Скочак- село, Ульяновської сільської ради, Гребінківського району, Полтавської області, Україна.
Село Скочак знаходиться в 3-х км від правого берега річки Сліпорід, на відстані до 2-х км розташовані села Жовтневе, Ульяновка і Тополеве. По селу протікає пересихаючий струмок із загатою.
Населення становить 29 осіб
Площа 0,474 км²
Густота населення 61,18 осіб/км²
Поштовий індекс 37423
Телефонний код +380 5359
Географічні координати 50°08′33″ пн. ш. 32°30′22″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря 112 м
Село Скочак має давнішню історію. Ще в 1727 році козаки Василь і Дмитро Пригодяченки продали Пирятинському сотнику Григорію Корнієвичу
«свой хутор половинную часть з хатою, луку з осинником и лозою, найдуючихся в степу називаемом Дальний Скочак... и земли по обойм сторонам ярка Скочак» (Стороженко «Фамильный архив» т. VI, стор. 339-340).
В 1760 р. при поділі батьківських маєтностей ця половинна частина хутора Скочак і його земель дісталась синам Григорія Корпнієвича: Пирятинському сотникові Михайлові і бунчуковому товаришу Якову Григоровичам (Астряб М. Г. «Малороссийский Лубенский полк» § 269).
Про другу частину Скочака дізнаємося з документів Генерального опису Малоросії 1767 р. (ЦДІА, Київ, ф-57, оп. 1, кн. 425-а, стор. 410-416). Ця частина належала козакам Степаненкам Андрію і Григорію, а коли дочка Григорія Степаненка виходила заміж за Стефана Щербака, то їй в придане віддали цю частину Скочака.
Згодом цю половину Скочака одержав в спадщину онук Стефана Щербака Максим Андрійович Щербак, дружиною якого стала дочка Пирятинського сотника Михайла Корнієвича (Ограновича) Анастасія Михайлівна. Цим шлюбом Максима Щербака з Анастасією Михайлівною були об'єднані обидві частини Скочака в єдину маєтність.
За часів Щербаківського володіння хутором Скочак за сповідальними відомостями тут мешкали в 1774 р - 111 душ, 1789 р. - 143 душі; а за «Описами Київського намісництва» в 1781- 1789 р.р. тут налічувалося 72 д. дорослих селян.
В сповідальній відомості 1774 р. були записані такі прізвища мешканців х. Скочака: Пасічник, Рогозинський, Микитенко, Сотник, Мисливець, Вороненко, Ворона, Гавриленко, Величко, Онищенко.
В період 1802- 1807 р.р. Скочаківську маєтність купив колишній домашній лікар Новоросійського генерал-губернатора Г.О. Потьомкіна статський радник Санковський Андрій Пилипович (1730-1818), який поселився і жив тут до кінця днів своїх. В свій час А. П. Санковський мешкав у місті Ніжині, де мав кращий у місті будинок.
Проїжджаючи через Ніжин по дорозі із Петербурга в Новоросійський край Г.О. Потьомкін щоразу зупинявся у Санковського. Він полюбив гостинного господаря, а як дізнався, що Санковський - умілий лікар, запропонував йому місце свого домашнього лікаря, на що той, звичайно, погодився.
Санковський завжди супроводжував Потьомкіна в його поїздках. В жовтні 1891 р. Потьомкін в супроводі своєї «свити» їхав із міста Ясси до Миколаєва. В дорозі йому стало погано, обоз зупинився в степу.
Тут він і сконав, була навіть намальована картина, на якій зображався цей епізод: безмежний степ, зупинена «колимага» і інші екіпажі, на розстеленому на землі килимі лежить Потьомкін, перед ним на колінах з іконою в руках стоїть його лікар Андрій Санковський. За легендою на картині зображений такий момент:
Потьомкін, відчувши себе погано, говорить лікарю: «Рятуй, Санковський!» Останній, указуючи на ікону, відповідає: «Моліться, тільки Бог Вас спасе!» Копія картини зберігалась на хуторі Скочак у нащадків Андрія Пилиповича.
