Євген Гребiнка (1812-1848)

Ім'я Євгена Гребінки насамперед асоціюється з початками нової української байки, хоч його доробок складають також українські й російські поезії та значна кількість оповідань, повістей і романів, писаних російською мовою.

Є. Гребінка, як і його старші сучасники — Іван Котляревський і Григорій Квітка-Основ’яненко, уособив закономірність нової української літератури періоду виникнення і утвердження реалізму, коли її творці брали безпосередню участь і в українському, і в російському літературному процесі.

Виступаючи з художніми творами російською мовою, українські письменники робили свій внесок у розвиток російського реалізму і набували естетичний досвід, необхідний для успішного перетворення реалістичних завоювань у своєму національному письменстві.

Євген Павлович Гребінка прожив всього тридцять шість років, половина яких була віддана літературі. Народився Гребінка 21 січня (2 лютого) грізного 1812 року на хуторі Убіжище, поблизу Пирятина, у родині небагатого поміщика, відставного штабс-рот-містра. Після закінчення у 1831 р. Ніжинської гімназії вищих наук та служби в резервах 8-го Малоросійського козачого полку Гребінка переїздить до Петербурга.

Спочатку, з лютого 1834 р., він влаштувався чиновником комісії духовних училищ, а з серпня 1836 р. поєднує канцелярську службу з викладанням російської словесності в Дворянському полку. 1837 р. Гребінка повністю переходить на роботу в Дворянський полк, а 1841 р.— в 2-й кадетський корпус. Одночасно в інших військово-учбових закладах (Інститут корпусу гірничих інженерів, Морський кадетський корпус та ін.) він викладає, крім мови й літератури, мінералогію, ботаніку й зоологію, якими захоплювався ще в гімназії.

Сучасники тепло згадують Гребінку-педагога, відзначають його спокійний характер, любов до літератури, демократизм. Офіційне начальство ставилося до нього дещо стриманіше: тільки в грудні 1838 р. він за «усердную службу» був всемилостивіше пожалува-ний піврічним окладом та через десять років, у вересні 1848 р., його представлено до височайшої нагороди. Але Гребінка не дочекався її: 3 (15) грудня 1848 року він помер від туберкульозу вчителем 3-го роду в чині колезького радника. Згодом тіло Гребінки було перевезено на Україну й поховано в Мар’янівці, поряд з рідним Убіжшцем.

Та славу Є. П. Гребінка здобув не чиновницькою службою чи педагогічною роботою, а літературною діяльністю, початки якої припадають ще на роки навчання.

Писати Гребінка почав рано. Є свідчення, що його перші літературні спроби були переважно українською мовою. Про деякі із них письменник згадує в листах 1826 р. до батьків. На цей же період припадає і єдина в спадщині Гребінки п’еса-одноактівка «В чужие сани не садись» (1827), яка тематично перегукується з комедіями Д. Фонвізіна.

Початкуючий поет здобуває визнання в гімназії: наприкінці 1828 р. йому доручено написати вітальні вірші до дня народження директора гімназії Д. Ясновського, наступного року в класі він читає свій вірш «Степной курган», а згодом починає перекладати поему Пушкіна «Полтава».

З певною вірогідністю до ніжинського періоду можна віднести початок роботи над окремими байками. Так, у рік закінчення гімназії серед перших публікацій Є. Гребінки, поряд з уривками перекладу пушкінської «Полтави» (Московский телеграф, 1831) та віршем «Рогдаев пир», були надруковані дві байки —..«Будяк та Конопелечка» і «Пшениця» (Украинский альманах, 1831).

Переїзд до Петербурга плідно позначився на літературній діяльності Є.П. Гребінки. 'Тут.утворилася справжня ніжинська колонія, у столичних альманахах і журналах активно друкувалися однокашники .Гребінки—Н. Кукольник, В. Любич-Романович, М. Прокопович, побачили світ і набули загального визнання «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя.
Гребінка знайомиться з відомими діячами культури — О. Пушкіним, І. Криловим, О. Кольцовим, І. Тургеневим та ін., відвідує салони, а також влаштовує літературні вечори у своєму домі.

