загрузка...

Особливу роль у долі великого Кобзаря України - Тараса Шевченка відіграв наш земляк - поет-романтик і видавець, "первоцвіт українського відродження" Євген Гребінка.

Познайомились вони у жовтні 1836 р., завдяки земляку, художнику Івану Сошенку, який оселився тоді на 4-й лінії Васильєвського острова, в будинку №49, де на той час жив і Гребінка. Євген Гребінка викладав словесність у Дворянському полку і був відомий своїми "Малоросійськими приказками", перекладом пушкінської "Полтави" та українськими віршами.

Він улаштовував вечори, на яких збиралося багато відомих петербурзьких літераторів: В. Бєлінський, В Даль, І. Панаев, М, Маркевич, М. Момбеллі.О. Пальмтаін."Найгостиннішимз тогочасних літераторів був Є. П. Гребінка, який постійно запрошував до себе літературних приятелів, коли одержував з Малоросії сало, вареники чи наливку", - писав у "Літературних спогадах" І. Панаєв.

Гребінка був знайомий з О. Пушкіним; О. Кольцовим, підтримував добрі взаємини з В. Григоровичем, К. Брюлловим.Ф. Коні, О. Венеціановим, П. Корсаковим. Він підтримував зв'язки з українськими літераторами на батьківщині - І. Котляревським, Г. Квіткою-Основ’яненком, П. Гулаком-Артемовським, А. Метлинським, О. Афанасьєвим-Чужбинським та ін.

Певно, саме від нього Т.Шевченко "одразу ж прочитав усю тоді дуже скупеньку українську літературну продукцію, - зазначив біограф Кобзаря П. Зайцев, - а також збірники українських народних пісень та "Историю Малой России" Бантиша-Каменського і твори російської літератури..., можна з певністю припустити, що не проминув він ні Пушкіна, ні Гоголя... Вертаючись із праці в місті на своє Горище, Шевченко влітку 1837р. читав усе, що давав йому Гребінка".

Мабуть, Гребінка першим помітив і непересічний поетичний хист Шевченка. Можливо, сталося це з приводу смерті І. Котляревського. Схвильований цією сумною подією, Т. Шевченко написав тоді елегію, яку наважився показати своєму наставнику, а потім, осмілілий похвалою поета-земляка, відкрився перед ним зі своєю поетичною творчістю.

Підставою для такого твердження є лист Є. Гребінки до Г. Квітки-Основ'яненка від 18 листопада 1838 р. (саме тоді прийшла до Петербургу звістка про смерть автора "Енеїди"): "А є у мене один земляк, Шевченко, о, що то за завзятий писать вірші, то нехай йому сей та той! Як що напише, тільки умовкни та вдар руками об    поли! Він мені дав гарних віршів на "Збірник".

На той час Є.Гребінка планував видання окремих поетичних додатків (теж 4 рази на рік) з редактором "Отечественных записок" О. Краєвським. До підготовки цих видань він мав намір долучити, як співробітника, і Т.Шевченка. 18 січня 1839р. Гребінка писав про це в листі до Г. Квітки- Основ'яненка: ”У меня здесь есть чудесный помощник - Шевченко, человек удивительный!"

Взимку 1839р. Є.Гребінка познайомив Т.Шевченка зі своїм добрим приятелем -українським істориком Миколою Маркевичем, який прибув до Північної Пальміри. Завдяки йому Шевченко вперше прочитав "історію Русів", познайомився з "Запорожскою стариною" І. Срезневського та рукописом праці Маркевича "История Малороссии". Звідси і палка любов до Козаччини, і "Тарасова ніч".

Наприкінці 1839р. у квартирі Є.Гребінки Т.Шевченко познайомився з дрібним полтавським поміщиком Петром Мартосом (вихідцем із древнього лубенського козацького роду Мартосів), який пізніше у своїх спогадах безпідставно приписуватиме саме собі роль першовідкривача Шевченківського поетичного таланту. Але в долі Тараса Григоровича П. Мартос помітну роль все-таки зіграв. Разом з Є. Гребінкою він "уговорив його" видати першу поетичну збірку "Кобзар" і взяв на себе витрати, пов'язані з фінансуванням цього видання, що було, за словами І. Дзюби: "справді його великою заслугою перед українською літературою (хоч у радянські часи були спроби применшувати цю заслугу з огляду на те, що, мовляв, Мартос - "поміщик-реакціонер" і несхвально відгукувався на пізнішу революційну поезію Шевченка)".

