тому числі і професор Андрущенко. На Євгена Павловича Семен Матвійович мав вплив не тільки як професор, а як господар квартири, в якій гімназист Євген жив 2 роки, і як родич, повчання якого він повинен був беззаперечно виконувати, як велів йому батько.

І все ж, в листі від 23 грудня 1832 року до свого товариша по гімназії М. М. Новицького Євген Павлович негативно характеризував Семена Матвійовича: «Человек хитрый, лукавый и проч.» Мабуть, Семен Матвійович мав нестерпний характер, тому Євген Павлович і відійшов з його квартири. Може через такий характер він не зміг створити свою сім'ю.

В той же час Євген Павлович поважав і після закінчення гімназії листувався з людиною іншого характеру Іваном Григоровичем Кулжинським, який був учителем латинської мови в нижчих класах гімназії в період 1825-1829 р.р. Іван Григорович з любов'ю згадував вихованця гімназії Євгена Гребінку: «Вічно веселий, вічно усміхнений, вічний улюбленець усіх, й товаришів, і учителів, з відкритою, розумною і доброю фізіономією, Євген Павлович (як його називали навіть наставники, звичайно, жартома) навчався добре; старався всякому догодити, від всякого заслужити доброзичливість.

Гімназія вищих наук була розташована в передмісті Ніжина. Ця патріархальна частина міста, яка називаються Магерки, складається із низеньких будиночків, більшою частиною під солом'яною покрівлею, які відділяються один від другого плетеними парканами.

В одному з таких будиночків жив я, а за парканом, в сусідньому будинку квартирував Гребінка. Не пам'ятаю, як він зблизився зі мною, та це миле, веселе дитя зробилось моїм улюбленцем, і не проходило того дня, щоб Гребінка через паркан не перелазив до мене. У мене він брав читати журнали і альманахи, розповідав мені про свої заняття і, нарешті, почав показувати мені свої вірші. Я милувався цим кучерявим, веселим хлопцем і називав його утіленою юністю».

Саме в Ніжинській гімназії вищих наук розпочався творчий шлях письменника Євгена Павловича Гребінки. За звичаєм багатьох навчальних закладів і в Ніжинській гімназії учнями (студентами) видавались рукописні журнали. Євген Павлович брав участь у видавництві, а потім і сам видавав рукописні журнали, наповнюючи їх майже виключно своїми прозою і віршами.

Уже на другий рік після вступу до гімназії у листі до своєї сестри Ганни Павлівни він називає цілу низку своїх творів: «Переяславль», «Мышь», «Осень», «Отзыв русского воина товарищам его молодости», «Буря», «Пленник», «Вишня», «Совет русскому гражданину», «Лилия», «Ручей», «Соловей», «Радость Мазепы, когда он узнал о смерти Кочубея».

В пізніших листах до своїх рідних він згадує про написані ним «Оду к Богу», «Степной курган», «О величин добродетели», «Славянский вечер» и про початок перекладів українською мовою «Полтави» Пушкіна, з французької мови «Светского пустинника», із старослов'янської мови літопису Авраама Паліцина.

Учитель латинської мови І. Г. Кулжинський, який займався літературною творчістю (15 вересня 1830 р. в листі до своїх рідних Євген Павлович пише, що Кулжинський видає новий роман «Федюша Мотовильський»), старався допомогти початківцю Євгену Павловичу. «Цими днями, - писав Євген Павлович 24 листопада 1826 року до своїх рідних, - прийшов до Семена Матвійовича учитель латинської мови (Кулжинський І. Г. - Прим, авт.) і, побачивши на столі вірші мого написання, почав їх читать, і вибравши з них один аполог (своєрідна байка - Прим, авт.) і байку, сказав мені, що він їх відправить в Москву до князя Шалікова, який видає «Дамський журнал», де вони і будуть надруковані».

Із написаного в цей період Євгеном Павловичем було надруковано в 1831 р.: поезія «Рогдаев пир», написанням якої автор займався ще в 1828 році, називаючи її «Славянский вечер», а також уривок перекладу на українську мову поеми Пушкіна « Полтава».

У 1827 році Євген Павлович Гребінка написав єдиний драматичний твір «В чужие сани не садись», рукопис якого зберігся і в 1902 році був надрукований вперше в зібранні його, творів. Решта рукописів написаних Євгеном Павловичем творів в Ніжинській гімназії не збереглася.

Мабуть, вони загинули разом з багатьма листами і іншими документами при пожежі 1891 року, коли згорів будинок Гребінок в Убіжищі. Звичайно, Євген Павлович міг використати ці свої ранні твори, удосконалюючи їх в пізніших публікаціях. Не виключено, що байка «Могильні родини» є остаточний варіантом гімназійної його байки «Мышь», а байка «Горобці да вишня» є доробкою учнівської його роботи «Вишня» і т. ін.

В червні 1831 року Євген Павлович Гребінка закінчив навчання в Ніжинській гімназії вищих наук і був «утвержден в праве на чин 14 класса при вступлении в Гражданскую службу, с освобождением от испытания для производства в высшие чины, а при вступлении в Воєнную службу, через 6 месяцев служби в низших званнях - на чин офицера, хотя бы в полку, в который принят будет, на тот раз вакансий не было» (РГІА в С.-Петербурзі, Фонд 802, опис 1, справа 7814, аркуш 2 зв.).

Місту Ніжину, в якому Євген Павлович Гребінка провів свої учнівські і студентські роки, він присвятив свої твори: «Ніжинський полковник Золотаренко», «Ніжин - озеро», «Записки студента... голіцею». Ніжинці шанують пам'ять Євгена Павловича: ім'ям Гребінки названа одна із центральних вулиць Ніжина, на будинку Педагогічного інституту (в якому в свій час знаходилась гімназія вищих наук) встановлена меморіальна дошка про його тут навчання, в музеї інституту на видному місці висить портрет Євгена Павловича роботи А. Мокрицького, намальований художником в 1850-х роках на замовлення почесного попечителя Ніжинського ліцею графа Кушелєва-Безбородька.