Великою заслугою Гребінки було те, що він одним з перших звернув увагу на молодого Тараса Шевченка, тоді учня маляра, і взяв безпосередню участь в організації його викупу з кріпацтва.

1834 р. Гребінка видав збірку своїх байок «Малороссийские приказки», надрукував окремим виданням переклад пушкінеької «Полтави» (1886). У 1835 р. в альманасі «Осенний вечер» з’являються перші прозові твори Гребінки «Малороссийское предание» («Страшный зверь») та «Сто сорок пять», виходить збірка «Рассказы пиря-тинца» (1837).

Розпочавши 1838 р. пошуки матеріалів для збірника творів українських письменників, Гребінка за порадою Г. Квітки-Осно-в'яненка домовляється з А. Краевським про видання з 1839 р. чотирьох «Литературных прибавлений» українською мовою — додатка до лцойно організованих «Отечественных записок».

Оскільки з різних причин видання це здійснити не пощастило, зібрані матеріали було надруковано в альманасі «Ластівка» (1841), у підготовці якого Гребінка широко спирався на допомогу Т. Шевченка. У свою чергу, Є. П. Гребінка активно сприяв виданню першого «Кобзаря», і саме йому українська культура завдячує тим, що 1840 р. ця епохальна для її розвитку книга побачила світ.

Твори Гребінки й далі продовжували виходити окремими виданнями (поема «Богдан», 1843; «Путевые записки зайца», 1844), публікувалися в журналах «Отечественные записки», «Современник», «Библиотека для чтения», «Финский вестник» та альманахах «Осенний вечер», «Утренняя заря», «Новоселье», «Иллюстрированный альманах», «Физиология Петербурга» та ін. Всього Гребінка опублікував понад сорок оповідань, повістей і романів. З 1847 р. він почав друкувати зведене видання — «Романи, повести и рассказы Евгения Гребенки», яке обірвалося на восьмому томику.

У своїй літературній діяльності Гребінка пройшов значний шлях — від сентиментально-романтичних захоплень, що виявилися в «Рассказах пирятинца», до реалістичних принципів і поетики «натуральної школи». Шлях цей був досить складний і відбивав суперечність світогляду самого письменника. Характерною є і строкатість його петербурзького оточення — від Т. Шевченка та В. Бєлінського до М. Греча й Н. Кукольника.

Літературну славу Гребінці принесли байки.

У процесі становлення нової української літератури, коли ще тільки визначалися шляхи її розвитку і точилася боротьба за розширення її тематичних обріїв, суспільну значимість та ідейну наснаженість, коли характерним було своєрідне співіснування, переплетення різних стильових напрямів і течій, значну роль відіграла байка — витвір поетичної фантазії народу.

На Україні вже існувала певна байкарська традиція. Байка широко побутувала в ХУІІ — XVIII ст., наводилася в курсах риторик і поетик, включалася до перекладних збірників. Здобутки цього жанру своєрідно підсумував Г. Сковорода в «Баснях Харковскіх», писаних «гарною, декуди навіть граціозною прозою». І. Франко назвав Сковороду предтечею Крилова і Гребінки.

Творчому розвитку й зростанню Гребінки сприяла дружня критика й підтримка Бєлінського. Якщо перші, наслідувальні твори справедливо викликали суворі відзиви, то наступні були підтримані критиком. Високої думки про письменника був Некрасов, який залучив Гребінку до участі в «Физиологии Петербурга», «Иллюстрированном альманахе», в оновленому «Современнике».

Прийшовши в 40-х роках до реалізму, звільнившись від зовнішньої наслідувальності, Гребінка мав досить підстав, щоб епіграфом до своєї збірки повістей і оповідань взяти слова Кантеміра: «Знаю, что правду пишу...» Він став справжнім представником демократичного мистецтва.

Рано обірвалося життя обдарованого і самобутнього письменника, який плідно працював в українській і російській літературах. У процесі становлення художнього реалізму він разом із своїм сучасником Г. Квіткою-Основ’яненком був серед тих, хто торував шлях Шевченку — основоположникові нового напряму в українській літературі. Класичні байки Євгена Гребінки, його прозові твори назавжди ввійшли в скарбницю вітчизняної культури.