 |
Білий лапатий сніг падав на чорний асфальт і швидко танув... |
Білий лапатий сніг падав на чорний асфальт і швидко танув. Перехожі куталися в коміри й натягували глибше шапки. Пронизливий вітер пробивався крізь одяг, кидаючи в обличчя жмути білих мух.
Під стіною магазину чорніла безформена купа. Олег не звернув би на неї уваги, якби вона не заворушилася, струшуючи з себе сніг. Олег аж зупнився від несподіванки. Хтось наштовхнувся на нього, боляче вдаривши в бік. Купа знову ворухнулася. Нарешті Олег роздивився - то була людина.
На холодній і мокрій землі, під великим супермаркетом, на лівому боці лежав чоловік з брудною сивою бородою і так само брудним одягом. На нього ніхто не зважав. Або свідомо відводив погляд. Так, ніби людини й не існувало. Фантом. Обман зору.
- Шановний, - сказав Олег, підійшовши.
Бомж зробив невиразний рух правою рукою і щось пробурмотів. Сніг продовжував сипатися. Люди заходили в магазин, кидаючи осудливо-байдужі погляди на бомжа. Олег присів. В ніс вдарила стійка суміш запахів поту, випорожнень і перегару.
- Шановний. Що з вами? Вам погано?
- До... кум... лермон...
В кишені чоловіка задзвонив телефон. Олег вагався: відповідати чи ні? Та дзвонили наполегливо. Довелося засунути руку у засмальцьовану кишеню старої куртки. Олег витягнув сіру "розкладачку". На екрані висвітився номер підписаний "Трутень".
- Сєня,ти де? - запитав хриплий голос з динаміка.
- Вітаю. Мене звати Олег. Вашому другові погано. Він лежить біля супермаркету.
- Отже, Сєня здихає. Що ж, земля пухом.
Олег здивовано слухав гудки. Чоловік знову ворухнувся.
- Доч... ка. По-дзво-ни.
- Добре, добре. Я подзвоню Але спершу викличу швидку.
Кілька хвилин Олег пояснював диспетчеру, в чому справа.
- Може, він просто п'яний, - сказала жінка-диспетчер. - Знаєте, скільки у нас таких клієнтів? Проспляться і потім воду варять.
- А раптом він помре?
- Чекайте "швидку", - тяжко зітхнувши, сказала жінка.
Олег продивлявся контакти в телефоні бомжа, краєм ока спостерігаючи за його станом Серед кількохдесятків імен, які більше нагадували собачі клички, знайшовся номер, підписаний простим іменем Аня. Мабуть це і є дочка, - думав Олег, натискаючи кнопку виклику. Але комп'ютерний голос повідомив, що абонент знаходить і поза зоною досяжності.
"Швидка допомога" цього разу виправдала свою назву. Обличчя лисуватого фельдшера було таким же сірим, як і погода. Побачивши причину свого приїзду, він занудьгував ще більше.
- Давно він тут лежить? - запитав фельдшер.
- При мені хвилин десять.
Фельдшер почав оглядати чоловіка, гидливо торкаючись його руками. Він обережно посадив його. Бомж знову забурмотів якусь нісенітницю.
- Здається, в нього інсульт.
- Здається?
- Точно визначити можна тільки в лікарні.
- Так заберіть його.
- Від нього тхне. Мої колеги повісять мене за те, що я привіз його в лікарню.
- Тоді нехай помирає тут.
Фальдшер кинув на Олега роздратований погляд, плюнув спересердя і сказав водієві діставати ноші. Втрьох вони вклали Сєню і віднесли у "швидку". Салон автомобіля наповнився відповідними "ароматами". Водій невдоволено бурчав. Олег вирішив їхати в лікарню. Дорогою фельдшер продовжував огляд. Олег спробував ще раз зателефонувати Ані, та результат був той самий.
Лікарі і медсестри кривилися навіть просто знаходячись поруч з новоприбулим пацієнтом. Та все ж його забрали на обстеження. Олег чекав у коридорі. Неочікувано задзвонив телефон Сені.
- Ало, Аня. Доброго дня. Мене звати Олег. Ваш батько зараз у лікарні. Він просив подзвонити вам.
- Що з ним? - у дівочому голосі відчувалася напруга і хвилювання.
- Його обстежують. Скоріше за все інсульт. Так мені сказав фельдшер.
- У якій він лікарні?
Олег назвав адресу. Аня замовкла. Він теж не знав, що сказати.
- Не кажіть йому, що я дзвонила.
- Що?!
