Єдине на Гребінківщині козацького походження село Овсюки, так само як і не козацькі села
Короваї і
Кулаженці і Покровщина було уже позначене на карті Боплана складеній ще в 1650 році.
Мешканці села були не тільки свідками подій тих часів - багато з них були учасниками національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти під проводом Павлюка, Остряниці, Гуні. Б. Хмельницького.
Вони були учасниками боротьби за незалежність, яка точилася і після Б. Хмельницького. В 1708 році полковник Лубенський Зеленський Дм. підтримав гетьмана І.С. Мазепу, з частиною козаків полку перейшов на бік шведів, воював проти Петра І.
Маєтності (земля і селяни) в Овсюках за часів гетьманства (до 1764 року, коли останній гетьман Розумовський «зрікся» цієї посади) і деякий час після нього (до остаточної ліквідації суспільно-державного устрою гетьманщини в 1781 році) не мали постійних власників.
Вони були ранговими: видавалися гетьманом старшинам на ранг генерального (всього козацького війська) осавула. Одержаною в ранг маєтністю генеральний осавул володів, поки виконував обов'язки генерального осавула. Приходив на його місце новий генеральний осавул - ця маєтність переходила йому.
Після 1781 року ці маєтності стали державними (земля і селяни стали державними), поступово вони переходили у власність постійну. Прослідкуємо розвиток села по відомостях ревізій (переписах).
В 1721 році в Овсюках було записано:
козаків можніх - 26,
убогих - 2,
посполитів достатніх - 8,
бобилів -14.
В 1764 році посполитих рангових генерального осавула Івана Жоравки без двірних хат - 26, людей - 84, ієрея Овсюківського Стефана Федорова Ворони бездвірних хат - 3, людей - 7, колишнього Яблунівського писаря Андрія Думинського бездвірних хат - 1, людей - 2.
В 1767 році на ранг генерального осавула було установлено в Овсюках посполитих дворів - 1, хат - 6, поля | на 12 днів оранки, двір приїжджий з 2 хатами, хат порожніх - 18.
Згідно з «Описами Київського намісництва» (Київ, Наукова думка, 1989 рік.) в 1781 рік в Овсюках було: різночинців - 2 сім'ї, духовних - 2 сім'ї, церковників - 1 сім'я, козаків виборних - 71 хата, козаків підпомічників (збіднілих козаків, які не могли забезпечити себе необхідним військовим спорядженням, вони допомагали виборним козакам нести військову службу) - 44 хати, посполитих рангових - 25 хат, посполитих власницьких - 12. В 1787 році в Овсюках мешкало 448 душ чоловічої статі.
А в 1799 - 1801 р.р., згідно з «Описами Лівобережної України» (Київ, Наукова думка, 1997 р.), в Овсюках мешкало 484 душі чоловічої статі.
Згідно з переписами населення в Овсюках налічувалося:
в 1859 році - 188 дворів, в яких мешкало 1454 душі обох статей,
в 1900 році - 357 дворів, в яких мешкало 2033 душі обох статей,
в 1910 році - 362 двори, в яких мешкало 2230 душ,
в 1926 році в Овсюках мешкало 2556 душ.
В 1897 - 1900 роках в Овсюках побував етнограф В.П. Милорадович, який потім в 1904 році видав свій невеликий труд «Степная Лубенщина» з розповідями про села, де він побував.
Про походження Овсюків і про старішу йому розповідали мешканці села: «У старину був чоловік Овсюк і по йому становилися Овсюки, голів триста є селу. В старовину набіги були, народ вийде жать, ставлять віху на могилі. Як той віху похилив, так люди тікають на село. Котре не втече, так у полон забірали».
Село виглядало так: посередині впродовж усього села тягнувся вузький вигін, по обидва боки якого розташовувалися різні частини села. На північ від вигона до річки прилягав куточок Заяр, відділений від села яром, житло козаків Шевченків.
Далі йдуть паралельно два кутки: від вигона - Лисокобилки, населений казенними (державними) селянами того ж ймення, і Жадані вка, широка вулиця від річки, житло Ґалаґанів, пришельців із Погребів Пирятинського повіту (нині Драбівського району), Жаданів і Карпенків. Ще далі розташовувався овалом вздовж річки, яка називалася в цьому місці Чевельчою, куток того ж імені, населений козаками Чевельчами, очевидно вихідцями із Денисівської Чевельчі.
Поряд з Чевельчою - Плисівщина, прадавній куток проживання Плисів, за нею Басівщина - Басів і Жолобецьких: «Вони відтіля з Польщі прийшли». Від Басівщини особливий провулок веде до чотирикутного поселення серед вигона в три двора дворян Жолобецьких. За Басівкою лежить Рубанівка, населена Рубанами, і Натягайлівка, нова частина в полі, зайнята козаками перелічених прізвищ.
На південь від вигона біля поля розташовані три кутки: Кашпурівщина, збоку Яблунева, житло Кашпурів, Холошівщина - Холош, і Андрушівщина, на якій колись жив поміщик Андре, в якого не було спадкоємців і після його смерті тут поселилися селяни Тищенки і Ярмоленки».
І далі В.Л. Милорадович стверджував, що в Овсюках 2 тисячі 500 душ населення, в величезній більшості козаків. Декілька дворянських сімей: Ворон, Жолобецьких, Чевельчів і Чернишів теж козацького походження, вислуживши дворянство в місцевих закладах.
Овсюки - заможне село. Дві козацькі сім'ї в той час (1897 - 1900 р.р.) мали по 60 десятин землі, деякі по 20, більшість по 3-4, а безземельних тільки декілька пришельців. Казенні (державні) селяни спочатку одержали по 15 десятин, потім їм добавили ще по 7 десятин, так що сім'ї, які мали по дві - три сім'ї невідділеиих синів, мали 40 десятин землі.