У А.П. Санковського і його дружини Ганни Іванівни були діти:-
Віктор Андрійович, який служив у м. Могильові головою палати кримінальних і громадських справ, а після виходу у відставку оселився в х. Скочаку;
-
Олександр Андрійович браав участь в закордоному поході російських військ (1812- 1814 р.р.) проти Наполеона І, будучи командиром 5-го Полтавського ополченського полку, з виходом у відставку оселився в купленій маєтності в х. Лутайці, Пирятинського повіту;
-
Степан Андрійович служив при посольстві в Римі;
-
Андрій Андрійович, підполковник, був одружений з овдовівшою бабусею Марії Василівни Ростенберг (дружини письменника Є.П. Гребінки), тобто він був нерідним дідусем Марії Василівни, з яким спілкувався Є.П. Гребінка до одруження і після одруження з Марією Василівною, домовлявся з ним відносно відкриття школи в с. Рудці;
-
Євдокія Андріївна була дружиною Михайла Максимовича Щербака, жили вони в селі Максимівні (Писарщині);
-
Ганна Андріївна була дружиною Івана Павловича Рудановського, власника хутора Сьомаки Лубенського повіту;
-
Марія Андріївна була дружиною Михайла Львовича Герба-ленського, власника д. Майорщини.
Після Санковського А. П. і його дружини маєтністю володів син Віктор Андрійович. Як потім згадувала Варвара Ананіївна Александрович (Стороженко), Віктор Андрійович Санковський в своїй маєтності х. Скочак побудував для себе дуже красиво оздоблений будинок з паркетом, різьбленими лаковими дверима і ін. по тому часу новинками. Цю оздобу виконували різьб'ярі Донцови із Чернігова, які потім споруджували в Івано-Богословській церкві с В. Круча іконостас.
Санковський В. А. і його дружина Марія Іванівна володіли маєтністю до початку 1860-х років, а потім - їх дочка Ганна Вікторівна, яка була дружиною підпоручика князя Кудашева. Вона продала маєтність х. Скочак дружині генерал-майора Уляні Гаврилівні Глінці (дівоче - Вишневська).
Вона відписала цю маєтність своїй племінниці Ганні Олександрівні, яка була дружиною Орловського поміщика Мініна. Деякий час володіла цією маєтністю одна із їх дочок Марія Мініна (за чоловіком - Левина М.В.), яка продала її різним власникам: Мусін - Пушкіну (який купив крім землі і панську садибу), М.В. Стороженку, козакам Деркачам І.М., М.М., Удовиченкам Я.І. і Т.М. Ці власники і володіли маєтністю до самої революції 1917 р.
Ріст населення дуже малий, але все таки він є; за сповідальними відомостями:
1809 - 123 душі,
1834 р. - 139 душ,
за матеріалами перепису населення:
1859 р. - 135 душ,
1897 р. - 172 д.,
1910 р. - 164 д.,
1926 р. - 295 д.,
1939 р. - 254 д.,
1959 р. - 191 д.,
1972 - 99 д.,
1980 р. - 77 д.,
1990 р. - 52 д.
За адміністративно-територіальним поділом Скочак до 1919 р. входив до складу Пирятинської волості Пирятинського повіту. З 1919 р. до 1925 р. - до Ульяновської сільради Пирятинського району, а з 1925 р. і приблизно до 1957 р. - до Раковщинської (Ворошилівської, Жовтневої сільради), а з 1957 р. - до Ульяновської сільради.
До 1787 р. мешканці х. Скочак відносилися до парафії Георгієвської церкви с. Городища, а з 1787 р. до - Іоаино-Богословської церкви с. Велика Круча.
До революції 1917 р. діти Скочака навчалися у школі хутора Сотниківки (нині Жовтневе), а після революції в Скочаку відкрилась своя школа. Учителями в різний час тут були: Наталія Григорівна Блинова, Софія Федорівна Свииарівна, Петро Степанович Ватажок.
В 1926 р. через малу кількість учнів школа була зачинена, а пізніше вона знову почала функціонувати, як початкова чотирикласна.
У 1980 році в Скочаку було збудоване велике гарне приміщення, в якому розмістились магазини, бібліотека і клу. Але так ця будівля і не прижилась в селі та не дала користі людям. Розваляли.
В Скочаку у 1980 році був збудований гарний добротний будинок в якому розміщалися клуб, бібліотека, магазин, але приміщення протрималися дуже мало і не принесло радості людям. це приміщення жорстоко знищенне, розваляне.
Як в Новоселівці, так і в Скочаку займалися колгоспники і тваринництвом і
рослинництвом, були ферми де утримували і корів, і волів, і коней,
свиней і т. д. Були контори колгоспів і були працівники бухгалтерії,
лише сільська Рада була одна на три села Ворошиловку, Новоселовку і
Скочак, де головою Ради була Краснова Марія Костянтинівна.