Про Михайла Львовича Гербаневського згадував М. В. Стороженко в своїй праці «З мого життя»і якого він добре знав як гласного (депутата) Пирятинських земських зборів, а потім - як земського начальника (голови виконавчого органу Пирятинського повіту) і як хорошого господаря. «Закінчивши курс інституту шляхів, він (Михайло Львович) осів у своїй батьківщині, Майорщині.

Він щиро закохався у сільське господарство. Мавши до 2500 десятин, він його розвів у великому масштабі. Він один з перших у нашому повіті завів плодозміни, сіяв трави, мав гарний кінський завод, багато товару, скоту та свиней, великий зразковий город із садовиною та оранжереєю. Треба помітити, що, мавши у молодих літах добре здоров'я та фізичну міць, він був робітником на взірець по усім галузям господарства, то й показував іншим, як треба працювати, особливо, коли почали заводити сільськогосподарські машини.

Було чого в нього повчитися! Одначе був він і людина громадська - любив і сам приймати гостей, і до інших довідуватися, тільки не під жнива, бо тоді йому було не до гостей - працював, що й сорочка не висихала. (До речі, частина Майорщини в свій час була названа Михайлівкою не в його честь, а в честь його діда, теж Михайла Львовича).

Сімейство його складалося із трьох синів - Лева, Анатолія, Валерія та двох дочок - Ольги та Катерини. Лев, закінчивши курс Київського корпусу та послуживши якийсь час у стрілках, осів у Майорщині та щиро взявся за батьківське господарство аж до часу більшовицького режиму, коли він кинув Майорщину та й безвісти пропав. Анатолій збудував нову оселю у Лутайці під Городищем, оженився на дочці земського лікаря Ананія Павловича Лєбова, мав дітей та вмер молодим.

Валерій був військовий старшина, то його й було вбито на війні, проте тіло його знайшов брат Лев та й поховав на цвинтарі Городищенської церкви. Катерина вмерла дівкою, а Ольга вийшла заміж року 1920-го в Одесі за лікаря. І Лев і Анатолій були якийсь час гласними (депутатами).

В 1913 р. вони мали: Лев Михайлович - 737 десятин, Анатолій Михайлович - 735 десятин, Валерій Михайлович - 716 десятин, Ольга Михайлівна - 274 десятини (ця земля знаходилась не тільки в д. Майорщині: 504 десятини материнської землі знаходилось в д. Лутайці, і 494 десятини батькової матері - в м. Городищі).

Селяни ж д. Майорщини, яких в 1910 р. налічувалося 735 душ, мали всього 299 десятин землі. Ясно, що вони були невдоволені своїм становищем. Сестра жінки Євгена Аполлоновича Гребінки - Катерина Бондаренко, яка влітку 1905 р. разом з дітьми відпочивала в Убіжищі, 9 серпня писала своєму чоловікові: «У нас тут чуєш, що то там запалили хліб, то в другому місці, наприклад, кажуть люди, що у Гербаневських учора підпалили в один раз 15 скирт хліба і сіна, і усе враз. Дурні люди, бо хліб застрахований».

В 1900 р. в д. Майорщині відкрилась Покровська церква (дерев'яна), яка була приписана до Різдва Богородицької церкви м. Пирятина. Дерев’яна, на мурованому цоколі, з прибудованою дзвіницею на честь Покрови Пресвятої Богородиці церква в с. Майорщина Пирятинського пов. (тепер Гребінківського р­ну) збудована 1901–1902.

Приписна до соборної Різдвяно-Богородицької церкви м. Пирятин. У 1902 володіла 33 дес. ружної землі. Діяла церковнопарафіяльна школа. 1912 парафіян привілейованих станів – 18, міщан – 11, козаків – 12, селян – 1905. Релігійна громада відновила діяльність під час німецької окупації 1942 у приміщенні кол. церкви. У повоєнний час була зареєстрована органами радянської влади. 1960 знята з державної реєстрації. У новітній час релігійна громада утв. як громада УПЦ МП. Зареєстрована органами державної влади 27.02.2002 за № 65. Для релігійних відправ використовує молитовний будинок.