Аня поклала трубку. Олег спантеличено дивився на згасаючий екран телефона. За якусь годину дві людини відмовилися від Сені. Одна з них була його рідна дочка.
Через сорок хвилин до нього вийшов високий лікар з витягнутим обличчям.
- Ви родич пацієнту?
- Ні. Побачив його на вулиці.
- Справді?! - здивувався лікар. - У нього інсульт. Потрібні крапельниці і ліки. На першому етапі ми використали свої запаси, але ресурси в нас обмежені.
- Що конкретно потрібно купити?
Лікар дав йому папірець зі списком:
- Він у сьомій палаті. Ліки віддасте медсестрі на посту.
Коли Олег збирався йти, лікар зупинив його своїм запитанням:
- Для чого це вам?
- Я уявив себе на його місці, - сказав Олег, подумавши.
Лікар з розумінням кивнув.
Олег залишив в аптеці майже всі гроші, які були в його гаманці. Замість них йому вручили пакет з трьома пляшками ліків, крапельницями і бинтами.
Сьома палата знаходилася неподалік маленького холу, де був пост медсестри, телевізор, диван і крісла. Олег відчинив двері. Крім Сені в палаті нікого не було. Він лежав на ліжку і дивився у стелю. Його перевдягли у чисту футболку і штани. Разом з Олегом прийшла медсестра, щоб поставити крапельницю. Її дії вивели Сєню зі ступору. Побачивши Олега, він пожвавішав:
- Доч-ка.
- Я дзвонив. У неї телефон відключений. Може розрядився.
- Хворий, лежіть спокійно, - сказала медсестра.
- Ву-лиця Лер-мон-това два-д-цять. Там документи. За-бери їх, - Сєня вживав надзусиль, щоб сказати бодай слово.
''Ось що він мав на увазі, там на вулиці, - думав Олег. - Чому він так за це переймається?"
- Я заберу документи.
Вийшовши з палати, Олег побачив на дивані худорляву дівчину в чорному осінньому пальто з великими гудзиками і в червоному береті. Навколо шиї був елегантно обмотаний червоний шарф, кінці якого вона нервово перебирала руками. Він пройшов повз, але інтуїція змусила його повернутися.
- Аня?
Дівчина здригнулася, підвела очі й швидко їх опустила.
- Мабуть, ви мене засуджуєте?
- Головне, що ви тут, - Олег сів поруч.
- Батько покинув родину, коли мені було три, - після паузи сказала Аня. - Спершу платив аліменти, купував мені подарунки. Та потім все припинилося. Результат ви бачите самі. Іноді він мені дзвонив. Говорив, що все зміниться. Та я не дуже хотіла з ним спілкуватися.
- Він кілька разів питав про вас. Я сказав, що у вас напевно розрядився телефон.
Аня подивилася на нього з вдячністю.
- Я думаю, вам треба зайти до нього Сьома палата.
- Так.
Аня зробила глибокий вдих і встала. Вона обережно відчинила двері, зазирнула, а потім увійшла.
Покинутий низенький будинок, або навіть хатка, без вікон і дверей тонув у заростях безлистих кущів і засохлого бур’яну Над дірявим дахом звисали дві старезні груші. Мокрий сніг прилипав до гілок і утворював химерні і колючі білі квіти. Колишнє людське житло нагадувало в'язня, який не може вибратися з неволі бідності, забуття і безвідповідальності. Помилки бути не могло. Та сама адреса - Лєрмонтова, двадцять.
До дверного пройому вела вузенька доріжка. Олег зайшов у колишню веранду. Під ногами тріщало будівельне сміття і шприци. Олег просувався далі. У маленькій кімнатці гуляли протяги. Підлога всипана непотребом. Олег озирався навкруги: це те місце для зберігання документів. Та придивившись, Олег помітив, що в дальньому лівому кутку сміття набагато менше.
Там валялася кришка зі старого столу. Нічого начебто особливого, але на ній був лише тонкий шар пилюки. Значить, її час від часу рухають. Олег підняв кришку. Під нею зіяла діра в підлозі. Присвітивши ліхтарем з телефону, Олег спершу нічого не побачив. Звикнувши до напівтемряви, він побачив якусь річ в стороні від отвору.
Олег засунув руку по саме плече. Через якусь мить він тримав у руках чорний поліетиленовий пакет. Скручений і зв'язаний. В ньому було щось прямокутне. Олег його розкрив. Всередині був ще один пакунок. А вже в ньому пластиковий конверт з договором дарування земельної ділянки в центрі міста і пачка стодоларових купюр. Як мінімум кілька тисяч.