7 березня 1840 р. Євген Гребінка передав до Цензурного комітету рукопис "Кобзаря", який того ж дня був переданий цензору П.Корсакову. Він був добре знайомий з цензором, тож разом із Мартосом переконав його у необхідності прискорити справу. Того ж дня Іван Левченко уже й отримав рукопис, схвалений до друку. Хоча П.Корсаков все-таки зробив ряд прикрих купюр у поемі "Катерина" та віршах "До Основ'яненка" і "Тарасова ніч".

Через кілька днів, 12 березня 1840р., Петербурзький цензурний комітет дав дозвіл на випуск альманаху "Ластівка", укладеного Є.Гребінкою ще на початку року. До цього альманаху "до своєї "Причинної' та двох "Думок" Шевченко встиг додати іще один розділ своїх "Гайдамаків",

23 квітня 1840 р. в реєстрі, поданому Петербурзьким цензурним комітетом доголовного управління цензури під №103, зазначено, що "рукопис "Кобзаря" надійшов від Є.Гребінки 7 березня і тоді ж був схвалений цензором Корсаковим". Незабаром "Кобзар" вийшов у світ. "Видання вийшло гарним, ошатним, на доброму папері - як жодне інше з прижиттєвих видань Шевченка, - відзначає І. Дзюба, - як фронтиспіс уміщено офорт доброго друга Шевченкового - художника Василя Штернберга, який знав і любив Україну, цей офорт “Кобзар з поводирем” пов’язував назву збірки з історичним явищем українського життя й народною поетичною традицією.

А от альманах Є.Гребінки "Ластівка" вийшов у світ лише 1841 р. В березні цього року Г. Квітка-Основ'яненко ще встиг вислати Є.Гребінці два своїх твори до альманаху. 22 листопада 1841р. він просить Т.Шевченка "надіслати вірші для альманаху "Молодик" і спонукати до цього Гребінку".

12 квітня 1842р. в №7 газети "Денниця" вміщено рецензію Ф.Єзецького на альманах "Ластівка": "Между стихотворениями лучшие принадлежат Боровиковскому, Гребенке, Забиле, Чужбинскому и Шевченке,.."

Сам же Є. Гребінка наприкінці видання писав: "Полюбіте ж земляки, нашу "Ластівочку", читайте її швидше, бо незабаром, може, прилетять солов'ї, - тоді хто стане слухати ластівку?”

А соловей тоді уже з'явився - великий соловей України Тарас Шевченко. До його уривку з "Гайдамаків" Гребінка-видавець, зробив таку примітку: "Порадував нас торік Шевченко "Кобзарем”, а тепер написав поему "Гайдамаки". Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун! І їси, і ще хочеться - і читаєш, і не одірвешся. Оце для приміру з неї перша глава. А там дальше усе лучче і лучче. Штука, я вам скажу!"

19 травня 1843р. Т.Шевченко виїхав у першу подорож Україною разом з Є. Гребінкою та його сестрою Людмилою, вихованкою училища виховного товариства шляхетних дівчат у Смольному. Наприкінці травня - на початку червня вони відвідали Чернігів, Ніжин, де зустрілися зі своїм давнім другом І.Сошенком, учителем повітового училища, побували в маєтку поміщення Г. Тарновського у качанівці. Запросив Гребінка Кобзаря і в своє рідне Убіжище.

Не пізніше 29 червня 1843 р. Гребінка привіз Шевченка в село Мойсівку, до маєтку старої поміщиці Т. Волхонської, яка в цей день за традицією відзначала іменини свого покійного чоловіка. У неї збиралося до двохсот чоловік українського панства. На цьому балу Т. Шевченко познайомився з лубенським письменником, етнографом і фольклористом О. Афанасьєвим-Чужбинським.

Після цього у Шевченка розпочалася "ланцюгова реакція" гостин... Кобзар був щиро вдячний Є. Гребінці за допомогу й прихильність, намалював його портрет, присвятив йому вірш "Перебендя" (в "Чигиринському Кобзарі" присвяту знято). В свою чергу, Гребінка до п'яти розділів свого роману "Чайковський" узяв епіграфи з творів Шевченка. Перевидаючи роман у 1848р., Гребінка ці епіграфи зберіг без зазначення імені Шевченка, який уже був тоді на засланні.

Як свідчить Літопис життя і творчості ТГ.Шевченка "Труди і дні Кобзаря" П. Жура, на початку 1845 р. Шевченко ще зустрічався на квартирі Є.Гребінки у Петербурзі з петрашевцем М.Момбеллі, але надаліїх шляхи розійшлися. Причини цього нам невідомі, листування між письменниками не виявлено, ніяких згадок про Гребінку немає ні в "Щоденнику", ні в листах Шевченка до інших осіб. Лише в повісті "Близнецы" є посилання на образ, який ужив колись Гребінка: "Шел . затяжной дождь, или, как назвал его покойный Гребенка ехидный, сиречь мелкий и продолжительный".