Із священиків відомі: Іоанн Сидорович Гиренко (1912), ієрей Василій Коліщак (2008); із псаломщиків: Степан Макарович Чижевський (1912); із церковних старост: селянин Тихон Кас’янович Панченко (1912), Микола Михайлович Дудка (2008).

В 1903 р. тут побудували шкільне приміщення і відкрили церковно-парафіяльну школу.




В 1905-1906 р.р. вона була кращою церковно-парафіяльною школою в окрузі. Серед кращих учителів таких шкіл відзначались законоучитель цієї шкопи священик Іван Гиренко і учитель Іван Олійник.

В 1915 р. ця школа стала земською.

Радянську владу проголошено в січні 1918. У маєтку Горбаневського створено радгосп, 1925 – ТСОЗ, 1930 – колгоспи «Нове життя» та «Червоний прапор».

   За переписом 1923 року у селі Майорщина Пирятинського району Прилуцького округу проживало 1008 жителів. З 19.ІХ.1941-19.ІХ.1943 село було окуповано німецько-фашистськими військами. У селі – середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок, Будинок культури (на 200 місць), бібліотека (13362 одиниці збірників).

   У селі встановлено в 1957 році надгробок на братській могилі радянських воїнів, які загинули під час визволення Майорщини у 1943, та пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим під час Великої Вітчизняної війни.

У Майорщині був розташований колгосп ім. XX Партз'їзду, який мав 2 408 га землі, в т. ч. 2293 га орної. Артіль вирощувала зернові й технічні культури, відгодовувла худобу.

В Майорщині були розташовані сортодільниця по виведенню нових сортів зернових культур та зооветдільниця, яка обслуговувала сусідні села.

Зараз Майорщина - одне з найбагатших сіл Гребінківського району. У ньому (єдиному в районі!) збережено господарство, яке є колективною власністю, - СТОВ «Прогрес». Село, незважаючи на економічні труднощі, процвітає, зводяться нові будинки, проведено газифікацію, у ньому живуть і працюють люди творчої наснаги.

У Майорщині зберегли і доглядають історичну спадщину, соснова алея, посаджена паном; залишки колишнього панського будинку,  розташований на території сучасної Майорщинської допоміжної школи-інтернат, вшановується пам'ять нащадків сім'ї Кравченка М.І., . Саме вони, працюючи  в пана, залишили прекрасні спогади, пов'язані з історією нашого села, якими ми скористалися у своєму дослідження.

СЕЛА МАЙОРЩИНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Майорщинській сільській раді підпорядкованя села Майорщина і Сліпорід-Іванівка.

А був час коли в межах цих сіл було значно більше населених пунктів. Вони простягалися від самого верхів'я р.Сліпорід вниз по її течії в такій послідовності: хутір Пологівський (або Шосточчин), х.Березинщина, Сліпорід-Іванівка, х.Сліпорід І-й (або Карасівщина), х. Вакулівщина - до 1954 р. вони відносились до Сліпорід-Іванівської сільради.

Завершували цей ряд д. Майорщина і д. Михайлівка (або Горбаневщина). які були об'єднані в Майорщинську сільраду.

На топографічних картах середини 19 століття ці населені пункти містилися на лівобережжі р. Сліпороду за винятком Вакулівщини і Майорщини. які були показані на правобережжі.

  В давню старину майже всі хутори, які знаходилися на березі р. Сліпорід, носили назву «Сліпорід». а поряд з назвою його записувався власник з його чином і прізвищем. Пізніше деякі хутори одержали назву від прізвища власника (х. Вакулівщина. Березинщина. Карасівщина). або від чину володаря (х. Майорщина). Лише хутір Сліпорід 1 -й довго зберігав свою давню назву поряд з новою назвою «Карасівщина», а Сліпорід-Іванівка і дотепер зберігає цю давню назву з добавкою до неї імені одного із найдовших його володарів.

  До революції д. Михайлівка відносилась до Пирятинської волості, решта населених пунктів - до Городищинської волості. Всі вони відносились до Пирятинського повіту, після революції - до Пирятинського району, а з 8 грудня 1966р. - до Гребінківського району.  