У веранді захрустіло сміття. На порозі кімнати намалювався бородатий дядько, дуже схожий на Сєню. Хіба що одя гінший, але такий же брудний. В правиці він тримав шматок заточеної арматури.
- Це не твоє, - прохрипів чоловік.
Олег впізнав цей голос. Вони розмовляли сьогодні по телефону.
-І точно не твоє, - сказав Олег.
- Я все думав, чому Сєня любить тут ночувати? Там гроші? Так? - сказав Трутень, наближаючись і готуючись до удару. - Давай поділимося. Сені вони вже не знадобляться.
Навіть за кілька кроків Олег відчував запах сильного перегару. Було очевидно, що Трутень "зарядився" зовсім недавно. Олег стояв не рухаючись. Він був не в захваті від того, що зараз мало відбутися. Він відкинув пакет в бік. На якусь мить це спантеличило Трутня. Скориставшись цим, Олег перехопив руку з арматурою і штовхнув супротивника кулаком у груди. Трутень хитнувся, але встояв. Та зброя була вже в руках Олега.
Трутень боязко відступив назад. Олег підняв пакет.
- Ти того... Я ж цей... пожартував, - сказав Трутень.
- Стій тут і рахуй до ста, - сказав Олег, прямуючи до виходу. - Починай.
- Один, два, три...
Опинившись на дорозі, Олег закинув арматуру якнайдалі в кущі. Він чув, як Трутень перейшов до третього десятку.
Через годину Олег зазирав у сьому палату. Аня сиділа на стільці поруч з ліжком батька. Сєня лежав з заплющеними очима. Олег покликав дівчину. Аня вийшла в коридор.
- Як батько? - запитав Олег.
- Зараз спить. Лікарі сказали, що ви купили ліки. Скільки я вам винна?
- Забудьте. Це вам, - він дав їй пакунок і Сєнін телефон.
- Що це?
- Подарунок від батька. Мені треба йти, Аню. Всього вам найкращого
- До побачення, - дещо розгублено сказала Аня.
Вона спостерігала за тим, як Олег швидко пройшов коридором і зник за дверима.
...Сонце весело відбивалося від золотих церковних куполів, на яких тільки-тільки розтанув сніг. У дворі, коло храму Олег збирав сміття, яке понаносив вчорашній вітер. За парканом шуміла вулиця: гуділи автомобілі, люди перемовлялися і швидко йшли тротуаром. Навколо церкви була благодатна тиша.
- Олег!
Озирнувшись, він побачив Аню в кремовій дублянці і чорній хустці. Вона йому стримано усміхалась.
- Одна з медсестер сказала, що часто бачила вас у цьому місці, - сказала Аня після привітання.
- Ви тут працюєте?
- У вільний час. Як здоров'я батька?
На обличчі в Ані з'явився смуток. Пару хвилин вони йшли мовчки, вздовж стіни храму.
- Місяць тому він помер, - почала Аня. - Цироз печінки.
- Мені шкода.
- Виявляється в мого батька є брат, який живе в Канаді і володіє якимось великим бізнесом. Вони дізналися про існування одне одного кілька місяців тому. На радощах цей брат захотів зробити щось приємне моєму батькові. І тато попросив його подарувати мені земельну ділянку. Я вже здала її в оренду під будівництво торгового центру.
- Як бачите, ваш батько любив вас і ніколи не забував.
- Так, - Аня зупинилася і подивилася на Олега
- Але, якби не ви, я б про це не дізналася.
- Пусте. Кожний би зробив те саме.
- Ні не кожний, - Аня дістала з сумочки конверт.
- Я хочу вам віддячити.
- Це зайве.
- Візьміть! Я наполягаю.
Олегу довелося підкоритися.
- Мушу йти. До побачення, Олеже.
Вони потисли руки, і вона пішла. Коли Аня зникла з поля зору, Олег розкрив конверт. Серед десятка стодоларових купюр був маленький папірець з номером телефону. Олег усміхнувся і сховав його у внутрішню кишеню.
Навпроти храму висів бігборд з закликом допомогти зібрати кошти для трирічного хлопчика, який потребував дорогої операції за кордоном. Олег сфотографував телефоном необхідні реквізити і пішов до найближчого відділення банку.
Над байдужим натовпом залунали церковні дзвони.
Схожі матеріали:
Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
Точка зору редакції Grebenka.com може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія
|
|
НАЙБІЛЬШ ЧИТАЄМІ БЛОГИ
|
|
ЕНЦИКЛОПЕДІЯ КОРИСНОГО
|
|
|
|
| ||||
|
|
|
| ||||
|
|
|
|
|
|