17 січня 1805 р. Павло Іванович Гребьонкін вийшов у відставку штабс-капітаном і мешкав у матері (батько його помер у 1779 р.) в с. Панчеві Новомиргородського повіту Єлизаветградської губ. (нині Кіровоградської обл.).

А через рік, 28 січня 1806 р. в Михайлівській церкві с. Цибулівки, що на Єлизаветградщині, він повінчався з сиротою Ганною Петрівною Маркович.

Вона разом зі своїм двоюрідним братом Василем Івановичем Маркевичем виховувалась у його матері, що була в другому шлюбі за Іваном Керстіним, і жила в неї в слобідці Коротилівці (ця слобідка належала до Михайлівсько-Цибулівської парафії). Ганна Петрівна в спадщину від діда Івана Семеновича Марковича одержала Глибоко-Ярівську маєтність (а Василь Іванович - с. Кулажинці на Пирятинщині, х. Гайвороніцину і маєтність в містечку Домонтово в Золотоніському повіті). Це був перший шлюб Павла Івановича, від якого залишилась єдина донька Ганна.

Після смерті Ганни Петрівни Павло Іванович одружився з дочкою пирятинського сотенного отамана Надією Іванівною Чайківською, яка жила в м. Пирятині у свого брата. Від другого шлюбу були діти: Євген (майбутній письменник), Михайло, Аполлон, Микола, Олександр, Людмила, Костянтин і Петро.

А. ГАННА ПАВЛІВНА ГРЕБЬОНКІНА (СВІЧКА)

Народилася Ганна Павлівна у 1907 р., дуже рано залишилася без матері.

Росла вона в сім'ї батька. У спадщину від матері їй залишився не тільки Глибоко-Ярівський хутір, а й ведення багаторічної судової справи Марковичів із Свічками за землі Короваївські (х. Глибокий Яр був заснований на короваївських землях, тому його володарка змушена була займатися цією судовою справою).

З боку Свічок ведення цієї судової справи залишалось на єдиному їх нащадкові Левові Миколайовичу Свічці. При остаточному укладанні цієї судової справи виявилося, що Свічки повинні були сплатити Марковичам 50000 крб.

Лев Миколайович таких грошей не мав: його батько Микола Петрович Свічка за якихось 20 років розтринькав величезні землеволодіння, накопичені декількома поколіннями Свічок. Після смерті батька (1825 р.) Лев Миколайович разом з матір'ю приклали дуже багато зусиль, щоб зберегти за собою хоча б одну маєтність - слободу Петрівку. Виплатити Марковичам 50000 крб. - це означало позбутися останньої маєтності.

Мабуть, це і примусило Лева Миколайовича Свічку 6 жовтня 1827 р. обвінчатися з Ганною Павлівною Гребьонкіною в Петропавлівській церкві с. Короваїв. 100 років продовжувалася судова тяганина, боротьба за Короваївську маєтність (за землі кріпаків) і закінчилась "укладенням мирного договору" в тих же Короваях. Лев Миколайович не тільки зберіг маєтність слободи Петрівки, а й придбав Глибоко-Ярівську. Пізніше Ганна Павлівна додатково в придане одержала частину Короваїв, якою тимчасово володіла мати Василя Івановича Марковича.

До речі, від секунд-майора Олександра Петровича Кулябки, сина дідової сестри Тетяни Олексіївни Свічки, яка була одружена з лубенським поміщиком Петром Кулябкою, Леву Миколайовичу дістався в Лубенському повіті хугір ГІанпетрівка, суміжний з селом Матяшівкою, який потім став називатися х. Свічківкою. Після смерті Ганни Павлівни туди часто їздив і подовгу там жив Лев Миколайович, про що згадується і в листах Євгена Павловича.

Батько ж Ганни Павлівни Павло Іванович одержав маленьку частинку Глибоко-Ярівської маєтності. Він змушений був іще раз створювати нову садибу, яку тепер він заснував на околиці х. Глибокий Яр і назвав її, (разом з декількома хатками селян, які відійшли до його власності) хутором Убіжище, а та садиба, яку він започаткував, мабуть, ще за життя першої дружини, і тяглася від місця, де стоїть тепер пам'ятник письменнику, уздовж дороги до центру села, відійшла дочці Ганні Палвлівні разом з х Глибокий Яр.

Так Глибокий Яр розділимся на два хутори, і на цим. крім існуючого глибоко-ярівського кладовища, стало діяти нове убіжищенське; кожний хутір хоронив померлих па своїх кладовищах. Кладовища відділені одне від одного дорогою, яка служила і межею між хуторами. Глибокоярівське (мар'янівське) кладовище тепер закрите, і захоронення проводиться тільки на колишньому убіжищенському.

Із батьком, мачухою, братами і сестрою, а також з родиною Василя Івановича Марковича Ганна Павлівна підтримувала хороші стосунки. Це видно із листа, якого нона адресувала Євгену Павловичу в Ніжин, 31 січня 1829 р.:

«Любезный  братец Евгенюшка! ... Мы вместе с маменькой были в Герцовстве Кулажинском и были встречены герцогиней Еленой (так жартівливо вона називала маєтність Н. І. Маркоаича і його дружину Олену Леонтіївну - Прим. авт.).

Она радостно сообщила, что приехал сын, который не был дома 16 лет: приехал уговаривать матушку, чтобы заложила свое имение в банк для уплаты долгов (мова іде, мабуть, про Олександра Васильовича, який служив офіцером у Петербурзі; маєтність його матері, мабуть, була на Єлизаветградщині, звідки вона була родом). Застали там Керстинов, которые обещали бьггь у маменьки и у меня.

Обедали у меня Керстин е женою и дочерью, Марковичка с двумя детьми (Олена Леонтіївн з наймолодшими дітьми. Опанасом 7 рокіа і Венедиктом 4-х рокіа) и большим сыном, которий 16 лет не был дома, и папенька тоже обедал. Вечором поехали к папеньке... Скажу тебе, чго Льва Николаевича о сю пору нет дома - в Полтаве. Я думаю: не женился ли он на другой".

Євген Павлович теж підтримував хороші відносини з сестрою і її чоловіком, чисто писав їм листа, Лева Миколайовича називав своїм братом.

ІІодружнє життя Лева Миколайоаича і Ганни Павлівни продовжувалось недовго. Вметричній книзі Георгіївської церкви с. Городища за 1834 р. написано: "13 февраля 1834 г. умерла слободы Петровки помещика господина поручика Льва Николаевича Свечки жена Анна Павловна 27 лет от стерека" (автор запису, мабуть, мав на увазі істерику, нервову хворобу).

А а метричній книзі тієї ж церкви за 1845 р. читаємо: "25 августа 1845 г. умер слободы Петровки помещик поручик Лев Николаевич Свечка 46 лет от чахотки".

Їх обох поховали на кладовищі Гребінок в х. Глибокий Яр.