З давніх-давен хутори Пологівський і Березинщина відносились до парафії Миколаївської церкви с. Кулажинець. Сліпорід-Іванівка, Карасівщина, Вакулівщина, Майорщина і Михайлівка відносились до парафії Преображенської церкви (до 1853р. вона називалась Петропавлівською) с. Короваїв, а з побудовою в с. Майорщині Покровської церкви (1900р.) частина населених пунктів перейшла до цієї парафії. Діти хуторів Березинщини, Пологівського, Карасівщини, Сліпорід-Іванівського навчалися (до революції) в школі хутора Березинщини, а діти хуторів Майорщини, Вакулівщини і Михайлівки - в церковноприходській школі Майорщини, яка потім стала земською.

• Хутір Пологівський
• Хутір Березинщина
• Хутір Карасівщина (Сліпорід -1-й)
• Хутір Вакулівщина
• Хутір Михайлівка

ОБ'ЄДНАННЯ ХУТОРІВ - СТВОРЕННЯ СІЛ

Об'єднання хуторів в села Майорщину і Сліпорід -Іванівку завершилось, мабуть, в 1938 році, році остаточної ліквідації хуторської системи. В переписі 1939 року ще були зазначені хутори, але насправді в той час вони були не хуторами, а "кутками".

 В 1923 році за населеними пунктами була закріплена земля: Майорщиною — 1108 дес., Михайлівкою -- 684 д., Сліпорід -Іванівкою — 662 дес., Пологівським -- 515 д., Карасівщиною -- (Сліпородом 1-м) — 357 д.. Вакулівщиною - 240.5 д.. Березівщиною - - 234 д. Але це були не остаточні дані: ще уточнювалися вони, проводилися землеустрійні роботи. Це було пов'язано з тим, що в зв'язку з утворенням Майорщинського бурякорадгоспу, якому з Майорщини було передано 506 д. землі, а Майорщині була компенсована втрата землі за рахунок сіл Короваїв і Лутайки— виникла плутанина.

Після революції були створені сільські ради: Майорщинська в складі Майорщини і Вакулівщини; Михайлівська в складі Михайлівки, х.х.Високого і Олександрівського; Сліпорід-Іванівська в складі Сліпорід-Іванівки, Пологівського, Березинщини і Карасівщини.

16 серпня 1925 року рішенням Прилуцького окружного виконкому було розформовано Михайлівську сільраду і змінено склад сільрад. В складі Майорщинської етапи: Майорщина і Михайлівка. А в складі Сліпорід-Іванівської сільради (з центром в Березинщині) були: Сліпорід-Іванівка Березинщина, Карасівщина, Пологівський і Вакулівщина.

 Відсутність поміщиків (власників хуторських маєтностей) і створення сільрад склали сприятливі умови для об'єднання хуторів в села Майорщину і Сліпорід-Іванівку. На території Майорщинської сільради були створені колгоспи: "Перемога", "Сталінської Конституції" і "Червоний Прапор". А на території Сліпорід-Іванівської сільради — колгоспи: Імені Дзержинського і 16-річчя Жовтня. Існування колгоспів прискорило стирання меж між хуторами. Таким чином, в результаті злиття хуторів, мабуть уже в середині 1930-х років збільшилися села Майорщина і Сліпорід-Іванівка.

Сліпорід-Іванівська сільрада існувала до 1954-58 р. р., коли була скорочена значна частина сільрад Полтавщини. Відтоді Сліпорід-Іванівка входить до складу Майорщинської сільради.

Значних збитків селам Майорщині і Сліпорід-Іванівці завдала війна 1941 -1945 р.р.

Людські втрати підтверджуються переписом населення 1959 року, за яким в Майорщині в той час налічувалося 1319 чоловік, а в Сліпорід-Іванівці — 1189 чоловік.

Не повернулися з війни:

село Майорщина - 100 душ,
Сліпорід-Іванівка - 102 душі.

В період німецької окупації із обох сіл вивезено на роботу до німеччини 171 душу. Розстріляно - 15 душ. За адміністративно-територіальним поділом до революції 1917 року всі хутори (за винятком хутора Михайлівка) відносились до складу Городищенської волості Пирятинського повіту. Хутір Михайлівка входив до складу Пирятинської волості.