Андрушівці одержали по 6 десятин землі. Толока в 600 десятин давала можливість утримувати сільські стада: скоту, коней, овець, з оплатою пастухові по пуду зерна за пару волів, по одному фунту боровша за кожну голову дрібного скоту і по 10 коп. грішми.
Людей села В.П. Милорадович так характеризував: «Народ в Овсюках красивий, стрункий, з темним волоссям і очима, але схильний до спорів, непоступливий і гордовитий. Козаки називали селян «мужиками». Одяг носили красивий: короткі корсетки темних кольорів, обшитих зеленою тасьмою, літнячки і ватянки довгі і темні».
Селяни Овсюків брали активну участь в революції 1905—1907 рр. В ніч на 17 квітня 1905 року, в селі було поширено 76 листівок Полтавського комітету РСДРП «Селяни — хлібороби», за читання їх селяни П. Жолобецький та С. Романченко притягалися до відповідальності.
Радянську владу встановлено в січні 1918 року. Весною 1920 в селі створено комнезам.1923 – центр сільради Яблунівського району лубенського округу, 2608 жителів, 1926 – 459 господарств, 2304 жителя. 1929 на території села організовано колгоспи «Колос» і «Червоний промінь». Багато жителів села померло від голоду 1933 року.
Під час німецько-фашистської окупації (9.ІХ.1941-18.ІХ.1943) гітлерівці розстріляли 3 чоловіки, вивезли до Німеччини близько 100 чоловік; було спалено приміщення 7-річної школи.
Як видно із вищенаведених даних кількість населення села весь час зростала. Це продовжувалось до 1929 -1930 років, до початку колективізації і розкуркулення. Невідомо, скільки було розкуркулено і вислано козаків і селян с. Овсюків. Можна тільки гадати, що багато їх було, оскільки в селі було багато заможних мешканців.
Це підтверджується свідченнями старожила с. Покровщини, ветерана війни і праці З.Денисенка, що він дав в своїх розповідях в районну газету 5 травня 1990 р.: «Якщо у Покровщині постраждало всього 3-4 селянські двори, то з Овсюків кілька діб їхали підводи з виселеними сім'ями. Сумне то було видовище.»
Мабуть, багато життів забрав і голодомор 1932 - 1933 років. За переписом населення 1939 р. в селі налічувалося 1501 душа обох статей. Тобто, залишилося 58,7% із тієї кількості населення села, яка була в 1926 р.
А ще війна 1941 - 1945 років доповнила цей печальний рахунок: не повернулися з війни 147 сільчан. В період німецької окупації було вивезено на роботи до Німеччини 94 душі, розстріляно - 6 д.
Через тяжкі умови життя на селі і в післявоєнний період проходив відтік мешканців села, продовжувалось зменшення його населення. За переписом населення 1959 р. в селі мешкало 907 душ обох статей, в 1972 р. - 773 душі, в 1980 р. - 694 д., в 1990 р. - 818 душ.
Медичні послуги до революції 1917 р. і деякий час після революції мешканці села одержували в своєму повітовому (районному) центрі м. Лубнах, а після 1935 р - в м. Гребінці. Ще до війни в Овсюках були створені амбулаторія і пологове відділення, а після війни - лікарський пункт.
Була в селі церква, вона стояла посередині села, третя за рахунком Троїцька церква. Перша, маленька, побудована до 1734 р., першим священиком був Стефан Ворона. Друга була побудована в 1827 р., іконостас з якої було поставлено в правий притвір нової церкви, побудованої в 1878 р.
До парафії Овсюківської церкви були приписані с. Овсюки, х. Окіп, дер. Покровщина. Довгий час (до 1891 р.) сюди були причислені деревні Стукалівка, Григорівка, Михайлівка. В 1863 р. в селі відкрито церковно - парафіяльне училище (школу), а в 1890 р. - земське училище (школу). У 1893р відкрита школа грамоти (для дорослих).
Що стосується адміністративно - територіального поділу, то село Овсюки до 1783 року відносилося до Яблуневської сотні Лубенського полку, а з 1783 року - до Яблунівської волості Лубенського повіту.
При Радянській владі утворено Овсюківську сільраду Лубенського району, до складу якої увійшли Овсюки, хутір Окіп, село Покровщина. В 1935 році в зв'язку з утворенням Гребінківського району Овсюківська сільська рада увійшла до його складу.
На території села розташовано відділення зв’язку, повна середня школа, фельдшерсько-акушерський пункт, дитсадок, Будинок культури (на 300 місць), бібліотека (11789 одиниць збірників). 1958 встановлено: надгробки на братській могилі радянських воїнів, які загинули 1943 під час визволення села, та пам’ятник воїнам односельцям, полеглим на фронтах Великої Вітчизняної війни.
В селі є православна церква, школа, дитячий садок, будинок культури,
магазини, амбулаторія, аптека, стадіон. Газифіковане, водопровід.
Автобусне сполучення до трьох райцентрів: Гребінка, Лубни, Оржиця.
У центрі села стоїть третя за рахунком Троїцька церква. Перша маленька побудована до 1732 року (першим священником у Овсюках був Стефан Ворона), вкрита гонтом (дранкою. дощечками з пазами); друга була побудована в 1827 році, іконостас із якої було поставлено на третю церкву побудованої в 1878 році.
Звертає на себе увагу патріархальна дбайливість прихожанок, які привісили на ікони стрічки, намисто і рушники.
В селі був розташований колгосп «Україна», який мав 4 214 га земельних угідь, г багатогалузеве господарство.
Відомі уродженці:
Михайловський Петро Іванович (2 липня 1897 — 1963) — український інженер-геодезист, кандидат технічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
